Стервожерове

ніч проходить крізь сталь дверей без одежі, самі кістки – даруватиме зграям дощ і пом’яті чужі казки. заклопотаний тихий дім шорохово втинає сон (треба вкласти своїх дітей: затулити роти вікон, позгортати щурам хвости і Русалонці жмутком мул – та й під подушку; Сфінксе, спи, може раптом наснится гул від мотора, ікластий сміх і знайома лосяча шерсть; Чорний може побачить Світ і руїну, розбиту вщент)

тільки Тато – пташиний Бог – не побачить сьогодні ніц. у холодному коридорі, де тривожно топоче Слон, колисаючи хвору ногу, він лежатиме горілиць, і гарячковими казками плюндруватиме свій Закон. 

він селитиме їх у стінах (трохи криво – тремтить рука) нотуватиме вслід за братом

що у _нього_, _там_ є ріка

і могутні старі дерева

і колючі сухі шишки, що їх запах збавляє болю,

і немає (ніде!) туги. 

жоден скорбний не носить траур, і обидва із них – живі; відкидають убік тростину і зриваються разом в біг, залишаючи десь позаду тричоботні смішні сліди, заїржавілу зв’язку сталі і щасливий пташиний крик.

(віра в диво дарує сенс, та у Тата порожній дзьоб, а під ребрами зовсім тісно – не вмістити туди казки. тож він втомлено тягне руки (над спиною – крилатий горб), обіймає ласкаво брата – до Наступного.

і щасти.)

____
мало хто знає, але кожний коментар я ніжно тримаю у долоньках і тішуся (правда-правда)