Смак Металу

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Я прокинулася в ніде. Буквально. Озирнувшись з сторони в сторону я нічого не побачила. Нічого. Просто темрява. Дивно, я ж писала реферат на комп’ютері і … ААА, ясно, це, мабуть, сни такі. Ну ось що означає, постійна тривога та стрес. Звідки не візьмися, я почула оклик:

-Гей, ти!

Поки я витала в хмарах у моєму ніде утворився гість. А точніше утворилася. Це була тінь або щось схоже на примару. Виглядала вона так, ніби вилізла з підручника Історії України, з часів козацтва. Темно-коричневі шаровари з чорною вишиванкою, обмотані коричневим поясом (начебто, «кушак» називається) і червоні, брудні чобітки. Її волосся біле, майже срібне, лилося в хитромудрій зачісці, а з-під негустих вій дивилися зелені, як смарагди очі. Хоча на її погляді ці очі повинні були бути червоними, як ворожа вона на мене дивилася. Ось-ось пар з вух піде.

-Ти мені нічого пояснити не хочеш? – з явним наїздом прошипіла моя співрозмовниця.

Від такого повороту я аж язика проковтнула. Ви хочете мені сказати, що й уві сні на мене наїжджатимуть?! Поки я проклинала свій мозок за такий сон, дівчина продовжила кидати мені пред’яви

-Ти який обряд провела, жопоранка, а?! Тобі жити набридло? Або тобі не вистачає трохи болю? – злорадно усміхнувшись сказала вона

-Шо? – Нерозумно пробубніла я, – З якого біса, сни стали такими нахабними?

Мабуть, я застала свою нову знайому зненацька, адже вона секунду вдивлялась в мене, ніби їй «вежа» в розкладі випала. Але щойно секунда минула, вона залилася дзвінким сміхом і розплакалася. Що ж, я в такій ситуації вперше і поки я, занурившись у пошук вирішення такої нестандартної для мене проблеми, володарка шаровар повільно спустилася навпочіпки, повторюючи як заклинання (або прокляття) якісь словосполучення, з яких я вловила, що який ведмідь та ще почвара. У той момент, коли я, зібравшись з силами, почала підходити до козачки (типу козак, але козачка, феменетиви наше все), вона різко піднялася, витерши сльози. Зробивши два кроки в мій бік, вона подолала всю дистанцію, між нами, схопила моє передпліччя і стиснула його так, що в мене циркуляція крові мало не припинилася на все моє життя.

Тепер я могла уважніше подивитися на риси обличчя моєї незнайомки. У неї був гарний акуратний носик з невеликою горбинкою, виразні очі, невелика ямочка на підборідді, кілька родимок і міцні брівки, які на тон були темніші, ніж її волосся. У невеликих вушках, які до цього приховували густі пасма волосся, було по три сережки-гвоздики із золота. А на лівій бровці з кінця був невеликий шрам, що тільки надавав їй ще більшого шарму. Поки я молилася, щоб після сну я не забула, як вона виглядає, володарка смарагдових очей, які мені дивилися прямо душу затараторила:

-Слухай мене уважно, я відчуваю, що в нас мало часу, тож не перебивай і запам’ятай. Я Калліста Лінда Блек, я колишня учениця Вогнечара, мою ворону звуть Лола. Мій, а точніше тепер твій двоюрідний дядько-Северус Тобіас Снейп є твоїм опікуном, твоя мама-Лінда Марсель Принц, а твій батько Сіріус Хардоссон Блек. Але про нього краще не говори. Ти маєш прямувати суворо на південний схід, там тебе повинні зустріти міністерські та трансгресувати тебе додому. Ти маєш на це тиждень. Спогадів моїх ти, найімовірніше, частково втратиш, але навички начебто повинні залишитися при мені, тобто при тобі. Пароль-«ляльковод». Врятуй їх.

Пролунав звук горна з темряви, здавалося, що ця проста мелодія кличе когось, і це не я. Калліста відвернулась, навіть не сказавши нічого на прощання, побігла так, ніби біля неї не я, а гопота стояла, просячи пояснити за шмот.

-Гей, Кел, зачекай! – прокричала я, але її срібне волосся вже маячило далеко в темряві.

Залишилася одна я в цій дзвінкій темряві. Горн давно вже замовк, залишилася тут у компанії своїх думок та здогадів. Але як тільки я прийшла до тями і почала обмірковувати все сказане Каллістой, пролунав тріск … скла? Я обернулася на цей незрозумілий шум і тріск знову пролунав, тільки ближче.

– Більше ніколи в житті не питиму енергетоси перед сном, раз така хрінь сниться … – промовила я, крутячи головою зі сторони в сторону.

Ззаду вдалині я почула звук купи скла, що розбивалися, з кожною мілісекундою шум наростав, і тільки я встигла прикрити голову руками і затиснути ліктями вуха, навколо мене ніщо почало розбиватися. Гуркіт був такий, начебто тисяча слонів пробігла порцеляновим містом. Я впала на коліна, голову долав мігрень. Від болю сльозились очі. Я закричала, але голосу свого не чула.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.