На Йокогаму опустився густий туман, що віщувало наближення ранку. У штабі Портової Мафії було відносно тихо – більшість підлеглих, які все ще були на роботі, займалися паперовою тяганиною, інші же були на завданнях.
Саме з такого завдання повертався хлопець, на вигляд йому було не більше дев’ятнадцяти років. Той самий хлопець, про якого темними провулками міста ходила слава Білого женця мафії. Сьогоднішнє завдання не було особливо складним, але все ж таки йому не пощастило отримати декілька поранень. Здавалося б, для еспера зі здатністю до регенерації поранення і проблемою не вважаються, ось тільки останні місяці вона діяла вкрай непередбачувано. Стримуючий силу нашийник майже не виконував свою функцію, тільки завдавав жахливий дискомфорт власнику дару. Ацуші оглянув кімнату: тьмяне світло освітлювало невелике приміщення, біля стіни стояла речова шафа, ближче до вікна розташувалися старий диван і пара стільців. Щоб трохи перепочити перед робочим днем - саме те. Білявий хлопець пройшов до невеликого дивана і акуратно розташувався на ньому, щоб не потривожити свіжі рани.
Він відчув чиюсь німу присутність. Озирнувся і помітив у дверях дівчину, яка час від часу була його напарницею.
– Як пройшло завдання? – Він уважно дивився на Ізумі. Зростом вона була порядком нижче за нього, довге розплетене волосся було прикрашене шпильками у вигляді квітів, а одягнена була в біле кімоно.
– Все добре, – він стомлено посміхнувся співрозмовниці, після чого та наблизилася на кілька кроків.
– Я відчуваю запах крові, – ще пара кроків, – тебе поранили? – На запитання він лише знизав плечима. Дівчина напружено видихнула і безшумно підійшла до шафи. Відкривши дверцята вона оглянула полиці, після чого почала зосереджено перебирати речі.
Він спостерігав за діями дівчини.
– Що ти шукаєш?
– Треба перев’язати рани. – почувся приречений зітхання хлопця.
– Все гаразд, не варто. – Досі шукає.
Кьока знайшла стару пачку бинтів у самому кутку шафи. Дотяглася до верхньої полиці та дістала пляшечку спирту. Взявши їх у руки, вона підійшла до Накаджими і присіла на край дивана.
– Зніми сорочку. – тільки він хотів заперечити, як дівчина обдарувала його найсерйознішим своїм поглядом. Сперечатися було марним, та й перев’язати рани справді не буде зайвим. Він слухняно почав розстібати гудзики, помітивши, що один з них відірвалася.
На його тілі було безліч дрібних шрамів, у тому числі з часів життя у притулку. Дівчина відірвала невеликий шматочок бинта і змочила його спиртом, щоб продезінфікувати рани. По кімнаті розійшовся різкий запах.
– Тобі треба бути обережнішими на місіях. – У спокійному тихому голосі прослизнули нотки докору, – Хоча б поки твоя здатність не стане стабільнішою. – вона почала обробляти рани, від чого вони защипали, але хлопець ніяк не відреагував. Це було нічим, у порівнянні з постійною необхідністю носити цей чортів нашийник. Він носив його не знімаючи з самого початку навчання у Дазая. Шипи масивного нашийника впиваються в шкіру, рвуть її, але він терпить. Мусить терпіти. Адже поруч із ним людина, якій він не дозволить нашкодити нікому, особливо самому собі. Хлопець тихо закашляв, прикриваючись лівою рукою. По шиї до ключиці скотилася крапля крові. Він заплющив очі, зробив короткий видих. Нічого.
– Ацуші, у тебе… – він упіймав її погляд, обриваючи на півслові. Його очі випромінювали спокій. Коли всередині вирувала величезна сила, що загрожує вирватися назовні. Дівчина простягла руку, і з обережністю, щоб не завдавати зайвого болю, доторкнулася до нашийника. Він розглядав її обличчя: зосереджений погляд, стислі губи, насуплені брови. Він обережно накрив її руку. Хоч би як йому хотілося позбутися ненависного нашийника, він не хотів зашкодити комусь ще. Не хотів нашкодити їй. Хотів захистити її.
– Без нього я не зможу використати силу. Тоді мафії від мене не буде ніякої користі.
– Чому не втекти? Хоча б спробувати..? – боязко промовила Ізумі.
– Ті, хто пішов з мафії, можуть тільки мріяти про спокійне життя, – він піймав її погляд, – і сама знаєш. – На це вона тільки зітхнула і уткнулася чолом йому в плече. Він дбайливо провів кінчиками пальців по її волоссю. Дотик навіював спокій, давав відчуття безпеки, якого часом так не вистачало.
– Ми впораємось разом. – Майже пошепки сказав хлопець. Якось дівчинка вже намагалася втекти від темної долі мафіозі, але повернулася. Заради нього. Вони обоє загубились в темряві, але при цьому залишалися світлом один для одного.
Додати до улюблених