Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Сяйво вічного вогню

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Батьку куди ми йдемо? – запитав русявий юнак.
– Тихо, скоро сам усе дізнаєшся, під ноги краще дивись. – буркнув кремезний чоловік.
Вони пробирались серед глухого смерекового лісу , під ногами усе шаруділо, обличчя і руки обдирали гілки, але кремезний чоловін не зупинявся і не збавляв ходу, аж ось вони вийшли на невелику галявину, посеред якої як зуби старої відьми стояли скали, в одній з них світило світло. Вони переступили кам’яний пліт, що утворював коло навколо тієї скали і підійшли впритул. Світло йшло від вогню, всередині сиділо до двадцяти осіб. Юнак одразу зрозумів, що це були чоловіки з його села з своїми синами. Коли вони підійшли ближче дорогу їм заступив високий чоловік з величезною, розміром з юнака, сокирою. Батько показав йому татуювання на внутрішній стороні руки – це було коло всередині якого горів вогонь.
– Заходьте – сухо промовив високий чоловік.
Навколо був шум, всі були дуже схвильовані. Юнак почув уривки розмов:
– Вже зранку будемо вдома… Скільки загине цього разу?… Я не хочу щоб мій син помер… А може вони не прийдуть?…
Вони підійшли до краю скали, там сидів старий чоловік в сірій лляній туніці, підперезаній червоно-чорним поясом, біля нього стояли два чоловіки. Старий як побачив юнака з батьком, наказав супутникам відійти.
– Аркан, довго ж ти – схвильовано промовив старий.
– Я з сином, ми прийшли з хутора… – мовив Аркан – його звати Тур.
– Сідайте – сухо мовив, старий – Він знає? – пронизливо глянув старий в карі очі кремезного чоловіка.
– Ні – сухо мовив батько.
– Може це і на краще – сумно мовив старий.
– Тур , сьогодні всіх юнаків нашого села чекає випробування, ти повинен бути сміливим і сильним інакше помреш…це все про що ти маєш знати – сухо мовив старий.
Юнак злякано глянув на старого.
– Відведи його до інших – рукою старий покликав назад своїх супутників.
– Пішли – батько юнака взяв його за плече, привівши до тями зляканого юнака. Вони пішли в інший край печери, там сиділи юнаки його віку , років чотирнадняти-п’ятнадцяти.
– Слухай і виконуй, що тобі говорять, сину , це важливо – взявши за плечі кремезними руками юнака , батько гляну у злякані голубі очі Тура.
– Тату , я хочу додому, мені страшно – схлипуючи мовив юнак.
– Ти мій син, я пройшов це і ти зможеш, зрозумів? – ще міцніше вп’явшись у плечі юнака , сказав Аркан – Іди…- він його розвернув і легенько похлопав по спині. В тому куті печери сиділи дванадцять юнаків, все ж село було маленьке, Тур знав кожного з них, але цікавість викликав в нього лише Золар, його сім’я часто приходила купляти у його батька різні товари, що виготовляв Аркан у своїй кузні. Золар був одного віку з Туром проте куди слабшим і меншим за Тура, який з малечку допомагав батькові в кузні, від важкої роботи м’язи Тура уже були майже як в батька , тільки от росту нехватало . Він підійшов ближче. Золар помітив його і звільнив йому побільше місця.
– Сідай – мовив він голосно дзвінким голосом. Золар мав чорне волосся , густі брови і ще дуже дитяче обличчя, яке дуже контрастувало з грубими рисами обличчя Тура , що на вигляд був більше схожий на дорослого чоловіка.
– Уже скоро початок… – сказав, ніби боячись, Золар
– Початок чого? – схвильовано мовив Тур.
– Бачив у батька в грудях синій камінь у формі ромба? – запитав Золар
– Бачив тільки в мого батька червоний і круглий – з нерозумінням мовив Тур.
– Ага , ну в кожного різний – це їх вічні душі – захопливо мовив Золар – бачив, коли хтось з чоловіків помирає камінь кладуть у кубічний заліний храм?
– Ні, я ще не був на похоронах… – з нерозумінням мовив Тур
Ще побачиш… – сказав Золар.
Так чому ми тут? – трохи заспокоївшись запитав Тур.
– Ми маємо отримати свої вічні душі… – як тільки останнє слово зринуло з вуст Золара , прийшов чоловік з сокирою , Тур тепер розгледів у його грудях камінь трикутної форми смарагдового кольору.
– Вставайте. За мною.. – гучно мовив чоловік .
Всі юнаки піднялись і шеренгою покрокували за чоловіком. Вони вийшли з печери в якій вже майже не залишилось нікого з старших і прошли поміж скалами вийшовши на кругле поле, межі якого також були обкладені камнем як і та скала з якої вони прийшли. Чоловік з сокирою повів їх до центру кола. Там стояв круглий камінь. Старий, що розмовляв з неймовірною легкістю  вистрибнув на камінь, склав руку в кулак і підняв руку вгору, з старого перстня, що був у нього на руці вирвалось світло , що освітило все поле. Воно ставало все яснішим і зупинилось у межах кола з каменю, що оточувало поле. Тур побачив що всі чоловіки стоять за колом , туди ж і відійшов чоловік з сокирою. Коли світло з білого почало ставати , червоним старий промовив.
– Воїни , сьогодні Вічний Вогонь кличе ваших синів стати у наші ряди, одного дня Сварог знову збере нас і ми полетимо крізь простір і час боротись з темрявою і її дітьми. Ми вічні воїни світла закликаємо древніх з’явитись і обрати достойних з синів наших воїнів отримати вічні душі – голосом, що лунав як грім прокричав старий і висипав круглі залізні кулі-портали. Вони засвітились різними кольорами і цього світла вийшли тринадцять воїнів у дивовижній броні. Кожен з них підійшов до одного з юнаків. До Тура підійшов воїн у бронзовій броні , його обличчя не було видно черерез шолом з якого тільки світились зелені очі, в одній руці він тримав спис в іншій прозорий камінь квадратної форми. Він протягнув руку і сказав не то людським , не то механічним голосом:
– Візьми.
Тур переляканий від усього що відбувалось навколо, та так що аж живіт звело, пересиливши заціпеніння взяв в руки квадратний камінь. В цей момент він відчув, як його свідомість вирвало з тіла. Він нічого не чув і не бачив навколо була лише темрява а потім спалахнув вогонь…
Тіло Тура впало , його душа опинилась в камні , що отримав синій колір. Воїн у бронзовій броні підійшов до круглого камня , на якому стояв старий, десь на нажав на нього і з середини виїхав ящик схожий на труну у середині стояла броня, вона була срібного кольору. Бронзовий воїн вставив синій квадрад у такої ж форми отвір у броні. І сказав:
– Вставай світилом
Вставай – вставай
Вставай – вставай
Вставай світилом
Вставай світилом
Останнє коло забуття
І іншого не треба
Пірнати в дивну далечінь
Примарного нічного неба
Гори, палай
Вогонь спалахнув і Тур відчув нове тіло. Воно було не людським, він відчув механічні жили , металічні м’язи і нано кров. Як тільки він відкрив сині очі. Побачив що ,бронзовий воїн намагається розрубати його списом навпіл. Він перекрутився , подумав, що молот зараз йому б не завадив і в руці з’явився величезни бойовий молот. Бронзовий воїн, був уже в повітрі і з шаленою швидкістю замахнув своїм списом, проте неймовірної сили змах молота , приземлив його на землю утворивши величезну воронку. Від тіла бронзового воїна залишився тільки  половинчастий обрубок, решта металевого тіла сплюснулась, як жестяна банка. Старий швидко перемістився туди. І прокричав:
– Камінь не постраждав, все гаразд. Хай славиться ім’я нового воїна вічного вогню Тура!!
Старий підійшов до нового тіла Тура і швидким рухом витягнув камінь . Навколо знову постала темрява. Через секунду він очнувся у свому тілі але відчуття були вже іншими ніби він уже не належав своєму тілу. Він встав, у грудях пекло , він торкнувся рукою і відчув квадратний зелений камінь, біля нього стояв Золар і ще троє. Він швидко зрозумів що інших він уже не побачить. Вони встали в шеренгу і старий з круглого каменю сказав:
-Ви проживете своє життя тут на цій планеті і ваші сини прийдуть сюди продовжити ваш шлях, ваші тіла помруть але ви продовжите чекати на повернення Сварога і ви народитесь знову і полетите битися з темрявою і злом.
-Ви вільні від богів
Від злоби та любові
Від мертвих та живих
Від долі та недолі
Всі спогади свої
Розсипані на цьому полі..

Настав світанок і світло сонця освітило сурові лиця чоловіків, що повертались додому, у кількох заблистіла від світла скупа чоловіча сльоза…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

2 Коментарі на “Сяйво вічного вогню



  1. Повтори “кремензий чоловік”, “кремезний чоловік” в перших реченнях мее.Але гарні порівняння, мені подобається. “Світло йшло від вогню, всередині сиділо до двадцяти осіб”. Прям у вогні?..” Юнак одразу зрозумів, що це були чоловіки з його села з своїми синами” погана конструкція, бо дуже слабка і не сприймається. Замінити на думки типу “це що… інші батьки з синами?..” було б вже краще. Звісно, мій варіант це швидкоруч видуманий аналог, можна придумати ще краще. Конструкція ” Батько показав йому татуювання на внутрішній стороні руки – це було коло всередині якого горів вогонь.” – те саме. Просто прибрати “це було” і вже стане краще. Далі багато батько-син, батько-син, але коли вже нам сказали імена краще використовувати їх. Ідея цікава, але описів і атмосфери не вистачило. Також просто вписувати текст пісні, ну трохи… не дуже. “механічні жили , металічні м’язи і нано кров.” Я думав це щось типу історичне… А е… Є пунктуаційні помилки (небагато).

     
  2. Із мінусів можу назвати помилки при написанні прямої мови, десь коми губляться або з’являютья на незрозумілих місцях, та якийсь брак описів, багато дій – проте вони дуже стрімкі, ти не встигаєш уявити що відбувається тому що опису замало. Ще цікавить: в якому часовому просторі все відбувається? Це я до того, що якщо дії відбуваються в далекому минулому, то слова та словосполучення такі як “механічний”, “нано кров”, “жестяна банка” – просто недоречні, бо тоді ще таких понять не існувало. Якщо ж це таке собі фентезі інтегроване в сучасність – питання відпадають, робота ж-но знаходиться в процесі написання, мало що там в майбутньому виявиться.Ідея свіжа і оригінальна, я хоч і не дуже люблю подібні сюжети, але все ж таки зацікавилася продовженням. Дякую за роботу!