Машина різко загальмувала біля входу в американський музей природознавства.
Хлопець вийшов з автомобілю і обернувся на будівлю, поставивши руки по боках.
—Серйозно? Ми що, потрапили в “Ніч в музеї”?
Дівчина обійшла машину, і навіть не повернувшись на нього, попрямувала до входу в музей, навколо якого було натягнуто поліцейську стрічку.
Всі метушились навколо, неначе мурахи в палаючому мурашнику і активно щось обговорювали зі слідчими, паралельно збираючи все, що зовні походило на докази.
Коли двоє підійшли до огорожі, брюнет підняв стрічку, пропускаючи Джин і ступнув вслід за нею. Побачивши поліцейського, який на всіх парах прямував до них, аби почати верзти класичну дурню про заборонену зону, Джеймс видобув ж кишені значок і поставив йому прямо перед обличчям, перш ніж той встиг розтулити рота.
—Агент Стерлінг, ФБР, вітділ таємниць. Тепер це й наша проблема, хлопче.
Він не звертав увагу на подальше здивування в очах молодого правоохоронця і ступнув до входу в музей, переступаючи шматки скла, що колись були вітражем в одному з вікон .
— Ніколи не перестану дивуватися твоєму пафосу -сказала Джонсон, порівнявшись з ним.
— Пафос – це наше все, люба. Гріх ним не користуватися, маючи таку роботу – він посміхнувся їй у всі 32 і розвернувся в напрямку входів у підвальні приміщення.—Кому могло знадобитися лізти в музей природознавства?
— Якщо говорити між нами, то нещодавно я перехопила звістку про доставлення сюди партії артефактів. Їх мали перевезти до Вашингтона після нещодавніх розкопок, місце яких мені не довелося дізнатися, старий жук Зед сховав їх поза моїм рівнем доступу.
—Знову лазила в архіві? – він обернувся на неї, продовжуючи рух.
— В теорії, нічого незаконного я не робила, тому ти не можеш мене в цьому упрікати.-вона відповіла йому тією ж поспішкою і трішки підняла брови.
Коли вони спустилися по сходах у підвальні приміщення пильного архіву, їх зустріла тендітна жінка середніх років, що бідкалась та слідувала за поліцейськими, розпитувавши щось у них.
—Доброго дня, мем. Агент Джонсон, відділ таємниць, ФБР.- представилась вона, протягуючи їй свій жетон. —Чи не могли б ви провести нас до сейфу, що сьогодні мав відправитися до Вашингтону?
Жінка підняла очі на Джин і уважно глянула на жетон, надягаючи окуляри, що раніше тримала на голові. Вона відняла погляд, коли звернула увагу на Джеймса, до возвишав над дівчиною і розглядав написи на стелажах, що стояли при вході.
—Він зі мною – додала дівчина, побачивши обурення змішане з недовірою в очах глядача архіву(як з’ясувалося пізніше).
Жінка ще раз змірила їх поглядом, але пройшла в глиб архіву, жестом показуючи слідувати за нею.
—Тут. – вона зупинилася перед залізними дверима з кодовим замком.
Джеймс присів навколішки біля дверей і пройшовся руками по вм’ятині, яку, очевидно, залишили ті, хто намагався сюди вломилися.
—У них було мало часу. – сказав він, вставши і побачивши здивований погляд напарниці продовжив — Знаряддя було хороше і якби їх не накрили, вони б увійшли.
—Мені потрібні каталоги того, що є в цьому сейфі- повернулась вона до працівниці музею — А ти оглянь, що там всередині – кивнула вона в сторону дверей, звертаючись до хлопця.
— Влада не йде тобі на користь, Джин – сказав він і відійшов в сторону, поки дама з музею відкривала двері спеціальним пропуском.
***
Вже через декілька хвилин Джин ступала по коридору останнього поверху до кабінету директора разом з наглядачкою. Золота табличка “Ф. Мартінс” красувалася на дверях з темного дуба, що відчинилися перед дівчиною, пропускаючи її всередину.
—Доброго дня, пане Мартінс, мене звати Джин Джонсон, я з ФБР…
— Я прекрасно знаю, хто ви, агент Джонсон, присядете? -відповів директор, підводячись із-за столу.
—Боюсь, на це в мене немає часу, сер. Мені потрібні каталоги артефактів, що прямували до Вашингтона.
Директор підійшов до шафи на якій висів замок і діставши ключ з потаємною кишені в піджаку, відімкнув його. Перед дівчиною предстала ціла шафа, забита документацією під зав’язку. Директор пройшовся пальцем по корінцях декількох папок, зчитуючи написи і зупинився на найновішій з них.
—Ось вони, місс Джонсон – протягнувши їй папку сказав він.
—Дякую вам за співпрацю зі слідством, сер ми постараємося якнайшвидше з цим впоратися. Передайте всім, щ транспортування матеріалів в Вашингтон затримується.
Сказавши це, вона вийшла з кабінету і попрямувала назад в підвал, аби дізнатися, що з’ясував Стерлінг.