Рональд Візлі

FavoriteLoadingДодати до улюблених

«В людини два зори: зір тіла і зір душі. Тілесний зір часом забуває, та духовний пам’ятає завжди».

Олександр ДЮМА (батько), «Граф Монте-Крісто»


Лютий

— Можливо, якби ми просто спробували використати Сито спогадів, — почала Герміона, втретє за тиждень порушивши цю тему за сніданком.

Життя з Мелфоєм увійшло в нові береги, скинувши градус напруги, і тепер зупинилося на рівні, коли Герміона визнавала, що він не був тим, ким вона пам’ятала: хуліганом із дитячих років, що мимоволі став смертежером, —  а він продовжував ходити навшпиньки навколо неї, наче очікуючи, що вона от-от втече. Він йшов на роботу, а вона залишалася в квартирі і поринала у дослідження. Іноді вона обідала разом із Гаррі чи Джіні. Але переважно вона читала. Вона прочитала сотні «Щоденних віщунів». Вона перебрала усі медичні видання: як маґлівські, так і магічні на предмет того, що могло стосуватися втрати пам’яті. І Герміона без особливого бажання, почуваючись до болю ніяково, прочитала історію текстових повідомлень, де вона усіляко зізнавалася в коханні й обожнюванні чарівникові, який явно і гадки не мав, як їй відповісти. Це був прояв відданості, по-своєму милий, але все одно, просто читаючи їх, вона відчувала, як мурашки бігають по шкірі.

— Ні в якому разі, — відповів Мелфой, проте в його голосі було вже набагато менше жовчі, ніж останнього разу, коли вона підняла тему відтворення спогадів.

Вона спробувала ще раз, намагаючись надати тону спокою та зібраності:

— Навіть цілителі визнали, що мій випадок не має точного прецеденту…

— І все ж вони були непохитними у думці, що перегляд спогадів про себе очима іншої людини може ще більше віддалити тебе від власної…

— Але якщо взагалі вийде так, що я їх не поверну…

Його стиснутий кулак опустився на стіл. Динамічність роздратованого удару Мелфоя сповільнилася, перетворившись на щось більш обережне й контрольоване, від чого контакт із дерев’яною поверхнею вийшов м’якшим. Поки він випускав пару, вдаючись до блокології, Герміона не відводила погляду від його очей.

— Не кажи так, — вигукнув він.

— Не казати що? Що я можу не повернути свої спогади? На цьому етапі це можливо, Мелфою.

Болісна гримаса пробігла його обличчям, перш ніж він повернув йому нейтральний вираз.

— Минув лише місяць, — спокійно сказав він.

Герміона видихнула, чим здула неслухняні пасма волосся, які вибились і впали вперед під час суперечки.

— Місяць — це багато.

— Не так уже і багато у порівнянні з шістьма роками.

Герміона насупила лоба.

— Ти впертіша, — сказав Мелфой, коли вона нічого не відповіла.

— Перепрошую?

Він відкинувся на спинку стільця, схрестивши перед собою руки. Потім схилив голову та здійняв брову: повний набір класичних поз Мелфоя. На подив Герміони, здавалося, він позбувся деяких своїх захисних реакцій.

— Ти занадто вперта — і я маю зараз на увазі найкращий сенс цього слова —  для того, щоб примиритися з невдачею лише після одного місяця.

Герміона відкрила рота, щоб відповісти, але знову закрила його, перш ніж встигла вимовити бодай слово. Обурення й розчарування так і прагнули зірватися з її язика. Але її увагу привернули до себе невеликі зморшки в куточках очей Мелфоя, незважаючи на те, що на його губах не було усмішки. Вона завмерла, не в змозі поворухнути ні думками, ні губами.

— Дивись, — знову почав Мелфой, явно сприйнявши її мовчання за дозвіл продовжити. — Ти нещодавно знову повернулася до роботи…

— Навряд чи це так можна назвати. Все, що мені довірили — перегляд документації.

— У будь-якому разі, — знову встромив свої п’ять кнатів Мелфой, — ми дуже помірковано підходили до того, що надавали тобі для ознайомлення, робили це повільними темпами. Ми збільшимо потік інформації.

— Терпіння не входить до моїх сильних сторін, Мелфою.

— Так, твоя невгамовна жага до знань добре мені відома.

Спалах зеленого світла з боку каміна зупинив Герміону від інстинктивного бажання прибрати самовдоволений вираз з обличчя Мелфоя. Голос Гаррі долетів із вітальні до кухонного столу, де проходив їхній спаринг.

— Мелфої? Чи можна увійти? Я лише на хвилинку.

Герміона схопилася на ноги, вирішивши пропустити той факт, що її прирахували до Мелфоїв, повз вуха.

— Заходь, — промовила вона, взявши напрямок на вітальню. Наступної миті перед нею стояв сам Гаррі Поттер. Полегшення, яке вона відчувала щоразу, як дивилася на нього відтоді, як стався нещасний випадок, знову наповнило її. Вона хапалася за відчуття знайомої людини, обіймаючи його.

Мелфой не спромігся й підвестися зі свого місця за столом, він лише злегка повернувся, щоб привітати свого гостя.

— У мене новини, — поспіхом сказати Гаррі.

— О?

— Просування по службі. Я отримав підвищення. Мені дали відділ у підпорядкування.

Герміона знову кинулася на Гаррі, нерозбірливо промовляючи нестримний потік вітань йому в плече.

Мелфой з’явився позаду неї, дочекався поки вона випустить ґрифіндорця з обіймів та простягнув Гаррі руку.

— Непогано, Поттере. То з тебе тоді випивка?

Щоразу, коли Мелфой говорив Гаррі щось, що не було принаймні частково образливим, Герміона відчувала себе, ніби у паралельній реальності. Цей раз не став виключенням. Вона не почула жодного кпину, жодного натяку на кумівство у його словах, нічого іншого, окрім справжніх, нехай і стриманих, привітань.

— Ясна річ, — сказав Гаррі, і на його обличчі гордівливо засяяла однобока усмішка. — Я розумію, що сьогодні середа, але ми збираємось потусити, підете з нами?

Очі Мелфоя на мить зустрілися з поглядом Герміони, і в її голові прокотилася нещодавна розмова про те, що слід збільшити потік інформації. Вона не могла назавжди залишитися боязкою, охопленою жагою досліджень, людиною, яка залишає квартиру лише, щоб піти на роботу, у гості до батьків або час від часу пообідати з Гаррі та Джіні.

— Так, — наполягла Герміона. В неї вже забрало подих від гострого відчуття того, що вона робитиме щось інше, щось разом із друзями, з якими їй варто проводити більше часу, оскільки, вочевидь, із народженням дітей у них не виходило бачитись частіше.

— Ми влаштуємо гарну вечерю, присвячену цій події, — сказав Гаррі. — Просто приходьте до нас о сьомій.

І після декількох нових кивків і вітальних обіймів: кивків від Мелфоя, обіймів від Герміони, — Гаррі знову зник у глибині каміну.


Вбиратися у щось святкове було приємним.

Декілька тижнів після нещасного випадку Герміона носила по черзі лише три пари джинсів та один-два светри — все, що було сховане в кутку шафи за відверто непристойною колекцією краваток та нагрудних хустинок Мелфоя. Надягнувши сукню й зробивши зачіску, вона почувалася, ніби щось нове відкривається попереду, ніби саме життя вимагає від неї більшого, ніж просто джинси та светр, або спідниця та блузка за дрес-кодом Міністерства.

Вона кинула оцінюючий погляд на своє відображення в дзеркалі у ванній. Їй вдалося зібрати всю масу волосся в низький пучок на потилиці, з якого вже вибилось декілька хвилястих пасм, що тепер обрамляли контур її обличчя. Темно-синя сукня простого силуету облягала її м’які вигини, до яких вона ще не звикла. За шість втрачених років її худорлява, майже як у підлітка, фігура перетворилася на тіло, яке й насправді виглядало так, ніби належало жінці, чиє обличчя дивилося на неї з того боку скла. Їй, чесно кажучи, подобалося, як вона виглядала в сукні, але було важко примиритися з тим, що вона не зовсім впізнавала своє відображення.

У двері ванної постукали.

Танок, який вона і Мелфой виконували щодня для того, щоб надати один одному достатньо особистого простору для приготувань, а особливо до цієї святкової події, включав у себе багато стукання в двері та очікування дозволу на вхід до кімнати.

— Я тільки хотів спитати, якого кольору твоя сукня, — пробився крізь двері голос Мелфоя. Герміона кинула останній погляд на своє відображення, усміхнувшись для впевненості, і відкрила двері, щоб з’явитися перед ним.

Мелфой стояв прямо біля дверей ванної кімнати, тому, коли Герміона відчинила їх, вона опинилася майже впритул до нього, менше, ніж на відстані руки. Але їй здалося, що між ними було ще менше простору. Бо, хоча Мелфой і був одягнений у сорочку, вона була застібнута лише наполовину, ніби запитання про колір її сукні змусило його зробити вибір не на користь процесу одягання. Герміоні довелося докласти більше зусиль, ніж хотілося, щоб змусити себе дивитися на його обличчя, а не на груди.

Не те, щоб він помітив, навіть якби вона і кинула крадькома погляд. Його увага була прикута точно не до її обличчя. Герміона практично відчувала, як його погляд покружляв по сукні, по тілу під цією сукнею, поки, нарешті, не зустрівся з її очима. Чоловік прочистив горло, а Герміона намагалася не скривитися від факту того, що Драко Мелфой так відверто її розглядав.

— Ти обрала темно-синю… це добре, тоді я перевдягнуся, — він повернувся, щоб знову піти до спальні.

Герміона почервоніла від незнайомого відчуття ніяковості. Ще кілька хвилин тому вона вважала, що зробила гарний вибір, їй подобалось, як вона виглядає, але виявилось достатньо одного пильного погляду і загадкового коментаря Мелфоя, щоб її впевненості настав край. Вона ніби знову повернулась у свої тринадцять, коли головними принадами на її голові були величезна копиця волосся та передні зуби, які, здавалося, не залишали місця ні для чого іншого.

— Не варто було? — запитала вона йому вслід, ненавидячи те, що невелика частина всередині неї прагнула його схвалення.

— Вибач, що?

— Вбиратися у темно-синє. Мені не треба було надягати це? — запитала вона. Герміона вийшла в коридор і жестом вказала на сукню. — Мені здалося, що вона гарно виглядає…

Вона зупинилася, коли Мелфой зробив крок у її бік. Він схаменувся, ніби щойно усвідомив, що взагалі поворухнувся, а потім різко завмер на місці. Герміона очікувала побачити, як холод заволодіває його рисами, поглинаючи невпевненість і занепокоєння, що з’явилися на його обличчі, поки він спостерігав за нею. Але холоду не було. Натомість прийшла легка усмішка.

— Ти виглядаєш… все чудово. Сукня. Вона — одна з моїх улюблених речей на тобі.

Йому було важко сформулювати фразу, вона ніяк не хотіла зірватися з язика. Герміона все ще не могла звикнути до версії Драко Мелфоя, яка уважно підбирала слова та обдумувала, перш ніж щось сказати.

— А я вбрався в чорне, — продовжив він, і слова далися набагато легше, коли він говорив про себе. — Я просто перевдягнуся у сіре, і ми зможемо піти.

І він трохи поспіхом знову зник у нетрях спальні і зачинив за собою двері, залишивши Герміону в коридорі заглиблюватись у здогадки про те, що ж за історія ховається за тканиною, яка зараз огортає її тіло. Як і майже все інше в квартирі, це щось означало для Мелфоя, мало минуле, про яке вона не знала. Вона ніби ходила по мінному полю у власному домі, очікуючи, що ось-ось все, до чого вона торкнеться, злетить у повітря, ніколи не знаючи, яка таємниця тут прихована.


 — Рон теж буде, — повідомила Джіні замість привітання, коли Герміона вийшла з каміну на площі Ґримо. — Я просто хотіла впевнитися, що ти в курсі, бо готова поставити кілька ґалеонів на те, що Гаррі забув… так, вираз твого обличчя говорить про те, що він точно нічого не згадав.

Мелфой наштовхнувся на Герміону ззаду, коли вийшов за нею з каміну. Герміона заклякла прямо там, куди приземлилася, як тільки Джіні вимовила «Рон». Упродовж останнього місяця Герміоні до біса вправно вдавалося оминати у своїх думках Рональда Візлі. Особливо після того, як Джіні делікатно повідомила їй за обідом, що він одружився, і тепер вони з дружиною чекають дитину.

Але побачити його так скоро? Звісно, минуло шість років у реальному світі, але в її свідомості майже нічого не змінилось. Їй перехопило подих.

Мелфой видав збентежений звук позаду, пройшов повз неї і швидко вибачився за те, що штовхнув її під час приземлення. Він випростався, зупинившись поруч, коли помітив Джіні.

— Візлице, — привітався він. — Невже я бачу зморшки на твоєму обличчі?

Джіні пирхнула. Герміона жахнулася.

— Тхоре, — кинула руда у відповідь. — Чи не залисини торкнулися роду Мелфоїв?

— Навряд чи, наскільки я пригадую свою останню зустріч із батьком, його зачіска все ще була на місці.

— Шкода, — протягнула Джіні. — Але ще є час. Надія помирає останньою.

Погляд Герміони скакав із Джіні на Мелфоя і назад, поки вона намагалася збагнути, чи образився хтось із них. Або засмутився. Або, боже поможи, це були такі жарти. Але перш ніж Герміона встигла розкрити рота з вимогою пояснити, що це щойно відбулось, у кімнату, поправляючи краватку-метелика увійшов Гаррі, який зовсім не був схожим на того, хто керував цілим відділом у Міністерстві магії, а більше походив на велику дитину, яка гралася в переодягання. За це Герміона його і любила.

— Бачиш, Джін? Не пройшло і двадцяти шести років, як я нарешті сам зав’язав краватку-метелика.

Джіні лише закотила очі й легенько поцілувала чоловіка в щоку. Герміона раптом відчула, що простір між місцем, де знаходилась вона, і місцем, де стояв Мелфой, розширився до розмірів невеликого каньйону, що разюче контрастувало з виявом близькості перед ними.

Гаррі просто усміхнувся у відповідь на дотик дружини й обвів її руку своєю.

—  Тоді ходімо, — сказав він. — Ми вирішили просто переміститися на Алею Діаґон. Рон і Лаванда нас зустрінуть вже там.

І без задньої думки про те, яку бомбу він щойно скинув на психіку Герміони, Гаррі ступив у камін, тримаючи Джіні під руку. Джіні перехопила погляд Герміони, перш ніж їх закрутило в спалаху зеленого полум’я, на її обличчі відобразилося занепокоєння.

Лаванда. Лаванда Браун. Герміона знала дещо про дедукцію. Якщо Рон одружений і має вагітну дружину, і якщо Рон збирався до них на вечерю з вищезазначеною дружиною, і якщо особою, з якою Рон планував бути на вечері, дійсно була Лаванда Браун, то за логікою виходило, що Рон одружений на Лаванді Браун. Вона опинилася під водою? Куди поділося все повітря?

Герміона намагалася осмислити нову реальність, яка поглинула її, але відчула, як усе попливло перед очима. У тілі Мелфоя не поворухнувся жодний м’яз, він продовжував стояти на місці. Вона зробила крок назад, знайшла стілець і сіла, відчуваючи себе без керма і без вітрил у морі своїх зусиль розмістити цю щойно отриману інформацію у відповідну рубрику в каталозі свого дивного нового життя.

Тихий насторожений голос витяг її назад на берег.

— З тобою все гаразд?

Герміона перевела погляд на чоловіка перед нею. Його руки були в кишенях, між бровами пролягла глибока вертикальна складка зосередженості, а вздовж шиї у напрямку до щелепи тягнувся напружений м’яз. Але в його очах був спокій, ніби кожна унція його концентрації спрямована на те, щоб зберегти цей стан.

— Так, — відповіла Герміона. — Зі мною все добре, ходімо.

— Чи може ти не хочеш? — запитав він. — Ми можемо відмовитись, вони зрозуміють.

— Ти би краще відмовився? — запитала вона в свою чергу, намагаючись виграти більше часу.

— Так.

Герміона кліпнула.

— Це було… відверто.

— Мені важко уявити, що я отримаю задоволення від споглядання того, як моя дружина розбирається у своїх несподівано невирішених почуттях до колишнього хлопця, — Мелфой провів рукою по потилиці, що було рідкісною ознакою його дискомфорту. — Але, якщо ти хочеш зустрітися з ними… врешті-решт ти вбралася у цю гарну сукню. Це ж твої друзі. Справа не в моїх почуттях.

Герміона настовбурчилась. Їй не сподобався натяк на те, що вона збирається дивитися на Рона, як кіт на сало, під час вечері з друзями, тієї самої вечері, на якій буде присутня Ронова дружина.

Герміона спіймала себе на тому, що відганяє випадкову думку, яка пронеслась в її голові. Чи означало це, що вона не зводила б очей з Рона, якби Лаванди не було? Її обличчя спалахнуло від збентеження. Ні, це був просто невдалий підбір слів. Але все одно чомусь їй було соромно.

Вона була цілком спроможна повечеряти з Рональдом Візлі та його дружиною і при цьому не виставити себе дурепою.

— Я все одно хотіла би піти, — підсумувала вона, сподіваючись, що Мелфой не побачить рум’янця на її щоках.

Він коротко кивнув і подав їй горщик із порошком Флу, навіть не роблячи спроби подорожувати в тандемі, як щойно зробили Джіні та Гаррі.

— Є щось, про що ти маєш пам’ятати, — сказав він, коли вона ступила у полум’я. — Це ти його покинула.

Герміона кинула порошок собі під ноги, і її закрутило, а перед очима замерехтіли спалахи білого й сірого.


— Пробач, Герміоно, — сказав Гаррі, коли вона вийшла на Алею Діаґон.— Джіні повідомила мені про мої провали в пам’яті. Я не хотів зіштовхувати тебе з Роном і Лавандою.

Цього разу Герміона завбачливо відійшла вбік, щоб Мелфою було куди вийти з каміну.

— Джіні пішла вперед, щоб зустріти їх в ресторані, — продовжив Гаррі.

Спалах світла сповістив про прибуття Мелфоя.

— Ви готові? — запитав Гаррі.

Герміона лише кивнула, зусиллям збираючи докупи всю свою ґрифіндорську хоробрість.

— Тоді сюди, — сказав Гаррі, взявши ініціативу у свої руки.

Краєм ока Герміона бачила, як поруч із нею Мелфой згинає пальці лівої руки.

Він зробив невеликий видих.

— Чи дозволиш свою руку? — запитав він у той самий момент, коли вона зробила перший крок, щоб піти за Гаррі.

Герміона повернулася і побачила, що Драко Мелфой все ще стоїть біля каміну, пропонуючи їй руку. Без контексту він виглядав смішно: у своїх брюках от-кутюр, сорочці та пальто, з піднятою та зігнутою в лікті рукою, — у всіх його рисах читався обережний, насторожений погляд. Він передбачив її відповідь ще до того, як вона знала її сама.

Герміоні перехопило подих у горлі. Неприємний жар розтікся в її грудях. У цю мить вона зрозуміла, що мав на увазі Гаррі, коли казав, що не знає, сміятися чи плакати, супроводжуючи її дорогою додому з лікарні св. Мунґо.

Мелфой опустив руку.

— Вибач, — відрізав він.  — Я не повинен був…

— Ні, це ти вибач… просто я не… ще ні, — закінчила вона, продемонструвавши неперевершене знання англійської.

Упродовж цих декількох жахливих секунд Гаррі встиг пройти уперед. Він обернувся, коли опинився на відстані всього пари вітрин від них, спостерігаючи.

— Ви йдете? — він майже прокричав із того кінця вулиці.

— Так, Поттере, ми йдемо, — під ніс пробурмотів Мелфой.


Джіні, Рон і Лаванда вже сиділи за столом, коли прийшли Герміона з Гаррі та Мелфоєм. Побачивши її, Рон підвівся — такий собі незграбний лицарський порив. Він зробив крок уперед, не відриваючи погляду від її очей, і швидко, але міцно обійняв, промовивши просте «привіт» у  якості вітання.

І все було таким самим, як пам’ятала Герміона. І водночас зовсім інакшим. Більш того, ця зустріч була закороткою, щоб зібрати необхідні дані для повноцінного порівняння. У неї знову трохи запаморочилося у голові, і вона майже пошкодувала, що не пристала на пропозицію Мелфоя повернутися до квартири. Тому що, коли вона дивилась на обличчя Рональда Візлі, такого синьоокого та конопатого, який виглядав так, ніби він не постарішав ні на день, вона мала відчувати себе, як вдома. Чого зовсім не відбувалося.

Наступною вперед зробила крок Лаванда, її круглий живіт стиснув ребра Герміони, коли вони обійнялися, що більш нагадувало обов’язок, ніж справжнє привітання.

— Герміоно, привіт. Я — Лаванда. Ми разом ходили до школи, — сказала Лаванда, її широко відкриті очі втупилися в череп Герміони, ніби вона намагалася передати сенс самою лише силою думки.

— Я… так, Лавандо, я знаю, хто ти…

— А вино тут є? — втрутився Мелфой, оглядаючи стіл. Джіні вже налила йому келих, простягаючи зі свого місця.

— Благословенна Віслице, — сказав він. — Мабуть я розгляну можливість відмінити всі зневажливі коментарі, що відпустив на твою адресу сьогодні, але все залежатиме від сорту вина, який ти обрала.

Герміона відійшла від Лаванди, почуваючись незручно під живим, стурбованим поглядом жінки. Коли вона потягнулася за стільцем, Мелфой поправив її, висунувши той, що стояв перед ним, і жестом запропонував зайняти це місце.

— Я не можу вибрати собі місце самостійно? — спитала Герміона, відчуваючи різкість у своєму голосі.

Хоча він не закотив очі, Герміона відчула намір зробити це по його тону.

— Я лівша, — пояснив Мелфой. — Тобі краще не сидіти ліворуч від мене.

Джіні гигикнула в своє вино.

 — У Мелфоя все досить загострене: і обличчя, і лікті.

— Все чудово, — сказав Гаррі, дивлячись на кошик із хлібом на столі. — Все буде чудово.

Герміона не могла точно зрозуміти, кого саме він намагався переконати.

Коли всі розсілися по місцях, виявилося, що Герміона опинилася навпроти Джіні, а Гаррі — на чолі столу праворуч від неї. Мелфой сидів ліворуч, навпроти Рона й біля Лаванди. Він виглядав надзвичайно незадоволеним таким поворотом долі. Його келих уже майже спорожнів.

Здавалося, що хвиля тиші прокотилася над столом, коли присутні розсілися. Всі спроби зобразити щось подібне до колись нормального перебігу речей, в’янули й помирали на очах.

— Отже, розкажи нам про це своє підвищення, Поттере, — нарешті  підкинув тему мовчазному столу Мелфой, наливши собі вина і запропонувавши Лаванді кошик із хлібом.

Тримайте мене семеро, подумала Герміона, а цей чоловік вміє спілкуватися.

Гаррі почав захоплено переказувати більшу частину своєї кар’єри аврора, використовуючи майже всі випадки, які коли-небудь вів, на підтвердження того, чому він заслуговує підвищення до Головного аврора. Приблизно в той час, коли Гаррі дійшов до своєї «великої справи 2004 року», Герміона відчула, що він частково відтворює свою співбесіду, частково прикрашає розповідь для Герміони, а частково, якимось дивним чином, намагається позмагатися з Мелфоєм, у кого паличка більша.

Мелфой, зі свого боку, терпляче слухав, продовжував пити вино і постійно ставив допитливі питання на кшталт «а як ти зробив такий висновок?» і «чому ти запідозрив ґобліна?» або, ще гірше: «чи не думаєш ти, що це було якоюсь мірою поспішним рішенням?». Герміона відчувала, що її погляд склянішає, гублячись між двома чоловіками і їх нескінченною розмовою, яку, здавалося, жоден, насправді, не хотів вести, але все одно продовжував. Принесли страви, їжу було з’їдено, але безустанний словесний пінг-понг між Гаррі та Мелфоєм все ніяк не закінчувався.

Герміона переключила увагу на інший бік столу, де Рон і Лаванда почали й собі про щось говорити. Герміона спостерігала за їх взаємодією, вивчала власну реакцію в очікуванні на сплеск ревнощів чи болісної туги. Але натомість  вона відчувала лише спантеличення. Рон виглядав майже так само і мало змінився з того дня, коли йому виповнилося сімнадцять: високий, з веснянками, рудий і добрий. Ці риси свого часу змушували її серце битися швидше. І вона пам’ятала, що це відбувалося зовсім недавно.

Але щось у спогляданні того, наскільки він задоволений Лавандою, такою пустою, на думку Герміони, здавалося, виганяло з її організму будь-яке почуття спорідненості душ із Роном, залишивши щось подібне до хворобливої прихильності, заснованої на їхній спільній історії. Це було дивне відчуття, несподіване й далеке від її очікувань. Вона так відчайдушно хотіла побачити його, коли вперше прокинулась у лікарні, була переконана, що достатньо однієї зустрічі з Роном — і все знову набуде сенсу, а весь той час, що нібито було втрачено, зникне, як роса на сонці.

Вона хотіла його любити. Десь у глибині, відчайдушно борючись із логічною складовою свого мозку, частинка Герміони хотіла любити його, тому, що він був її першим, і тому, що вона думала, що він буде її останнім. Вона усміхнулася, нарешті відчувши ніжність, яку очікувала відчути, але це ж саме почуття було в неї і до Гаррі, і воно аж ніяк не стосувалося бажання та пристрасті. Рон обернувся, щоб поглянути на неї, блакитні очі зустрілися з карими, і Герміона зрозуміла, що за столом запала тиша.

Вона витріщалася на нього.

Господи, як довго вона не зводила своїх очей? Її серце впало, вона відчула, як напруга розповзається, ніби холодна пляма скатертиною, просочується в сидіння, змочуючи присутніх із ніг до голови. Герміона опустила погляд, пошкодувавши, що її не вразив Закляктус , коли збагнула, скільки часу її друзі спостерігали за тим, як вона поглинає очима свого колишнього, поки він розмовляє зі своєю вагітною дружиною.

Краєм ока Герміона побачила, що Мелфой стиснув руку в кулак біля своєї ноги з такою силою, що кісточки пальців побіліли. Вона не змогла примусити себе подивитися на нього. Герміона визнала, що трохи боягузтва в ній все-таки було, й натомість глянула на Джіні, яка вигнула брову і тримала келих в руці, очима випромінюючи несхвалення і напругу. Герміона перевела погляд на Гаррі, який щосили уникав зорового контакту з нею і, здавалося, ладен був залізти під стіл.

Нарешті Герміона звернула увагу на Мелфоя. Він виглядав так, ніби пильно розглядав щось десь за головою Джіні, майже не рухаючись. Єдиною ознакою того, що він ще дихав, було легке розширення ніздрів на вдихові.

Він різко піднявся, змушуючи стіл грюкнути, а столові прибори та тарілки клацнути. Він різко нахилив голову, щоб поглянути на Герміону, а потім у ту ж мить ривком знову підняв її, ніби одразу пошкодувавши про своє рішення.

—  Перепрошую, — сказав він, роз’явившись тієї ж миті. Його серветка кольору слонової кістки злетіла на підлогу, коли адміністраторка підбігла, щоб попередити, що в ресторані заборонено будь-яке явлення.

— Ну, це було несподіванкою, — прошепотіла Лаванда досить голосно, щоб  її почув увесь стіл.

— Піду попрошу офіціанта принести чек, — оголосив Рон, підвівшись і залишивши своє місце. Лаванда дивилася йому вслід, і, здавалося, зовсім не помічала загального настрою присутніх.

Гаррі тихо застогнав, і Джіні одразу вдарила його по руці.

— Гаррі Джеймсе Поттере, невже була така необхідність у тому, щоб мірятися пісюнами з тхором за вечерею? Деякі з нас намагалися їсти.

Гаррі підняв руки на захист.

— Що? Ніхто нічим не мірявся, я просто розмовляв, а він підбурював мене…

— О, ні, це не так, — відрізала Джіні. — Він явно намагався підтримувати розмову, щоб Герміона не відчувала дискомфорту.

Тепер вогонь праведного гніву Джіні було спрямовано на Герміону.

— А ти, — почала вона. — Ти збираєшся йти за ним чи ні?

— Я впевнена, що Рон сам зможе знайти нашого офіціанта…

— О, заради Мерліна, не за Роном, за Мелфоєм.

О. Звичайно.

— Сумніваюся, що він хоче мене бачити прямо зараз, — сказала Герміона, зніяковіння розповзалося її шиєю.

— Певно, що ні, — погодилася Джіні. — Але ти, скоріш за все, єдина людина, яку він насправді підпустить до себе. І тобі, мабуть, варто вибачитися за те, що пускала бісики очима моєму брату за обідом. Чорт, ти маєш вибачитися і перед Лавандою.

— Джін, ти трохи перегинаєш палицю, — сказав Гаррі.

— Хто пускав бісиків Рону? — запитала Лаванда, поклавши руку на свій виступаючий живіт. — Ви ж не маєте на увазі Герміону? Цей вираз її обличчя означав глибоке замислення. Він дуже відрізнявся від закоханого варіанту. Я бачила обидва.

З усіх людей, які могли заступитися за Герміону, власна дружина Рона не була навіть у її списку.

— Як на мене, то вона закидала оком, — сказала Джіні, допиваючи рештки свого вина.

— Ні, в неї рот був закритий, — просто сказала Лаванда, тихенько пирхнувши. — Закритий рот — то роздуми. Відкритий рот — то шури-мури. Вона використовувала обидва режими досить часто з Крумом. Ти пригадуєш Віктора Крума, Герміоно? — запитала Лаванда, переключаючи увагу від Джіні. —  Маю визнати, я так страшенно ревнувала…

— Мені треба знайти Мелфоя, — перервала Герміона.

— Вибач, Міоно, — сказав Гаррі, длубаючи шматок багета, що залишився на його тарілці. — Я просто хотів, щоб ми добре провели час, як колись.

Вона натягнуто усміхнулася до нього, стримуючи усі різкі слова, які просилися назовні в цю мить, бо знала, що від цього нікому не буде добре: ні їй, ні йому.

Все вже ніколи не буде таким, як раніше.

Проігнорувавши настанову адміністраторки, Герміона явилася назад до квартири.


Мелфой стояв на кухні зі склянкою в руці. Він закинув у себе залишки напою у мить, коли Герміона із слабким тріскотом явилася поруч зі столом.

Єдиним джерелом світла в кімнаті було місячне сяйво, що падало з вікна позаду Мелфоя, освітлюючи його волосся, що і так було майже білим, і кидаючи тінь на риси його обличчя. Вона зрозуміла, що напружує очі в темряві у спробі побачити вираз, що був на ньому, відчайдушно прагнучи дізнатися, скільки шкоди вона завдала.

— Обережно, — сказав він майже нечутно. Він витягнув паличку і пробурмотів закляття. Блискучі уламки скла злетіли з підлоги, відбиваючи м’яке місячне світло від своїх необроблених країв, а потім закрутилися в повітрі, знову зібравшись у одне ціле.

Це було красиве магічне видовище.

— Мелфою, я…

— Не треба, — перервав він, його голос так нагадував той, який вона очікувала весь цей час. Це була та сама різкість, та сама пронизана отрутою артикуляція, яку вона роками чула в класах, коридорах та їдальні. Її здивувало, наскільки поява цих його рис застала її зненацька. Вона, мабуть, уже настільки звикла до ввічливого Мелфоя, що навіть не усвідомлювала цього.

 Коли він знову заговорив, його голос дещо пом’якшав.

— Я випив забагато — я не можу вдатися до блокології. Я не можу зараз із тобою поговорити.

Герміона прикусила внутрішню частину губи, відчувши металевий присмак крові, коли її зуби прорізали плоть. Все було не так, як він думав. Це не був закоханий погляд. Ось яка розмова безперечно мала відбутися між ними. Вона зовсім не хотіла завдати йому болю, і раптово її вразила думка, з присмаком крові на язиці, що для неї це мало значення.

— Чесно кажучи, я б хотіла, щоб ти не закривався, — сказала вона. — Бо в мене немає відчуття, що я розмовляю зі справжньою людиною.

Він жорстоко засміявся.

— Тож деякі речі, трясця їх бери, ніколи не змінюються, га? — він поставив стакан на стільницю. Його голова піднята вгору, і, незважаючи на темряву, Герміона знала, що він дивиться прямо на неї. — Ми вже сварилися через це. І я не хочу знову цього робити, будь ласка, — його щирість мала відтінок насмішки, ніби він не міг стриматися. — Не хочу тебе засмучувати.

— Це не сварка, — наполягала Герміона. — Просто вибачення. Я знаю, як це виглядало там, за вечерею, але все було не так.

Герміона прислухалася до Мелфоя, який глибоко вдихнув, перш ніж випустити повітря, що зайняло останню краплину місця на кухні. У той момент у світі не існувало жодного іншого шуму, лише звук повітря, яке штовхають і протягують крізь зціплені зуби.

— Я ж тебе попереджав, — сказав він. Як сильно він не намагався стримувати свій голос, контроль почав слабнути і крізь нього прорізалися леза гніву. — Я наголосив, свідком чого я не хотів би бути, і все одно став.

Мені важко уявити, що я отримаю задоволення від споглядання того, як моя дружина розбирається у своїх несподівано невирішених почуттях до колишнього хлопця.

— Я намагався, я зробив, що міг. Але це було, в біса, принизливо. Тому, хоча я і ціную вибачення, цього разу вони не приймаються.

Герміона почала спантеличено затинатися:

— Що… коли…?

— Вибачень не завжди достатньо, — сказав він, обережно балансуючи гнівом на вістрі свого контролю. Він потягнувся до пляшки спиртного й щедро налив у склянку. — Я дізнався про це від однієї бездоганної Герміони Ґрейнджер.

— Ну, я — не вона, — різко відповіла Герміона, не в силах вже терпіти темряву. Вона витягла свою паличку і спрямувала стрімкі яскраві промені в кожен куток маленької кухні. Мелфой здригнувся, тримаючи в одній руці стакан, а іншою прикриваючи очі від світла. Герміона зробила рішучий крок вперед і взяла щойно відновлену склянку звідти, де вона стояла — навпроти Мелфоя. Вона перехилилася через кухонний стіл і схопила пляшку того, що, як тепер могла визначити, було вогневіскі, налила собі трохи і залпом, без зайвої думки, проковтнула.

— Крім того, — продовжила вона так, ніби ніколи не переривалася, — я не можу бути нею, тією версією себе, яку ти знав. Я — не вона. Не коли я без спогадів, — грубість власних слів і відчуття того, як віскі обпікає горло, змусили Герміону скривитися.

Мелфой знову глибоко втягнув носом повітря. Він тримав свою склянку без зусиль, довгі пальці ледве огинали опуклу форму скла з вирізбленням. Вона нахилилася в його стиснутих пальцях. Він легенько стукнув дном склянки по стільниці один, два, три рази, а потім заговорив, уникаючи погляду Герміони.

— Ви не дві різні людини, — сказав він їй. — Ти — все ще ти, тільки з меншою кількістю контексту.

Герміона відчула, що ніби приросла до місця, глибина його зауваження чомусь зворушила її, навіть якщо вона і не була згодна. Мелфой повністю поставив свою склянку на стільницю, а потім відступив, притулившись до краю раковини. Він провів великим і вказівним пальцями по бровах, а потім занурився рукою у волосся, демонструючи високий ступінь роздратування. Герміона зрозуміла, що вона спостерігала за ним, заглибившись у думки, з відкритим ротом.

— Це було не те саме, — сказала Герміона. — З Роном… ось про що я думала. Мене спантеличило те, що це не було те саме.

Мелфой знову видихнув. У Герміони промайнула думка, що, напевне, єдине, що не дає йому розсипатися на частини за відсутності блокології — це контроль над своїм диханням.

— Я піду, — сказав він.

— Що?

— Мені потрібно… не бути тут, —  його голос напружений. — Я не хочу ще більше виходити з рівноваги, ніж це вже відбулося.

Він схопив пляшку віскі за горло й нарешті подивився на Герміону.

— До ранку, — сказав він. Наступної миті його вже не було.


 — Гаррі зараз вкладає хлопців, — сказала Джіні, коли Герміона вдруге за кілька годин перетнула поріг будинку на площі Ґримо. Цього разу вже сама. — Судячи з того, що ти тут, а не там, я можу припустити, що все пройшло не дуже добре.

Герміона не була досить впевнена, як все пройшло, якщо говорити по чистій совісті. Вона прочовгала вперед і впала на великий шкіряний диван у центрі кімнати. Джіні згорнулась калачиком біля неї, підібгавши ноги під себе й спершись на руку, яку примостила на спинці.

— Але ж ти принаймні знайшла його, так? — запитала вона.

— Так, і він був засмучений. Але Джін, чесно, я не намагалася дивитися на Рона так. Просто все було таким дивним, бо я очікувала відчути те, що завжди відчувала, при погляді на нього, але я просто… нічого не було. І я намагалася це осягнути.

Гаррі увійшов до вітальні, зупинився на півдорозі, побачивши Герміону, а потім, легко усміхнувшись їй на знак солідарності, підійшов до крісла навпроти дивана.

— Ти сказала це Загостренному? — запитала Джіні.

Герміона кивнула.

— Йому потрібен особистий простір. А я виснажена.

— Він тебе вигнав? — спитав підвищеним голосом Гаррі і нахилився вперед, метаючи громи та блискавки очима.

— Ні, ні. Він пішов, але сказав, що повернеться вранці.

Гаррі, здавалося, якусь мить обмірковував її слова, ніби аналізував їх на наявність брехні, а потім знову відкинувся на спинку крісла й поклав ноги на журнальний столик.

Питання саме вискочило на передній план думок Герміони.

— Гаррі, у тебе тут є Сито спогадів? — запитала вона. Він відкрив рота, щоб відповісти, але Джіні відреагувала скоріше.

— О, не смій, — застерегла вона. — У мене є копія твого плану лікування, пам’ятаєш?

— До того ж Мелфой сказав мені минулого тижня, коли я був у вас, цитую: «ти у жодному разі не повинен дозволяти Герміоні наближатись до бісового Сита, затямив, Поттере?» І я затямив, — Гаррі виглядав надто задоволеним тим, як спародіював Мелфоя.

— Ти фальшуєш, котику. Він вимовляє голосні набагато чіткіше. Тобі трохи бракує чванливості в тоні, — Джіні тихо посміхнулася поруч із Герміоною.

Герміона просто схрестила руки, зайнявши оборонну позу.

— Не те, щоб я могла якось використати Сито, якщо все одно ніхто не дає мені своїх спогадів для перегляду.

— І не дасть, — сказала Джіні. — Ми не хочемо ризикувати твоїми блискучими мізками.

— Але ми могли би тобі розповісти, — запропонував Гаррі.

— Розповісти що? — спитала Герміона, звільнивши руки й нервово граючи пальцями.

— Трохи про вас двох, якщо хочеш, — сказав Гаррі. — Як багато тобі розповів Мелфой?

— Він не… ми не… ми не дуже багато розмовляли.

Погляд Джіні містив щось середнє між розгубленістю та співчуттям.

— Я просто ще не зрозуміла, як із ним спілкуватися, — сказала Герміона. — Щоразу, коли в нас починається звичайна розмова, на середині я згадую, що вийшла за нього заміж, і далі мій мозок просто відключається. І ми не так часто бачимося. Насправді тільки за сніданком. А потім він йде на роботу, а я проводжу свої дослідження або йду на свою роботу, і він повертається досить пізно, тому ми просто мало спілкуємося.

— Ну, наскільки я розумію, — почала Джіні, — тобі скоріше подобається з ним розмовляти.

— Не мені, — сказала Герміона. — Їй. Герміоні, яка мала всі спогади.

— Ти і є та сама людина, Міоно, — сказав Гаррі з тією обнадійливою усмішкою, яка могла переконати її зробити для нього будь що. І він повторив те саме, що говорив Мелфой. Але Герміона мусила визнати, що з вуст Гаррі це значило для неї більше, бо він був тим, чиїм мотивам вона беззастережно довіряла.

Джіні раптово піднялася.

— Я хотіла вже влягатися, але думаю, що нам знадобиться більше вина.

— Чому це? — спитала Герміона, вже відчувши на собі вплив вина, випитого за вечерею, і порції, яку вона імпульсивно влила у себе на кухні з Мелфоєм.

— Оскільки я майже впевнена, що переконуватиму тебе у тому, що тхір — не такий вже і поганий, а це подія з категорії «коли рак на горі свисне», тому мені потрібне вино. Гаррі?

— Мерлін, так. До чого ми докотилися? — запитав Гаррі.

Джіні махнула рукою в бік Герміони, яка почала наливати з викликаної пляшки.

— Одна дівчина вирішила ввести гризуна до нашого найближчого оточення, а тепер ми, незрозуміло як і невідомо з якою метою, прив’язалися до нього.

— Тхори — це куницеві, а не гризуни, — автоматично поправила Герміона.

— Ті ж яйця, тільки в профіль, — сказав Гаррі.

— Не зовсім так, як би смішно це не звучало, вони і ласки, насправді, належать до однієї родини.

Джіні завмерла з келихом вина у руці, який простягала чоловікові.

— Це ти так по-розумному хочеш сказати, що всі чистокровні родини мають спільне коріння, і я — його родичка?

Герміона не могла втриматися від сміху.

— Не навмисно, але виходить досить гарне порівняння. Тим більше, що ви пов’язані, хоча й формально та віддалено, так?

Джіні закінчила наповнювати келихи вином і повернулася до Герміони, запропонувавши їй один.

— Я зроблю вигляд, що нічого не чула, оскільки ти явно не сповна розуму і не думаєш належним чином.

Герміона вмостилася зручніше на дивані, схрестивши під собою ноги.

— Ну, — сказала вона, видихнувши з покорою. —  Давайте послухаємо вас. Переконуйте.

— З чого почати? — запитала Джіні, глянувши на Гаррі.

— З початку, мабуть? — він стенав плечима.

Герміона відчула, як всередині неї несподівано затріпотіли нерви. Раптом вона стала дуже вдячною за келих вина в своїй руці.

— Після того, як ви з Роном розійшлися, — сказала Джіні. — Все було…

— Дивно, все було дивно, — закінчив Гаррі.

— Ти багато працювала, — продовжила Джіні. — На початку 2002 року ти почала роботу у новому проєкті Міністерства. Сказала, що потребуєш відпочинку від відділу магічних істот, і через це приєдналася до спеціального проєкту по виведенню з експлуатації темних артефактів.

Герміона зробила ковток вина, намагаючись знайти сліди спогадів у своїй голові. Але не було нічого — порожньо, мов у печері: це нагадувало урок з історії професора Бінса, коли ти просто слухаєш набір фактів, які можеш запам’ятати чи записати.

Гаррі несподівано засміявся.

— Господи, якби ти могла побачити своє обличчя, коли увірвалася через наш камін із криками про те, що тебе призначили в маєток Мелфоїв.

— Я рада, що ти знаходиш позитив у всьому, Гаррі, — з незворушним виразом обличчя відповіла Герміона. — Чому Міністерство призначило мене в маєток, із яким мене пов’язує… така історія?

Вона схопилася за склянку, щоб не піддатися бажанню потерти образливе клеймо, якого більше не було, на своїй лівій руці.

— Тому що ти — найкраща, — просто сказала Джіні, — і маєток Мелфоїв був найбільшою проблемою на той час. Ти займалася маєтком та їхніми сховищами в Ґрінґотсі впродовж трьох років.

Герміона відчула, як розширюються її очі:

— Мені знадобилося три роки, щоб усе це розібрати?

— Ні, зараз над цим працює хтось інший. Вони забрали у тебе проєкт після заручин. Конфлікт інтересів і все таке, — сказав Гаррі, помахом руки показуючи, що йому довелося мати справу з більш ніж достатньою кількістю політики Міністерства, від чого він не в захваті.

— Якщо я правильно зрозуміла, — сказала Герміона, — у результаті перебирання всіх тих темних та жахливих антикварних речей, які зберігала його родина, мені якимось чином впав до вподоби Мелфой?

— У загальних рисах так, — сказала Джіні.

— Це нічого не пояснює.

— Це пояснює факт близькості, — наполягала Джіні. — Це був той мінімум, необхідний для запуску всієї хімії, яку ви двоє повинні взяти під контроль.

З іншого боку кімнати Гаррі видав звук, що виражав огиду, прямо у келих із вином.

Заперечення Герміони про те, що у неї аж ніяк не могло бути хімії з Мелфоєм, були перервані голосним виттям з іншої частини дому.

Джіні й Гаррі закотили очі.

— Точно за розкладом, — пробурмотіла Джіні.

Герміона розгублено подивилася на неї.

—  Джеймс перебірливий у всьому, що стосується його сну. В нас зазвичай відбувається пару таких раундів, перш ніж він, нарешті, заспокоюється. Дякувати Мерліну, Албус спить, як мертвий, — сказала Джіні, підводячись.

Усе, що стосувалося Мелфоя, раптом випало з її уваги. Герміона теж встала, приголомшена тим, що у цьому будинку були діти, яких вона досі не знала.

— Чи могла б я, — почала вона, відчуваючи глупість і незручність водночас, — чи могла б я його побачити?

Гаррі практично вибіг із кімнати з усмішкою на все обличчя.

— Я принесу його!

Джіні тихо засміялася.

— Він так хотів, щоб ти запитала, — вона заправила пасмо рудого волосся за вухо й задумливо поглянула на Герміону. — Я знаю, що ми тобі нічого не розповідали, але Мелфой взагалі щось згадував про Джеймса?

— А що з ним? — запитала Герміона. Її охопив спалах тривоги, вона відчула занепокоєння, яке не могла описати, за дитину, якої не знала.

Джіні посміхнулася, простягнувши руку, щоб торкнутися плеча Герміони.

— Ти — його хрещена мати, — сказала вона.

— Я його… — вона не закінчила фразу, тому що Гаррі знову увійшов до кімнати, а за його шию міцно трималася дитяча версія його самого. Перед очима Герміони все попливло через завісу тихих сліз, її тіло відреагувало ще до того, як мозок встиг обробити побачене. Гаррі щось прошепотів у вигин шиї дитини, і Джеймс повернув крихітну голівку до Герміони.

Обличчя Джеймса засяяло, коли він побачив її, і Герміона відчула, що втрачає відчуття підлоги під ногами, просто розсипаючись під тиском дорогоцінної дитячої усмішки.

Гаррі підійшов ближче. Джеймс відірвав руки від шиї батька й натомість простягнув їх до Герміони, знову й знову повторюючи щось, що підозріло звучало як «мі вона».

 — Потримаєш його? — пошепки запитала Джіні.

— Так, — без роздумів видихнула Герміона.

Герміона забула про те, що потрібно дихати, коли сонний малюк обхопив її шию руками. Інстинктивно вона почала заспокоювати його, злегка похитуючись на ногах, потроху обертаючись взад-вперед у стегнах, за допомогою рухів й шепоту намагаючись повернути дитину, що почала вже куняти, до сну.

На обличчях Гаррі та Джіні розквіт однаковий вираз здивування.

І Герміона теж відчувала це, подив, глибоко всередині. Відчуття того, наскільки знайомою видалась їй дитина, яку вона ніколи не зустрічала, принаймні не в своєму теперішньому стані, але все одно чомусь така близька її серцю, охопило її. Вона знала хлопчика, хоча не знала його. Лише тоді, тримаючи Джеймса на руках, вона зрозуміла. Насправді не було двох різних Герміон. Їй просто бракувало правильного контексту.


 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.