Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Справді багато роботи

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Я очікував побачити якийсь шикарний замок, чи, як мінімум котедж, але на свій подив опинився на порозі звичайного охайного будиночка на околиці міста. Хлопець, через якого я опинився в цьому домі зрадливо не давав мені роздивитися кімнати краще. Його шеверюла закривала, здається, весь простір, а плащ, що саме видавався за шкільну форму, виглядав настільки погано, що мені й дивитися перехотілося¹

 

¹Чи бачили ви колись напищенного пугача? Теперь уявіть його у неймовірно довгому чорному плащі – саме так і виглядав цей кошмар стиліста 

 

– Не можу повірити, що взагалі на це погодився…- вкотре видихнув я, але мене, здається не почули

– Наверх – коротко й твердо промовив хлопець, тепер уже точно пропустивши мої слова повз вуха

Як він може не слухати мене, Бартімеуса, якщо я ще й згодився на його дурні пропозиції? Хай лише доберуся до цієї кімнати на верхньому поверсі, скажу хлопчині все, що я про нього думаю!²

 

²Ви, напевно, задаєтеся питанням, що саме заважає мені зробити це саме зараз, тож я дам відповідь вашому дивному мозкові – хлопець уже пішов по сходах, та дого ж негоже сипати тими словами, якими я збирався, прямо після входу у чужий будинок. Інші люди зазвичай бувають такі недалекі

 

Я вирішив не стояти посеред двору і чкурнув за хлопцем наверх. Той уже давно стояв посеред кімнати, прибираючи стіл, який на мою надзвичайно скромну думку, й прибирати не було сенсу – він блищав ніби новий. Ніколи не розумів цієї гонитви за охайністю і красою – рано чи пізно воно усе одно повернеться до початкового бедламу.

Тим часом хлопець діставав з шафки величезні купи книг, а я нарешті мав змогу подивиться навкруги. Ця кімната доволі сильно контрастувала з рештою будинку³

 

³Точніше, з тією його частиною, яку я таки зміг побачити

 

Який був білим і відблискував на сонці настільки,що мені мало очі не витекли. Тут же кімната була темною, навіть штори хлопчик поспішив відкрити аж ніяк не одразу, попід станами стояли дерев’яні, скоріше за все, дубові шафки вщент набиті книгами у багряних палітурках, біля вікна стояла парта, в іншому кінці кімнатки – ліжко, а на підлозі (о, диво!) навіть лежав килим⁴

 

⁴Можливо, опис цього приміщення немає для вас ніякого сенсу, однак не кожного дня потрапляєш у гості до найкращого учня школи, та ще й до нього у кімнату

 

– То ти тут живеш? Не дивно, що ти такий задавала, Мендрейку, тут же ніби 19-те століття, а тоді всі такими дурними півнями були!

На цей раз хлопець не змовчав – кинув на мене промовистий погляд

– Я запросив тебе сюди для діла, Бартімеусе, і якщо ти продовжиш так себе поводити, то я…

– То ти що? – я перебив його, не взмозі терпіти цього хлопця ще на секунду більше – Заборониш мені, пригрозиш пальчиком, покличеш святу Вайтвел? Не поводь себе так, ніби маєш наді мною владу – захотів би, пішов би звідси ще тоді, коли побачив твою самовпевнену мармизу ⁵

 

⁵ У Джона Мендрейка була неймовірна сила – доводити мене до сказу лише через дві секунди діалогу. Звісно, я був спокійний, як кіт, однак вам треба було почути відповідь на його вихиляси 

 

Медрейк продовжував спепеляти мене поглядом на протязі усього цього одностороннього діалогу, але як тільки я закінчив, думаючи чи треба показати йому славнозвісний жест, він різко зітхнув, напевно, випускаючи пару

– У нас робота, Бартімеусе – і він показав мені на другий стіл біля парти, запрошуючи сісти – через декілька днів важливий залік

– І робота, і залік лише у тебе, а я всього лиш виявися достатньо добрим, сильним, чесним і шляхетним, щоб прийти тобі на допомогу, хлопчику

– Я не дитина! – відрізав Джон, знову проігнорувавши мої минули кпини

– Дитина. Скільки тобі, п’ять, десять?

– Чотирнадцять!

– О, ну то, звісно, дуже поважний вік, одягни ще й робочий костюм, щоб точно його підкреслити – якщо він не почує сарказму у моєму голосі то цей Медрейк ще сухіший, ніж я думав

Але мої страхи виявилися марними – хлопець побагровів, мов буряк, а я дивився на нього з переможною усмішкою – один-один, Джоне

Однак хлопець дуже скоро заспокоївся, з усією силою намагаючись вдавати, ніби мої простенькі слова не мали для нього ніякого значення ⁶

 

⁶Якби у школі був урок акторства, цей хлоп,якби він не старався, точно провалив би усі до єдиного іспити. З іншого боку, якби він провалив би хоч щось, до школи би він більше не прийшов, а це ще більше змушувало мене сумувати через те, що такого уроку, власне, немає 

 

– То ти допоможеш мені, чи ні? – нарешті видав Джон, поклавши переді мною підручник з геометрії

– Я вже сказав, і не збираюся принижуватися настільки, щоб відповідати на це питання двічі – після цих слів я тихенько підсунув до себе пустий зошит і взяв ручку у руки

– Ти робиш це, а я – ось це – кивнув хлопець, ткнувши пальцем кудись у книгу. Я вже хотів висловитися йому щодо його вказівного тону, яким від до мене звертався і моєї вправи, яка виявилися вдвічі більшою за його, однак хлопець вже писав щось у чорнетці, поринувши у роботу й заважати тому – збільшувати термін мого перебування в цих стінах

– Тільки одного не розумію – тихо, але зі завжди властивою мені впевненістю промовив я⁶, як тільки накреслив одну третину трикутника – навіщо ти покликав мене, якщо і сам все знаєш?

 

Ненавижду довго мовчати, особливо у присутності таких людей, як Джон Мендрейк, що не вважали якісь слова,крім своїх, вартими хоч крихти уваги

 

Певно, Мендрейк взяв собі за правило не слухати те, чого йому почути не хотілося, тож він тільки ще більше склонився над писаниною. Я продовжив креслити трикутник, у той час як випадково дивився на його дві розписаних сторінки. Ми б і просиділи у такій робочій тиші ще декілька хвилин, якби хлопець неочікувано навіть для мене, Бартімеуса, раптом не випалив⁷

 

⁷Насправді “раптом” сталося через півгодини

 

– Я втомився. Просто втомився

І, як ні в чому не бувало, продовжив креслити десяте коло. По правді кажучи, це зізнання дійсно мене здивувало

Сам Джон Мендрейк? Найкращий учень за останні десять років? Той самий хлопець, якого нам усім ставили у приклад, як тільки  він опинявся на горизонті? Втомився?!

Та він завжди поводив себе так, наче він директор школи, не менше! Ходив, чіплявся до всіх з порадами, і хай тільки спробуєш щось про нього сказати – улюбленець вчителів не має права на хоч якусь догану.

– І саме тому ти попросив у мене допомоги? – я не дав його словам знову розчинитися у повітрі

– Так – він збирається розмовляти зі мною реченнями?⁸

 

⁸Насправді я був навіть радий його словам – досі мало хто помічав мою надзвичайну освіченість і вченість, а я аж ніяк не міг очікувати, що це зробить кращий учень школи. Однак його “розмов” це ніяк не виправдовувало

 

Я не знайшов, а точніше не захотів знаходити привід для подальшого діалогу, тож просто продовжив малювати один бідний прямокутник⁹

 

⁹Я просто не хотів марнувати час на цю дурню, а не лінівся,як деякі могли подумати

 

Медрейк продовжив клопотіти над задачами, в той час як я тільки починав писати свою і мене навіть брала гордість через те, що я, сам Бартімеус, прикладаю руки до робот людини, яку у нашій школі вважали мало не святою

І чесно не був повністю готовий, до того, що сталося після

Джон раптом притягнув до себе книгу, переводячи погляд з задачі на зошит, виглядаючи при тому так, ніби зараз на нього впаде небо¹⁰

 

¹⁰ Чи вже впало 

 

Нарешті, після хвилини такої вистави він мало не взявся за голову, пошкодивши свої дорогоцінні патла

– Я забув…! – це звучало настільки приречено, що мені навіть на одну мілісекунду стало його жаль

– Що ти забув? – мені було дуже цікаво, як така людина могла щось забути. Він бо, звісно, був, м’яко кажучи, не дуже не мудрим, однак усе таки ходив з величним, як сам вважав, статусом найрозумнішого учня

– Це ж матеріал шостого класу! – продовжував бідкатися Мендрейк, остаточно забувши про моє існування – Як я міг?

Я був дуже тактовою людиною, звісно, і саме тому подивився у книгу Джона, ту ж саму, яка лежала до того переді мною

– Хорда? Та це ж доволі…

– Я знаю, що це просто! – ніколи ще не бачив такого холодного Мендрейка таким наляканим¹¹

 

¹¹ А ще це тільки підтверджувало мою теорію про те, що він чує лише те що хоче почути 

 

– Дивись, ти колись бачив пентаграми? – я вирішив, що як прийшов допомогти, то маю, до того ж чим більше він хвилюватиметься, тим більше я тут знаходитимусь – так от, там…

Але Джон знову перебив мене одним поглядом, у якому, я також побачив, що ця тема чомусь його зачепила

Ще довго звіряючи мене поглядом, ніби вірішуючи якесь питання, хлопець промовив, настільки тихо, що я навіть дивуюся, як взагалі його тоді почув

– Ти порушив вже три правила.

– Які три правила? – ця нудотна зустріч ставала все цікавішою

Замість відповіді Медрейк зрушив стілець і чи не навпочіпках просунувся до шафки. Через декілька секунд в мене замість підручників геометрії перед обличчям була неймовірно запилюжена книга,з дивними написами незрозумілою мовою. Не давши мені навіть відкрити рота, хлопчик з якимсь дивним завзяттям взявся водити пальцем по тексту

– “Скритність, сила, самозбереження” – почав він пошепки – це головні правила, які…

Але раптом замовк, перевівши здивований і навіть трішки наляканий погляд на мене

– Навіщо я тобі все це розповідаю? – видихнув і він поспішив закрити книгу, але було дещо неймовірно сильне і величне, що йому завадило. Я відкрив книгу, яка вже почала закриватися, назад

– Ти думаєш, я розумію латину? Я кинув вчити її ще класі в п’ятому, кому взагалі потрібна мертва мова?

Після чого поклав руку йому на плече¹², на мій черговий подив, від такого жесту хлопець мало не здригнувся

 

¹² За недовге перебування поруч з Мендрейком я вже встиг зрозуміти що він не дуже добре розуміє будь-які натяки 

 

Отут він уже зрозумів мене і, трохи гучніше,продовжив читати

Наступну годину я, іноді кидаючи коментарі в тих місцях, де їх неможливо було не кинути¹³, однак усе таки без явного бажання перебивати Мендрейка¹⁴, вислохвував про викликання демонів, пентаклі та різновиди усяких бісів та духів, з яких нормальними були хіба що джини

 

¹³ Наприклад,хто узагалі захоче викликати якогось маленького мірзенного біса, щоб той слідкував за кимось через дзеркало?

 

¹⁴ Справа була, звісно ж, не у самому Мендрейку, а у тому що він нарешті почитав щось цікавіше за підручники. Хоча, можливо, читаючи це він виглядав трохи менш відразливо

В кінці кінців Джон закінчив читання якось розділу і ніби повернувся до реальності

– Чорт побери!¹⁵ У мене ж завдання! – і він раптом знову смикнув до себе підручники

 

¹⁵ Я й гадки не мав що він знає навіть такі слова 

 

– Е, ні! – я зробив спробу повернути підручники туди, де вони лежали – давай краще намалюємо пентакль

Хлопчик подивився на мене з неймовірним здивуванням, ніби не вірячи в мої слова¹⁶

 

¹⁶ Я, зрештою, теж думав про те, як Джон знову мене проігнорує, але, здається, любов до всіх цих справ була навіть сильніше за його власне его 

 

– Це відволіче нас від роботи, Бартімеусе

– Розслабся, хлопчику! Це не забере в нас багато часу, до того ж твоє нервове обличчя трохи відпочине від вічно задумливого, невдоволеного виразу. – і я знову поплескав його по плечі

Медрейк на те дістав з якогось таємного сховку на полиці коробку невикористаної ні разу до того крейди. Я теж взяв шматочок і, поставивши “чарівну” книгу перед собою, ми взялися малювати пентаклі¹⁷

 

¹⁷ Чесно кажучи, я і досі не розумів,нащо роблю все це, але повторюсь – будь-що цікавіше постійного сидіння за підручниками і я мав жевріючу надію на хоч яку схожість думок Джона з моїми

 

Коли ми закінчили малювати, Мендрейк з неабияким запалом дістав з підвіконня ¹⁸ свічки, запалив їх, а потім взявся говорити дивні слова латинською, при тому попросивши мене відійти подалі. Я не хотів його слухатися, однак і померти від рук якогось демона, хоч як неймовірно то не звучало, усе одно не хотілося

 

¹⁸ І навіть ці свічки ніяк неможливо було помітити. І нащо він все це ховає? 

 

Однак, доволі очікувано, ніхто не з’явився

Медрейк виглядав трохи трохи засмученим, а я, з видом професіонала ¹⁹ оглянув намальовані нами кола та лінії

 

¹⁹ Яким і був 

 

– Звісно, ніхто й не з’явиться , якщо ти будеш малювати пентаклі так! Ти пропустив отам хорду, бачиш?

– Хорду? – хлопець став поряд зі мною, уважно оглядаючи малюнок

– Так! Ти ще дурніший, ніж я думав, Мендрейку, але як тому й бути, вкладу трохи знань в твою недалеку голову. Хорда – відрізок, що з’єднує дві точки кола. Лише так ти відтвориш потрібну зірку, а ти таке пропустив! – я прокашлявся – з іншого боку, не дивно

Лише тоді я таки сів за стіл, залишивши малюнок на підлозі²⁰

 

²⁰ Це вже справи хлопця, не мої

 

І взяв підручник у руки.

-Саме у цій задачі ти й пропустив хорду, Мендрейку! Я звісно, прошу неможливого, але ти маєш бути більш далекоглядним. Лише з’єднай дві точки хордами і рисунок стане зрозумілим.

Джон сів поруч, а потім,поводячи себе так ніби це була його ідея, а не моя геніальна згадка, таки дописав розв’язок

– Все! Що там у тебе? – він, нікого не запитуючи, звісно,взяв мій зошит собі у руки

– Всього одна задача? І то недороблена? – зараз його тон звучав менш вказівним, ніж на початку

– Так, але там теж треба домалювати хорду! – я посміхнувся

Дивовижа, але хлопець посміхнувся мені у відповідь, а помітивши це одразу поспішив сховати усмішку. Маю визнати, вона у нього була таки кращою за одяг чи волосся²¹

 

²¹ Але не думайте, лише трохи! 

 

Уже через декілька хвилин ми сиділи на сходах будинку. Мендрейк зробив мені на диво ласкаву для нього послугу і дописав для мене задачу, а зараз сидить біля мене, навіть боючись за свою одежу. Я швидко дістав телефон і одним порухом зробив фото. На ньому – усміхнений я і лише трохи усміхнений Джон, який дивися кудись у далечінь

-Агов, що ти робиш?! – обурився хлопець

Певно, почув, що я зробив

– Фоткаю твою незадоволену фізіономію! – я зробив вигляд, ніби пишу якийсь пост²² – “Сиджу поряд с найбільшим самовдоволеним дурнем світу…”

 

²²Мендрейк був з тих людей, що ненавиділи усілякі гаджети лише через те, що вони нібито відволікають від навчання

 

Джон лише протяжно зітхнув – вже зрозумів наскільки все марно

Тоді я підвівся, готуючись йти додому

– А ти знаєш, чому забув? – мені за незрозумілих причин захотілося додати щось наостанок

– Чому ж? – судячи з голосу хлопця йому справді було цікаво

– Бо безсонні ночі за підручниками не додають пам’яті, знаєш. Хоча, не знаєш, ти ж Джон Медрейк

Хлопець мовчав. Знову за старе!

– Ну, все. Маю надію більше ніколи не прийти до тебе знову. Бувай, Мендрейку!

– Натаніель – хлопець знову перейшов на тихий тон

– Що?

– Мене звати Натаніель. Вона не хотіла мати нічого спільного з цим ім’ям

Мені, звісно, було дуже цікаво, але заради моєї дуже доброї вихованості питань я вирішив не задавати. То Натаніель?

– Бувай, Нате!

І лише тоді пішов у сторону зупинки

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

2 Коментарі на “Справді багато роботи