Аріна підставила руки під ледве теплу воду. Кінцівки вже потроху починали німіти, проте вона зовсім не звертала на це уваги. Вона дуже ретельно вимивала долоні.
Колись давно вона ненавиділа ці руки. Можливо, ненавиділа це дуже сильне слово, але їй вони точно не подобалися. У часи музичної школи вона заледве могла дивитися на них під час гри на фортепіано. Маленькі долоні, трохи короткуваті пальці і велика мрія про професійну гру, які витікала крізь мініатюрні руки, які ніяк не могли взяти цілу октаву.
Вона додала трохи більше гарячої води.
І от саме тоді, коли Аріна від розпачу не знала, що робити із самою собою, вона завжди бігла до бабусі за підтримкою та порцією сирників із домашньою сметаною.
Вона додала трохи більше мила.
Там, у старенькій хаті із маленькою кухнею, де завжди було тепло, вона сиділа та розказувала про всі-всі свої проблеми. У якийсь момент проблеми зазвичай закінчувались, а сирники ще ні. Бабуся дивилася на неї своїми глибокими, зеленими як і в неї самої очима і все розуміла. І тепло ставало не тільки зовні від розпеченої печі, а й всередині, десь під ребрами.
Аріна видихнула. Але те було занадто давно. Одним рухом вона протерла раковину, аби змити брудні плями, що залишилися, та підняла очі на власне відображення. Тепло під ребрами не було вже давно, та й сама вона застигла ніби мушка в бурштині.
Короткі пальці не заважали тримати ніж, а чужа кров була майже такою ж теплою, як бабусині сирники. І про філармонію нехай мріє якась інша дівчина.
Хоча навіщо, коли ця філармонія сьогодні потонула в крові.
Додати до улюблених