справедливість,
від якої святі ховаються в пекло
в нас мова забута,
забуті боги,
забуте небо
в нас три життя й пів цигарки
вечорниці, правда, шелест платтів циганки,
в нас є все, щоб вважатися найбагатшими,
в нас є все, окрім імен – тож за звичаєм кличемо себе ‘жебраками’
в нас є юнки і юнаки, пісні і танки, що мовчать роками
знати сильних – не значить завчасно вважатися слабшими
в нас є воля
герої
історія з величезним знаком питання,
ренесанс й терор,
повстання, розстріл, повстання..
кулі і голод
голод і кулі
холодні люди,
холодні трупи
є живі
вочевидь, недостатньо теплі
аби зупинити пекло
перехопити святих за долоні
цілуючи геть скривавлені скроні
й вигукнути про справедливість достатньо голосно, аби нас почули
аби ми почули себе
й захопилися, зрештою, рятувати долі
спотворені долі,
забуті долі,
вітер у хаті, вітер у полі
наші-чужі,
чужі-наші,
є речі, про які чесно – важко,
є речі, про які так просто не скажеш.
думки-бур’яни, слова-маяки,
ген там криваво палають, малюючи благородним червоним світанок.
давай вирішим:
смерть і свобода – то назавжди,
чи наостанок?