Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Продавець воскових сердець

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

– Сьогодні вже 14 лютого, а товар ще на місці. Техьон, я за що тобі плачу? – статний круглолиций чоловік роздратовано розглядав ящики з різнобарвними свічками-сердечками, закупленими спеціально до свята всіх закоханих.
– Вибачте, але їх просто не розкупили… І наврядчи уже розкуплять… – брюнет поправляє окуляри в тоненькій оправі і ховає очі, зітхаючи.
– Я нічого не хочу чути! Бери ящики і торгуй, якщо ні– вартість свічок я вирахую з твоєї зарплатні. – чоловік яскраво жестикулює руками, ледь не збиваючи коробки з полиць, і, змірявши Техьона колючим поглядом, вибігає з магазину, з гуркотом закривши масивні двері.
  Хлопець зо хвилину простояв мовчки, обдумуючи план дій. Шанс продати хоч декілька свічок дуже малий, адже ніхто не буде купувати подарунок на день святого Валентина ввечері, по закінченні свята? Про продаж всіх свічок не могло бути й мови.
Брюнет обережно відкрив одну коробку. Вісім свічок. П’ять коробок. Якщо він не продасть хоча б половину, із зарплатнею в цьому місяці можна попрощатися.
Заклякнувши на мить, юнак повільно розтягнувся в посмішці. Є ідея! Швидко накинувши пальто та заматавшись шарфом Техьон зібрав коробки та пішов до міського парку.
Смеркалось. Короткий лютневий день обдаровував мереживом інею на деревах, ліхтарях та лавках. В повітрі крутилися, літали в вигадливому танці сніжинки. Де-не-де ще прогулювалися          парочки, які в день закоханих          вирішили провести час час саме тут.
Брюнет розклав товар на одній з лавок і сів поруч, розглядаючи все навколо та впадаючи в задуму.
За якусь годину хлопець продав зо п’ять свічок, залишився сам в уже темному, освітленому лише тьмяним світлом ліхтарів парку та добряче змерз. Потираючи уже занімілі від холоду пальці, він не полишав надії продати хоча б декілька свічок.
І ось в глибині парку з’явився силует, що наближався. Згодом юнак зміг розгледіти його: доволі високий, і, як підмітив про себе брюнет, симпатичний, навіть красивий чоловік в темних брюках та такій же куртці. Підійшовши до Техьона, чоловік зміряв поглядом свічки, і, перевівши погляд на хлопця, посміхнувся куточками губ, запитуючи:
– Ти справді думаєш, що зможеш їх продати?
Хлопець зміряв чоловіка зневажливим поглядом, і, усміхнувшись, протягнув:
– Звичайно. А навіть якщо і ні, яка вам різниця?
– “Звісно”… Самовпевнено. Вони в тебе що, чарівні якісь? – м’який, приємний, дивовижно “теплий” голос чоловіка змушує юнака сховати очі, та, хитро посміхаючись, відповісти:
– Так… Ще й які. – і, сам дивуючись своїй фантазії, додав.– Вони допомагають віднайти або зберегти справжні почуття.
Чоловік сміється, не зводячи з Техьона очей. Ловлячи кожну деталь його зовнішності. Темно-шоколадні кучері; акуратні окуляри в тоненькій округлій оправі; очі, кольору кружки з чорним чаєм; білосніжні ніжні пальці, які юнак час від часу потирав.
– Ти змерз. Не будеш проти, якщо я пригощу тебе кавою?
Хлопець піднімає очі на чоловіка та здивовано веде бровою.
– Буду проти. З якої радості я маю пити з вами каву?
– Хм…– чоловік на мить задумується, облизуючи обвітрені на морозі губи і розливається в посмішці.– вип’ємо кави з приводу вдалого продажу твоїх свічок.
– Що ви маєте на увазі? – брюнет глузливо посміхається, обводячи поглядом розкладені свічки та коробки біля лавки.
– Маю на увазі, що я куплю їх всі.
– Серйозно? – юнак здивовано дивиться в очі співбесідникові, стараючись вловити в них жарт, але бачив лиш серйозність. Діставши із кишені брюк гаманця, той подивився на Техьона:
– Скільки я тобі винен?
Хлопець, не вірячи своєму щастю, швидко назвав суму і зразу ж отримав її. Спакувавши покупку по коробкам, він вручив їх чоловікові. Той взяв їх і посміхнувся.
– Ну що, тепер по каві?
– Ми навіть не знайомі…– брюнет закутується в шарф і ховає замерзлі руки до кишень.
– Легко виправити. – чоловік подає юнаку руку і з легкою посмішкою представляється.– Намджун. Можна просто Джун.
– Я Техьон. – хлопець дістає з кишені і подає новому знайомому руку і червоніє, коли той галантно злегка торкається губами до його пальців.
– Будемо знайомі, Техьон. А зараз ходімо, бо, як я бачу, ти вже зовсім змерз. – Джун піднімається з лавки, тримаючи під рукою коробки, другу ж подає брюнету, допомагаючи підвестись.
На темному вечірньому небі вже сяяла розсип зірок. Майже безлюдні вулиці освічувались ліхтарями та світлом з вітрин крамниць. Крупні, білосніжні хлоп’я снігу приземлялись на волосся, куртку та черевики, танули та змінювались новими.
Нові знайомі йшли в тиші, і тільки підійшовши до невеличкої кав’ярні Намджун спитав, посміхаючись кутиками губ:
– Тобі що? Кави, чаю? Чи може портвейну?
– Портвейну. – юнак ховає замерзлий ніс в складки шарфа, дивлячись під ноги. Честно кажучи, він ні разу в житті не куштував портвейну. Лише від однолітків чув про чудовий смак напою, що грів таких як він, студентів, довгими зимовими вечорами, і вирішив скористатися нагодою.
– Як скажеш. Я швидко. – чоловік киває і за мить зникає за дверима кав’ярні.
За декілька хвилин він з’являється, тримаючи в руках два чималих паперових стаканчиків та пакунок.
– Тримай. – залишивши один стаканчик собі, він передав інший та пакунок Техьону.
Пряний аромат напою, змішаний з ароматом свіжої випічки змусив юнака задоволено всміхнутися. Крокуючи парком, він зробив перший ковток напою, від тепла якого по змерзлому тілу пробігли мурашки, і, обережно розгорнувши папір, побачив всередині пакунку чималу булочку. “З яблуками і корицею” – зразу промайнуло в голові. Брюнет підвів очі на Джуна, що усміхався, дивлячись на нього:
– Я подумав, що ти міг зголодніти.
– Дякую… – хлопець ховає очі, задоволено посміхаючись і обережно кусає булочку і тихо мурчить.– Дуже смачно.
– Я радий. – чоловік змахує з волосся сніжинки, крокуючи поряд, і кількома чималими ковтками спорожнює стаканчик з напоєм. – Гарна сьогодні погода, правда?
– Угу.– з набитим ротом мугикає Техьон, і, дожувавши смаколик, питає: – Чому ти в таку гарну погоду ходиш вулицями? Чому не святкуєш?
– Тому що я ще не знайшов того, з ким можна відсвяткувати день святого Валентина.– Джун посміхається кутиками губ і звертає погляд на коробки, що несе в руках.– Може, твої “чарівні свічки мені допоможуть?
– Обов’язково! – сміється юнак, ще не підозрюючи, наскільки він правий.

Розмова потекла на диво легко: за годину, яку вони пробродили по засніженим вулицям, брюнет дізнався, що його новий знайомий живе зовсім неподалік, любить чорний шоколад з горішками та професійно займається живописом. Вперше юнак настільки відкрився людині, яку знає лише кілька годин– чи то, може, допоміг портвейн? Адже до цього хлопець ніколи не пив ні краплинки алкоголю. Він не почувався п’яним, зовсім ні. Він просто почувався щасливим.
Вони бродили безкінечними вулицями, провулками та алейками, допоки не вийшли до чималого будинку.
– До речі, тут я і живу.– Джун киває на будинок, поправляючи коробки в руках, які він уже більше години носив за собою. – Зайдемо? Я коробки поставлю, чаєм тебе напою.
– Давай. А то я, чесно кажучи, змерз.– Техьон хитро посміхається, і, зачекавши поки чоловік відімкне двері, пройшов всередину.

Намджун поставив коробки біля дивану в вітальні, і, знявши куртку, повернувся до брюнета.
– Знімай куртку і проходь. Я зроблю чай і повернуся. Гріти тебе будемо.– чоловік сміється, направляючись на кухню.
Юнак повісив пальто на вішалку, і, пройшовши в кімнату, сів на диван. Через пару хвилин з’явився Джун з великою кружкою запашного чаю в руках:
– Тримай.
– Дякую. – Техьон взяв кружку і зразу почав гріти об неї руки.
Тим часом чоловік приніс звідкись великий, картатий плед і, сівши поруч, почав закутувати брюнета в нього. Той, почервонівши, запротестував:
– Не варто… Я не настільки змерз…
Намджун піднімає на нього погляд, залишаючи між їхніми обличчями лише кілька сантиметрів, і спокійно шепоче:
– В тебе губи сині, “не змерз” він.
Юнак замовкає і ще більше червоніє, дивлячись в такі чарівні, зачаровуючо–глибокі коньячні очі нового знайомого.
– Ти правий. Мені справді холодно. – хлопець хитро посміхається, і, обхопивши чоловіка за торс, притягує його до себе, пірнаючи в обійми.– Так буде тепліше.
Джун здивовано дивиться на брюнета, і, злегка почервонівши, обережно обнімає його, пригортаючи до себе. Той тільки прикриває очі, утикається носом в сильне плече і шумно видихає. В руках чоловіка Техьон здається особливо крихітним і тендітним, “наче кошенятко”– підмічає про себе Намджун і посміхається. Сиділи в тиші, вслухаючись в дихання та стук серця один одного.
Через деякий час юнак на мить відривається від обіймів, і, припіднявши кутик пледу, натягує його на чоловіка и сунеться ближче. Намджун обережно проводить пальцями по його кучерявим пасмам і посміхається кутиками губ:
– Зараз покажу дещо.
Брюнет зацікавлено слідкує за Джуном, який, діставши з коробки одну з свічок і з кишені запальничку, підпалив її. Ніжно-коралове сердечко миттю почало плавитись, повільно стікаючи восковими крапельками на долоню чоловіка.
– Дивись уважно… – шепоче він, дивлячись на хлопця, і за мить питає: – Що ти бачиш?
Техьон піднімає здивований погляд на Джуна і шепоче:
– Віск тане..?
Намджун посміхається кутиками губ.
– Тане… – він шумно видихає, облизує пересохлі губи і дивиться в очі юнаку: – Так само швидко тане моє серце поруч з тобою…
Брюнет привіткриває рот від здивування і відчуває, як швидко його щоки заливаються рум’янцем.
– Будь ласка, зрозумій мене правиль…– починає було чоловік, але Техьон не дає йому закінчити, невміло і обережно накриваючи його губи своїми. Джун піддається, кладучи руки на талію брюнета, ніжно пригортаючи його до себе і м’яко цілуючи його губи. Той в свою чергу пересідає на коліна чоловіка, обвиваючи його шию тремтячими руками, шумно видихає і прикриває очі, відчуваючи, як частішає дихання і розливається чарівними легким метеликами тепло в животі. Повітря не вистачало, але Джуну до шаленства не хотілося відсторонюватися, відпускати ці червоні, припухлі від поцілунку губи. Відсторонившись один від одного, двоє якийсь час дивилися один одному в очі, вишукуючи найпотаємніші таємниці. Техьон абияк розслаблює пальці, в яких він так люто стискав сорочку чоловіка, і, усвідомлюючи скоєне, заливається густим рум’янцем, ховаючи личко в долонях. Намджун сміється, дивлячись на юнака, і, забравши його долоні з обличчя, стискає їх в своїх і обережно доторкається губами, цілуючи їх.
Брюнет мило посміхається, дивлячись йому в очі і лягає на його груди, прикриваючи очі і обнімаючи торс. Чоловік ніжно гладить його по голові і вкриває пледом.
На столі тьмяним вогником догорала одна із свічок, що “…допомагають віднайти або зберегти справжні почуття”.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “Продавець воскових сердець