Смерть

Смерть спинилась на порозі

І каптур припідняла.

Без прохання, та й у гості

В Україну забрела.

Вона мовчки йшла містами,

Несучи з собою страх,

Про мораль вона не знала,

Та й блукала просто так.

Смерть до того ще не чула,

Та й не бачила ніяк,

Щоби народ ось так боровся,

Й щоб кожен другий був вояк.

Смерть все йшла, і навіть в неї

По спині пробіг мороз.

Стільки ж відчаю в ідеї

Ради свободи хоч у гроб.

Смерть була тут частим гостем,

І якщо чесно говорить,

Її й саму кинджалом гострим

Від жалю всю проймало вмить.

Людей вона не розуміла,

(Їх почуття далекі їй)

Та все ж могла сказати сміло

Що звірі всі ці москалі.

Що кожна крапля крові нині

На їх кровавих, злих руках.

Що кожне тіло у могилі,

Це їх довічній нічний страх.

Що лиш одна кровава Буча

Має являтися їм в снах.

Що кожен мертвий українець

Це виключно їх всіх вина,

Й що в них вже 20 років цілих

При владі справжній сатана.

А він як цар у справжнім пеклі

У нього цілий край рабів.

І вороги його запеклі

Це сила духу й жертви тих,

Хто смерть в лице стрічає гідно.

І не ховається у тил.

І смерть іде, збирає душі

І кожній шепотить вона

Що ще не вмерла Україна

І що залишиться жива.