Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

старі друзі

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

всі іспити вже складені, а хвилювання про майбутнє поступово покинуло й так досить емоційного хлопця. він все здав. на екрані ноутбука висвітлювались бали, а сам хлопець плакав і майже не кричав від щастя. фелікс точно розумів, що попереду у нього є безтурботне літо, яке він зможе провести з друзями та забути про всі ті жахливі ночі підготовки.

він вибрав у своєму житті бути дизайнером. спочатку не знав яким самим, адже хотілось просто щось створювати, але все ж в результаті вирішився піти на графічний дизайн. малювати він любив і справді створював неймовірні речі. він і мови,  і літературу,  і історію любив та гарно знав. наче все так гладко і вступ забезпечений, але математика….  в цьому й була головна турбота хлопця. вчився погано і навіть не розумів ці кляті цифри й нащо вони. але все ж зміг!! якщо звичайно не враховувати купа безсонних ночей за підручниками і години з репетитором. слава богу батьки ніяк не були проти, а мати навіть підтримувала. але все це вже позаду.

після всього цього в нього з’явилось відчуття покою і наче всі проблеми відпали. нарешті можна дихати вільно коли все каміння впало з плечей… і він з нетерпінням чекав цих вечірок і прогулянок до світанку з друзями 

                                  •••

як на зло, і як зазвичай літо скінчилось. він звичайно розумів що ніщо не вічне, але щоб так швидко… йому здалося що все це тривало не більше ніж день. сумно звичайно, але й на універ він теж чекав. 

його давній і можливо навіть найкращий друг – чанбін якраз поступив в той же універ. що правда на дизайнера інтер’єра, але кого ж то турбує якщо бачитись будуть постійно. так було й скоріше буде, бо з середньої школи були опорою одне одному.

а сьогодні якраз перший день. хоч фелікс давно підготовлював себе до цього, але все ж хвилювання не дівається кудись так швидко. вставати на годину, а той півтори до раннього виходу вже ввійшло у звичку. він за цей час встиг собі приготувати сніданок, помити волосся і вкласти його як до вподоби, одягти сині джинси і звичайну білу широку футболку, не забувши натягти декілька милих браслетів і вдягти конверси. виглядало спокійно, мило і зі смаком – те що потрібно для першого дня. схопивши кепку і чорну сумку він вискочив з квартири замкнувши на три оберта і вибіг на вулицю. яка ж зараз гарна погода.. від такого й посміхатися хотілось.

помітивши що й так вийшов навіть для себе зарано відразу подумав, що було б добре тоді й в кав’ярню забігти. бін і фелікс ще вчора зговорились піти разом тож за одне принесе другу еспресо і якусь випічку як той любить. вже через хвилин тридцять вони привітно помахали одне одному і фелікс підійшов.

– вгадай що приніс, – він сховав куплене й дивився на старшого з посмішкою.

– може це кава?? мені б зараз не завадила б, – позіхаючи чанбін точно хотів натякнути, що спав не так й багато.

– хьон, а ти молодець, – той як подарунок вручив тому каву і як бонус булочку з корицею, а сам почав пити своє лате 

– фелікс ти просто чудо,  – посміхаючись старший показав свою вдячність.

після цього пішли балачки про все і ні про що під час дороги. і як здалось феліксу їх подорож була коротка, а хвилювання ще трохи залишилось навіть після розмови з біном. підійшовши до входу вони помахали одне одному й прощаючись побажали вдачі. 

«все ж буде добре так??» він тільки про це й думав йшовши до своєї аудиторії. коли зайшов то перед ним показалась велика й простора кімната в якій вже було декілька людей. він вирішив сісти десь трохи далі і коли сідав помітив одного хлопця поруч. якщо на нього подивитися, то перше що впадало в очі були його такі ж світлі як і в фелікса волосся, але в нього вони були значно довш. і він якраз роздивлявся фелікса

– а ти милий, – почулося від сусіднього незнайомця 

– дякую?? – трохи здивовано, але все ж чітко вимовив той

– все добре не хвилюйся, – він хіхікав і йому явно сподобалась здивована реакція

за деякий час спілкуванні фелікс дізнався що звати його хьонджин та й людина він не така вже й погана. в ньому були звичайно якісь свої дивачки, але вони здавались наче й цікавими. 

– до речі можеш дати свій телефон??– трохи нахиливши голову спитав. – я збираюсь зробити спільну групу для всіх 

– а ну добре, – відкривши телефон він простягнув тому свій номер 

вже через декілька секунд його додали в групу і нарешті можна було дізнатися про інших хоч щось. переглянувши номери і нікнейми інших щось здалось йому знайомим. був якийсь хлопець що був підписаний «чан», а на аві певне його спина одягнута в чорне худі.

– цікаво…

                                    •••

пройшло вже години десь три з того як вони з біном попрощались і настав точно час їх зустрічі і розмови про те як все склалось. з деякими він вже навіть встиг познайомитися окрім хьондина тому розповісти було про що 

вибігши з кімнати той поспішив до столової де він з другом зговорились зустрітись. думка про те що зараз нарешті зустрінеться з не новою, а вже рідною людиною настільки  ощасливили розум що біг не дивлячись нікуди. і як за законом якоїсь дорами встиг ляпнутися на підлогу майже не збивши когось попереду.

– ай, – той був готовий шипіти від болю, бо як здавалось впав він точно не так вже й вдало 

– ох ти в нормі??.. – чоловік що був попереду зміг все ж встояти, а зараз намагався допомогти встати тому дурнику. – фелікс то що ти?? 

– а??– піднявши лице на того нарешті зміг оглянути парубка. чорна футболка, чорні штани і чорні нігті, а волосся коричневе й кучеряве

– дійсно ти,– той щасливо посміхнувся і тепер можна було побачити і ямочки на його щоках. когось він точно нагадував лицем…

– бан чан !!– майже здивовано викрикнув фелікс який ще досі сидів на підлозі – очам не вірю. реально ти?? 

– я і давай сюди руку – протягнувши руку посмішка все не могла зійти з лиця парубка

– дякую і я… –  піднявшись завдяки теплій руці колишнього друга в горлі застряг якийсь комок емоцій які не можна будо передати 

вони були друзями. колись давно-давно познайомились завдяки тому що матері були подругами до їх народження. скільки фелікс себе пам’ятав вони були разом, але в якийсь день щось сталося. це було ще до знайомства з чанбіном. все сталося настільки швидко, що і зрозуміти було важко що робити. бан чан просто зник якогось дня. мама завжди говорила, що то був переїзд і сам чан про нього не знав. але все ж було так образливо, бо наче забрали когось рідного 

вони обоє зараз дорослі і обоє змінилися до невзнавання. колись ще чан, який був просто малим і милим дитям, а вже зараз дорослий чоловік з сильним тілом. не те щоб той був неймовірним качком, просто тіло точно було досить спортивним. і хоч виглядав він досить вражаюче атмосфера від нього була приємна. наче він турботливий старший брат як і тоді…

тай якщо чесно й фелікс теж був не промах. змін у цих двох було безліч з їх останньої зустрічі 

– ти так змінився, – не зміг стриматись фелікс 

– це я б хотів тобі сказати хоча… – приклавши палець до губи той наче роздумував посміхаючись. – ти й досі дуже милий 

за сьогодні фелікс вже вдруге чув це, але цього разу щоки чомусь почало червоніти. чути таке від вже дорослого чана було приємно і це змушувало червоніти. 

– дякую, – з легкою посмішкою той відповів. – ти куди прямував перед тим як я тебе збив??

 – йду до столової, а ти??

– туди ж.

– чудово!! тоді й разом пройдемося.

було так незвичайно і дивно. вони не бачились стільки років тому розмова для кожного була трохи зжата. що правда ніхто з них навіть не думав забувати про одне одного. а серце одного всю їх дорогу не збиралося зупинятися й шалено калаталось. 

«все ж добре то чому я так хвилююсь ??»

коли вони підійшли вже до столової то чанбін махав рукою аби молодших його побачив. і хоч бін сам махав, але й сам підійшов до них.

– це хто?? – бін цікаво вивчав перед собою нову людину одягнену всю в чорне 

– бан чан. пам’ятаєш я тобі якось розповідав про нього. бан чан, це чанбін – мій друг.

– ну приємно познайомитися, бан чан.

– навзаєм.

                                    •••

так і почалося відновлення дружніх стосунків між давніми рідними людьми. кожен день чан з феліксом або спілкувалися в університеті або переписувалися до самої ночі. вони розповідали майже все. від якихось проблем до смішних фактів. чан розповів як все було в «той» день і вони все обговорили й вирішали. старший іноді приносив тому лате, а молодший у відповідь приносив смачне печиво чи брауні які сам випікав. так поступово вони знов стали дуже близькими одне одному людьми.

їх дуже приємне спілкування продовжувалося вже десь два місяця, але дивне відчуття у фелікса так і не зникало. такого хвилювання при спілкуванні з біном він не відчував, а от з чаном ще як. якесь дивне хвилювання що змушувало серце стукати все швидше і швидке, а руки тремтіти. при будь-якому компліменті хотілось залитися червоною фарбою і не зупинятися посміхатися. якісь випадкові торкання змушували з’явитися купі мурашок по шкірі. дивно…

– ти випадково не закохався??– в один день поцікавився хьонджин який любив спостерігати за людьми.

– та наче ні.. чим це видно??

– ну ти часто з кимось переписуєшся і посміхаєшся як дурник дивлячись в телефон. і ти наче весь час щасливо схвильований, – він положив голову на парту й знизу дивився на вже знайомого.

– ну тоді я спитаю..

– давай.

– а якщо в мене ще серце калатається з цією людиною то це теж підтверджує ну знаєш.. кохання?? 

– ти ще питаєш!! звичайно!! всяке таке і свідчить про закоханість. ти починаєш хвилюватися, весь час хочеш бути поруч, іноді хочеш відчути торкання цієї людини, можливо навіть поцілуватися – це і є признаки закоханості. й сам знаєш же.

 – та ну все..

вірити якось цьому не хотілось. він закохувався тільки раз і то його через неділю попустило, а тут вже стільки… як він встиг закохатися та ще й в друга з яким тільки повернув нормальний контакт ??.. це звичайно важко зрозуміти й прийняти, але все точно вказувало на це. навіть опис хьонджина збігався на 100% з його відчуттям.

уже наступного дня обдумавши все це вночі він вирішився.

– а як мені зрозуміти чи взаємно це ??

– все ж вирішив зізнатися??

– думаю так.

– хм ну для початку це вона чи він ??

– він, – впевнено відповів той.

– які він показує прояви симпатії до тебе ??

– дай подумати.. – фелікс подивився вперед на таку рідну спину хвилини десь 5 і нарешті почав. – він часто турбується про мене, хвилюється за моє здоров’я, завжди поруч, робить мені компліменти, допомагає, приносить іноді мені каву чи щось смачне, щоб я не забував поїсти. а також ми весь час спілкуємося та іноді ходимо в кафешки де він мене пригощає.

– ого скільки знаків. б’юсь об заклад що він й сам в тебе закоханий.

– думаєш?? – зітхаючи промовив той.

– звичайно стверджувати не можу але це дуже імовірно. поспостерігай ще за ним і подивись яка реакція в нього на твої торкання.

– дякую хьон, що допомагаєш – вдячно кивнув і посміхнувся фелікс. 

– я не проти – той посміхнувся у відповідь. 

ну все тепер вже потрібно думати, що робити далі.

                                  •••

– фелікс може зайдемо в цю кафешку?? пишуть там смачна кава.

– о покажи!!

чан підійшов ближче й нахилився до нього, щоб показати саму будівлю і розповісти про відгуки. в той час, як фелікс міг думати тільки про неймовірне коротку відстань між ними. серце билось наче скажене, а очі дивились на це приємне й давно знайоме обличчя. 

– ну то як?? – чан закінчив розповідь і дивився вже на фелікса чекаючи на відповідь.

– а що??.. я згоден, – трохи спантеличено відповів молодший.

– добре, тоді зустрічаємось як зазвичай, – з посмішкою сказав чан.

як зазвичай… приємно розуміти. що в них є щось спільне й незмінне. зазвичай для них було якраз в 3 години, а зараз їм потрібно було йти по своїм справам. зазвичай вони прощались просто махаючи одне одному руками, але цього разу чан розкрив перед ним руки 

– не проти??– хіхікаючи спитав той.

– звичайно ні!! – навіть фелікс зрозумів що це звучало аж занадто щасливо.

яка вже різниця коли руки чана були такі теплі і приємні. в цих обіймах було так затишно й здавалось можна було сховатися від цілого світу. кріс хотів наче передати ними всю турботу і ніжність йому. як фелікс протримається ще дві години без нього той й сам не знав.

                                   •••

вибігши на вулицю в потрібний час фелікс точно не зміг стримувати свої емоції. часу було вдосталь, а він наче зірвався і біг посміхаючись. як хочеться бачити його ще раз і ще раз.

забігши в кав’ярню помітив знайоме лице, яке посміхалося йому і махало рукою. цього достатньо щоб серце знову шалено забилося. 

в кожній кав’ярні, яку знаходив бан чан було затишна й така приємна атмосфера що не відчувати себе чудово просто було неможливо. чи може це не тільки через затишне місце?? цього дня вони як зазвичай обговорювали все на світі. така вже була чан людина що розмовляти можна і хотілось з ним про все-все. вони обговорили і останній проєкт, і їх самопочуття, і про те які ж є ідіоти у світі, і про те і про це. хотілось взяти і покласти голову на плече, взятися за руки і просто доторкнутися, але якщо ж це не взаємно??..

отямилися вони десь в 6 годин, що вже достатньо засиділися. оплачувати пішов кріс говорячи мов «я запросив і я й заплачу» – нічого нового. вийшовши на вулицю фелікс відчув холодну і трохи вітряну погоду в той час, як на собі було лише пальто у другого ж був шарф з собою.

– а ну почекайно, – чан почав замотувати світловолосого шарфом так щоб той випадково не застудився. – ну все готово.

– іноді мені здається що ти носиш його з собою тільки щоб мене закатувати, – від такої думки не можна було не посміхатися.

– так і є, – приємно повернувся і відповів на посмішку молодшому.

збиратися йти по домівках ніхто з них точно не хотів, тому було вирішено ще полягати по парку. повільно йдучи поміж дубів у одного з’явилося давно цікавивше питання.

– чан, а як ти зреагував коли зустрів мене?? 

– я?? ну був точно дуже щасливий, але здивований неменьше. я ще з дитинства хотів тебе ще раз побачити. так цікаво було як ти там і чи сильно змінився, – посміхаючись промовив він. – а ти??

– теж саме було. ти так виріс і став таким неймовірним.. – «що я тільки що нахер сказав?!».

– приємне таке чути, – тепер той подивився тому вже в очі і щось у звичайній посмішці вже було інш. 

на телефоні вже показувало сім годин і це був час їх прощання.

– певне час вже.. – трохи тихо сказав чан і в той же час протягнув руки для обіймів. – не проти??

на це вже не хотілось відповідати і хлопець просто взяв і обійняв коханого. намагаючись передати всі свої відчуття на, що його погладжувала тепла рука по спині. як приємно.

– я не хочу. хочу бути з тобою, хочу на весь час зостатися в твоїх обіймах і відчувати твоє тепло, – він повинен був хвилюватися, але натомість прийшло якесь полегшення. хотілось просто розповісти про свої почуття.

– ти дійсно так вважаєш?? – почувся шепіт над вухом на що відповідь була кивком. – тоді можна я тебе поцілую??

це було так неочікувано що у фелікса просто готове було серце вискочити. це ж не сон і цей прекрасний хлопець дійсно говорить про нього?? він дивиться на фелікса і на його губи з такою турботою.

– так.. 

за секунду ж його губи накрили інші. ноги підламувались і зовсім не тримали, але чан підхопив того і поклав руку на талії. навіть у мріях феліксу не здавалося це таким приємним. руки самі поклались за голову хьона і змушували притягуватися ще ближче. коли повітря зовсім не вистачило довелось відсторонюватись і важко дихаючи поповнювати запас. після вони так само жадібно, але й ніжно знову продовжували і в якийсь момент торкнувшись шиї чан почув через поцілунок солодких стон. такого навіть фелікс не чекав від себе. через це обоє засміялись і ткнулись лобами об одне одного.

– якщо хочеш ти хочеш можеш залишитись у мене, – з посмішкою сказав чан продовжував обіймати фелікса наче найдорожчу людину в світ.

– ще питаєш..– він закрив очі і поклавши голову на плече вдихнув до немовжливості приємний запах коханого.

ніхто з них не знає як все це закінчиться і що буде далі. але вони разом знають, що кохають одне одного до безтями і те що сьогодні вночі отримають вдосталь обіймів.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь