Через години, Сіріус таки наважився на… Неоднозначний вчинок і відправився до Дамблдора при цьому попросивши в професори Макґонаґел до нього. Але Мінерва лише сказала, що передасть повідомлення Блека але таке хлопцю не підходило тож він непомітно підкинув у казанок Северуса ніготь троля після чого відбувся добрячий вибух а Снейп в усьому звинуватив брюнета, за що хлопця відправили до директора.
Сіріус: Севересе, не вірю що кажу це але дякую.
Слизиренець лише брови від подиву підвів поки Гультяй задоволено пішов до Албуса в супроводі з професоркою Макґонаґел. Коли хлопець опинився в кабінеті Дамблдора то побачив фенікса, що потроху нарощував пір’я. Старець блиснув окулярами напів місяцями і усміхнено кивнув на крісло біля свого столу.
Албус: Що ж юначе, розповідай. Чого це тебе так тягнуло потрапити до мене? Та й нащо ти днями тому приходив сюди з шановним Люпином?
Сіріус мовчав. Подив не був аж таким великим бо за сім років можна звикнути і зрозуміти, що Дамблдор — незвичний директор. Таки було в ньому щось… Містичне. Воно не лякало але вражало.
Сіріусе: Пане директоре, перепрошую за це… Ми з Ремусом хотіли глянути на фенікса. Але він тоді цей… Помер, хоча зараз живий.
Усмішка і спокій на обличчі старця стали яскравішими.
Албус: Оце так щастить. Я майже ніколи не потрапляю в моменти коли він перероджується. Я не здивуюся якщо через умовні двадцять років якийсь учень побачить чахнення мого птаха швидше ніж я.
Сіріус: Скажіть, звідки ви знали що ми тут були?
Албус: Северус до мене підходив і питався за вас з Люпином: чи бува, я не давав вам доручення. А я й сказав, що чемно попрохав у вас глянути на мого фенікса.
Щелепа Сіріуса мало по ногах до підлоги не покотилася.
Сіріус: В сенсі?..
Албус: Так це правда. Я йшов по коридору в надії зустріти вас аби попрохати зайти в мій кабінет. Але ви випередили мене. Ось кого я можу назвати зразковими чарівниками. — він хитро підморнугув. Та його… Мудрість частково дитячого ґатунку захоплювала. Сіріус промовчав бажаючи в директора щось спитати але той мовив: — Звісно я знаю, що вам відомий мій пароль. Не розумію, як інші не здогадалися.
Він тихенько засміявся махнувши чарівною паличкою і на столі опинився два лимонні шербети за котрий Дамблдор взявся з насолодою куштувати. Сіріус вдячно теж спробував десерт але потім глянув на старця.
Сіріусе: Пане директоре, дозвольте спитати? — в тоні хлопця звучала глибока повага. Блек шанував Албуса і якщо при декотрих вчителях дозволяв собі дурощі то при цьому чарівникові подібне він навіть не смів припустити в думках з любові.
Албус: Звичайно.
Сіріус замовк міркуючи… Як же правильно сформувати питання?
Сіріус: Ремус може передати мені вовкуластсво? Ну, якимись чином?
Албус спокійно повів поки Сіріус скам’янів від напруги:
Албус: Якщо слина потрапить в твою кров то так.
Сіріус: Всі рідини? Ну там… Ця… С…еча?
Албус: Гм… Професорка Трелоні навіть якось казала, що колись в світі маґлів виявлять хвороби що не передаються через кров чи статевим шляхом. — Сіріус аж виструнчився. Незвично було почути це слово від поважного віком директора. — Гадаю, у Ремуса таке ж.
Блек важко видихнув відчуваючи страшенно розчарування…
Сіріус: Зрозуміло…
Албус: Але коли він звичайний чарівник то можете хоч переливання крові один одному робити бо в такі моменти це абсолютно ніяким чином не передається.
Сіріус: Що?..
Албус: Все що я перечислив вище — відбудеться тоді, коли Люпин вовкулака. Але в своїй справжній подобі він цілком і повністю безпечний. Навіть якщо після його перетворення з вовкулаки в
чарівника минула від сили хвилина, він всеодно не нашкодить тобі чи комусь іншому. Якщо світло повного місяця до нього не сягає то все гаразд.
Сіріус ледве-ледве ковтнув повітря крізь стиснуті зуби. Все ж добре… Все ж просто чудово.
Сіріус: Дякую вам за відповідь, директоре Дамблдоре!
Мало не стрибнувши, хлопець засяяв в усмішці.
Албус: Що ж. На цьому усе?
Сіріус: Так… Вибачте, що потурбував…
Албус: Все чудово, Сіріусе. Але… Коли захочеш ще раз поговорити, то просто зайди в любий зручний момент. Якщо мене не буде на місці то залиш записку на моєму столі і я закличу тебе. Не потрібно чіпати Северуса. Все ж, я щиро поважаю його як і інших чаріників і чарівниць Гоґвортсу.
Повага до Албуса в очах Блека зросла але не любов до слизеренця.
Сіріус: Гаразд, директоре Дамблдоре. Хорошого вам дня.
Він підвівся трохи склонивши голову.
Албус: І тобі, Сіріусе.
Хлопець мало не вибіг з приміщення а коли опинився в коридорі то застрибав від щастя, що переповнювало жили по самі краї. Ввесь день він намагався не виказувати усю радість і йому не терпілося піти до Муні… Заспокоїти його і втішити… Ремус, тим часом, сидів на пошарпаному ліжку склавши під головою лікті. Його очі вперлися в низьку стелю. А міркував він про Сіріуса і переживав… Чи не заподіяв він йому шкоди якщо вони прогулювалися уночі? Бо знаючи Блека, це припущення могло опинитися на посаді істини. Він лягнув набік міркуючи… От би Сіріус пройшов. Його погляд ковзнув бо малій халупі… Через години він, нарешті, вийде. Потім, він почув кроки…
Сіріус: Муні!
Ремус: Гультяю…
Люпин і не встиг нічого мовити як на нього, в прямому сенсі слова, впав Блек, що ніби канат огорнув розгубленого юнака за торс. Ремус завмер червоніючи. Він не очікував аж такого сильного пориву. Хлопець мовчав розуміючи, що брюнет слухає… Слухає солов’я що виспівував у грудях серенади. Потім, він підняв голову скромно усміхаючись.
Сіріус: Я сумував.
Секундна тиша завмерла в горлі. Хлопці і досі відчували… Щось незнайоме. Точно не погане але незвичне. Коли дивишся в очі і розумієш, що можеш торкнутися до частин тіла, що так ниють від бажання. Наче вседозволеність завжди була але помічаєш її лише зараз. Тому, Ремус так злякано і так радісно поцілував друга… Забуто, загублено, сором’язливо в ситуації і попри власний характер настільки впевнено. Його пальці потонули в чорному волоссі на потилиці. Сіріус лише підсунувся вище вигинаючи спину аби обличчя були на одному рівні. Долоня Ремуса хоробро стиснула талію блюнета, що пальцями потонув у густому русому волоссі. Повіря заховалося так добре, що здавалося ніби зникло. Обличчя палали, червоніли і ніби сяяли. Блек підсунувся так, що їхні животи зіткнулися від чого Люпин ледь відсунувся.
Ремус: Ай!
Цей коротенький вигук перервав усе. Анімаг злякано глянув на друга.
Сіріус: Муні, я зробив тобі боляче? Вибач…
Ремус: Та ні. Все добре.
Він силкувато усміхнувся а от брюнет напружився і безсоромно долонею потягнув низ кавової футболки вверх. Сіріус налякано вирячився на товариша.
Сіріус: Пробач… Це, швидше за все, моя провина. Ми ж вночі бігали по лісу…
Вздовж живота Люпина розтягнувся кривий поріз. Тонка коринка накрила відкриту рану а м’язи довкола були покриті синцями.
Ремус: Як це ми прогулювалися? А як же уроки? Скоро екзамени будуть!
Блек лише рукою махнув засмучено дивлячись на нову “мітку пригоди”.
Сіріус: Не виспався і нічого страшного. Переживу. Я ж не хотів аби ти тут тухнув.
Холод нори торкався оголеної шкіри та й зосереджені подихи Блека погладили напружений прес. Ремус ніяково усміхнувся відводячи погляд убік.
Ремус: Спасибі, що приходив…
Усмішка Сіріуса спочатку була милою і невинною а потім переросла в грайливу. Люпин мало не впав з крихітного матрацу щойно Блек охопив руками стегна хлопця підсуваючи ближче до себе і потягнувся обличчям вперед. Тремут скував думки, щойно Сіріус лагідно поцілував верх шраму майже під грудьми. Видих з носа йшов вслід за губами. Вони охоплювали зажиту рану, торкалися синців і всотували шкіру крізь повітря. Наскільки близько тіла були поряд. В брудній засміченй халу
пі виявилося, щось красиве… Зрештою, через вічно короткі миті, Сіріус таки відвівся лягаючи біля Почервонілого друга.
Сіріус: Ти ж не думав, що тут все й станеться?
Ремус прбагрянів ще сильніше.
Ремус: Ні!
Широка солодкознущальна усмішка розтягнула такі красиві рожеві губи.
Сіріус: Тут не найкращі умови гігієни, не та атмосфера і темно, як в дупі дементора. Так, що, потерпи трохи.
Його слова розсмішили Ремуса але й остання частина засмутила.
Ремус: Але ж прокляття, Гультяю…
В цей момент Сіріус мало не підстрибнув згадавши нащо взагалі прийшов сюди і переказав всю розмову з директором. Люпин аж рота роззявив уважно слухаючи.
Сіріус: Тож, все в цьому світі можливо, лише не зґвалтуй мене, коли станеш вовкулакою а далі переживати не варто!
Смішок знову ковзнув по роті Ремуса і той зітхнув. Блек дещо налякано глянув на товариша і на мінорну ноту, що знаходилася не на листі, що тримав пюпітер* а на обличчі.
(Пюпітер* — підставка, на котрій знаходиться аркуш з нотами)
Ремус: Сіріусе, я… Я не знаю що й сказати, якщо чесно. Це… Неочікувано. Кажучи чесно, я ввесь час думав, що ти прийдеш і скажеш ніби нічого не вийде… А тут ти розповів таку чудову звістку і я… Я навіть не надіявся а ти розбив всі мої сумні припущення, котрі були в голові а для хороших і місця не знайшлося…
Сіріус торкнувся руки Люпина і знову посунувся вперед але обережно, щоб випадково не торкнутися живота і поцілував вилицю а потім повіки ловлячи губами дрібні сльози. Носи і лоби зіткнулися. Зовсім тихій шепіт:
Сіріус: Тоді ми з тобою створимо щасливі миті разом.
Після цього, вони сиділи поряд один з одним. Сіріус розповідав усе, що відбулося в Гоґвортсі і поділився ранком в компанії з Лілі та Джеймсом. Повідав, що щиро хотів би стати хресним батьком для дитини двох друзів а Люпин цілком і повністю його підтримав. І сказав дуже цікаве речення:
Ремус: Тоді, я не буду ставити їхнім кумом для іншої дитини бо тоді ми не зможемо взяти шлюб.
Хоча Ремус і сміявся під час цих слів але Блек… Знітився… Він на повному серйозі подумав про сімейне життя: кожного ранку прокидатися в одному ліжку, готувати сніданок, обіймати ззаду, йти на роботу, після цього повернутися додому і тихо мовити: я сумував. А далі… Від думок обличчя наче запалало. Сіріус від цього опустив голову прямісінько на розслаблені коліна Люпина, що задоволено погладив волосся брюнета. Наскільки просто все відбувалося…
Сіріус: Знаєш… — він обернув голову лежачи половиною обличчя на Люпиновому стегні. Щоки Сіріуса і далі віддавали буряковістю. — Коли Лілі з Джеймсом прокинулися і лежали разом, в одному ліжку… То я по-білому позаздрив їм…
Вони ще довго говорили. Потім, закурили обмінюючись однією цигаркою. А коли Сіріус вдихнув табак і поцілував Ремуса то запахло не лише димом але й любов’ю…