Сьогоднішній навчальний день у Гоґвортсі виявився доволі нестерпним! Не дивлячись на контрольні з Травології та з Захисту від темних сил, все справді було б нічого, якби не пришелепкувата трійця студенток. Дві з них були з Гаффелпафу і одна зі Слизерину, та об’єднював їх навіть не курс, а національність. Вони росіянки. Аліса, котру ми кликали Еліс, та Андріана, котра для нас була Ендрю задовбували своїх сусідок по спальні ще з вечора. А от Анестейша, наче та зміюка на слизеринському прапорі, вдягнула на свою світловолосу голову лаври лідерства. Тож сьогодні, увесь день, вони вносили в нашу студентську спільноту такий, так би мовити, “русскій мір”.
Вночі ми з подругами розбігались по своїм факультетським квартирам. Неталі вирушила до Гріфендорців, а ми з Сибіл ще трохи поблукали коридором.
– Не хочу туди повертатись…– сумно зітхнула Сибіл, адже була з факультету Гаффелпаф.
– Не заздрю тобі. – промовила я, хоч на підтримку це не схоже…
– Чому я не в Рейвенклові? – простогнала подруга.
– Ну нічого! Вони ще трохи побазікають і заспокояться! – я поклала руку на плече Сибіл, яку вона ніжно накрила своєю.
– Постараюсь не за-авада-кедаврити їх! Але… якщо що, зустрінемось в Азкабані!
Ми попрощались і повернулись до своїх спалень. Ще у вітальні мене спитала Кловер, потираючи свої окуляри, чому так пізно повернулась, хоча це вона все ще не лягла у ліжко, а сиділа і читала книгу перед каміном.
– Сибіл уже не знає де дітись від розмов тих пришелепкуватих росіянок.
– Це нормальна реакція на пропаганду відходів. – промовила дівчина. – Дивно, що професори не відбирають за таке бали чи не відправляють у темний ліс. Добраніч!
Зранку все повторилось. Трійко чарівниць, половившись за руки, бігали коридорами і співали російськомовні пісні, котрі і так ніхто не розумів крім них, зате їхні противні голоси подразнювали слух гірше ніж корінь мандрагори! Це хотілось по-скоріше закінчити, та вони не порушували своїми діями жодних правил школи, а за чари в їхній бік нас могли оштрафувати.
Нарешті починався урок, котрий я особисто обожнювала – Догляд за магічними істотами! Ми з Сибіл та Неталі йшли пліч-о-пліч по лісу, розмовляючи про своє, як раптом позаду закричали. Озирнувшись, ми знов побачили ту очманілу трійцю, котра почала викрикувата якісь гасла про Росію…
– Де мої навушники з Травалогії? – згадала Неталі. – І чому нас не вчать закляттям глухості… або беззвучності!
– Якщо завтра вони це повторять, – додала Сибіл. – я піду в заборонену секцію і знайду книгу з темними заклинаннями. Там точно має бути щось для таких от випадків!
– Дерусифікасикус! – промовила Неталі, від чого ми почали сміятись.
Професор Геґрід відійшов по щось, хотів чимось здивувати, а от росіянки далі продовжували своє. Несли якусь дурню, чиплялись тим до студентів і не припиняли. Головне питання: чого ж вони хочуть? Просто аби їх помітили? Вони нічим не відрізнялись від звичайних студентів, прибули до нас цього року і як раптово почали славити свою країну так вже й не зупиниш…
– Ой!… – раптом вигукнула Неталі!
– Що сталось?
– Ця книга якась вибішена! Гладжу її й гладжу – не допомагає.
– Може вона від рюкзака так почувається? – зауважила Сибіл.
Витягаючи свою книгу, я подивлялась на тих бісенят, на яких так і кортіло навести вроки. Вони підійшли дуже близько до нас, після чого на мене зиркнула Анестейша.
– Чого вирячилась, косата? – це вона мені?
– Нічого.
– От-от, бійся руского народу, ха! – гукнула та кривозуба Ендрю, після чого Еліс дала їй п’ять.
– І чого нам вас боятись? – втрутилась моя банда!
– Бо ми ще ті бестії! – відповіла блондинка. – Російські відьми найкращі чародійки!
– То начаклуй собі нормальну англійську! – промовила Неталі, котрій дала п’ять вже я.
– Ви взагалі звідки? – прошипіла Еліс.
– Ну, я з Ірландії. – відповіла я, а потім вказала на дівчат. – Сибіл з Ісландії, а Неталі з Британії.
– І чим ви хвалитесь? Ви взагалі з різних держав!
– Ну, типу… – сказала Неталі. – для того, щоб дружити не потрібно бути з однієї країни.
– Ага! А ще в країнах моїх подруг живуть справжні Дракони, а у вашій тільки сифіліс! – різко вигукнула Сибіл, після чого я легенько штурхнула її але сміятись не перестала.
– Шкода, – до нас рішучими кроками почала підходити Анестейша. – що я не можу використати на тобі Круціатус, тупа дошко!
Я відчула як Сибіл, прямо кажучи, ковтнула образу, проте, тримаючи свою долоню на її плечі, стримала подругу від зайвих слів, чи ба більше, вихопити паличку з плаща. Анна протягнула посмішку і повернулась до своїх товаришок, проте… вони все ще були близько до нас.
– Жаби… – прошепотіла Неталі так, щоб ми з Сибіл почули, а я задумалась.
– Ви не гладили свої монстро-книжки? – спитала я подруг, після чого посмішки з’явились на обличчі у кожної з нашої трійці.
Росіянки взялися витягати свої підручники, як раптом до них прилетіло щось невеличке але дуже гострозубе! “Кидайте!” – ця моя фраза стала фатальною для їхнього одягу, зачісок та навіть частин тіла, адже книги покусали їх добряче. Дівчата пищали неначе ті гарпії й просили допомоги але жоден студент не поспішав їм на поміч. Всі стояли і реготали спостерігаючи, як росіянки відбивались від наших книжок.
Звісно потім нас чекало покарання… У кабінеті директорки Макґонеґел нас змусили спочатку пояснювати, як це сталось, а потім ще й писати ті пояснювальні.
– Міс Галлмар! Сподіваюсь цього більше не повториться! – професор звернулась до мене, після чого я пообіцяла, що ні… не повториться.
– А шкода! – сказала Сибіл, гризучи яблуко в їдальні. – Весело було! І заклять ніяких не потрібно!
– Так! – погодилась Неталі. – Боюся, що більше жодна подія за увесь рік цю не переплюне!
– Добре, що факультетські бали не зняли! – сказала я. – А то ми з вами дійсно влетіли б!
– Та годі, Меріан! Навчання лише почалось! Ще б набрали!
Раптом Неталі звернула нашу увагу на вхід до їдальні. В бинтах на обличчях та руках в бік столика Слизерину крокували росіянки, котрі побачивши нас аж затрусились від злості. Проте мовчки сіли за стіл і почали про щось говорити.
– Схоже, фактультетські бали ми таки трохи втратимо. – промовила Сибіл і прикрила від сміху рот.
Не кортить мені вв’язуватись у сутички з цими дівчатками але якщо самі нападуть то не стримуватимусь!
Додати до улюблених
А мені підійняло настрій. 😂 І якщо магію з твору прибрати, то все дуже… Реалістично)))))) . Дякую автору за настрій)