– Лілі, ви були знайомі з місс…Вонг?
Якщо ззовні клініка виглядала ще більш-менш пристойно, антураж всередині нагадував ту саму, як би виразилась Єва, оселю «de la dame aux quarante chats»: пожовклі та місцями облізлі шпалери, сухе затхле повітря і різкий запах сечі, що вдаряв в нізрі і обпікав очі.
Френк притиснув носовичок до обличчя, роздивляючись все навколо. Перші три поверхи чоловік щоразу вдивлявся в темні коридори, вловлюючи істеричні крики й сміх, звуки металевих засувок або брязкіт ключів. Останній, четвертий, поверх був повністю віднесений під кабінети й офіси.
Єва йшла поряд з медсестрою, іноді озираючись на Френка, щоб обдарувати його саркастичною усмішкою.
– Емі була не дуже…комунікабельною.
– І давно вона тут працює? – Френк знову озирнувся на звук скреготу металу десь поверхом нижче.
– Приблизно рік. Але за цей час я не бачила, щоб вона тут з кимось порозумілась. Частіше трималась самотньо.
Лілі зупинилась в кінці коридору біля сталевих дверей. В порівнянні з іншими деревʼяними дверима на поверсі, ця виглядала, мов якийсь сейф в банку. Хоча, документація лікарні – теж велика цінність.
Єва лише зробила ментальну нотатку і зайшла до офісу за медсестрою. Від затхлості повітря одразу стало важко дихати, але такий вже вибагливий папір. Холодні люмінесцентні лампи відрізнялись від іншого освітлення в лікарні; чотири ряди полиць з документами стояли одна біля іншої з табличками в алфавітній послідовності.
– Лілі, а ви самі давно тут працюєте? – запитала детектив, проходячи вздовж полиць і пробігаючись очима паперами на них.
– Я? – медсестра вскинула брови, відволікаючись від стопки листків в руках. – Не набагато довше, ніж Емі. Може, трохи більше року.
– Хто опікувався міссіс Дорт до появи місс Вайн? – Френк присів на стілець біля дверей спостерігаючи за жінками.
– Лікарня стара, бідна. Зазвичай у однієї медсестри може бути десять пацієнтів. Раніше тут працювала міссіс Анна Нортс. Але вона вже була літньою жінкою і навряд чи могла справлятись з подібним навантаженням. Тому пішла на пенсію. – Лілі витягнула біленьку папку серед купи документів і стала бігати очима строками.
– Дозвольте нетактовне питання, – Єва примружилась, спершись руками на шафу з іншої сторони від медсестри і дивлячись на неї між поличок. – Лілі, ви така молода. Що ви забули в такому…місці?
Детектив нахилила голову до плеча оглядаючи молоду жінку з голови до ніг. Вона і справді виглядала занадто «добре», щоб бути тут. Їй би в моделі чи хоча б секретарки.
– Я лише нещодавно скінчила університет. Так одразу в хорошу клініку не влаштуєшся, доводиться напрацьовувати досвід, де беруть, – медсестра підняла очі на Єву і мʼяко посміхнулась.
– Прекрасно вас розумію, – детектив кивнула і повернулась до Лілі спиною, ходячи вздовж полиць туди-сюди. – Самій доводиться працювати з таким собі пенсійним фондом.
– О! Подивіться, яка невдячна молодь пішла. Ніколи такою не ставайте, Лілі, – Френк закотив очі і прокашлявся в рукав.
– Не звертайте уваги, Лілі. Він завжди поводиться, мов le vieil homme grincheux. Краще розкажіть мені про містера Томпла. – Єва знову сперлась ліктями на поличку з іншої сторони від медсестри, постукуючи пальцями по щоках і граючи бровами.
– Містер Томпл? – медсестра здивовано підняла брови і знизала плечима. – Чоловік як чоловік. Хороший лікар.
– І все? Жодних скандалів повʼязаних з романами з медсестрами або пацієнтами? Жодної корупції? Як нудно…- Єва розчаровано закотила очі і вигнула нижню губу.
Лілі простягнула детективу папірець з адресою і поставила папку назад на поличку серед інших. Вона залишила Френка і Єву в коридорі, пояснивши, що має багато роботи і мусить йти.
Біля чорного «Мерседесу» констебля детектив дістала з кишені шкіряної куртки пачку цигарок і запалила одну. Потім, з-під тієї ж куртки дістала жовтувату папку і стала переглядати папери всередині.
– Єво, Йосип голий! Це незаконно! Тобі проблем не вистачає?
– Не хвилюйся, цей Томпл занадто боїться. Їй-богу, мов тінейджер якийсь: багато пафосних слів, а на ділі…mensonges et provocations.
– О, так, розкажи мені про тінейджерів, місс «я дуже доросла і розумна». – Френк несхвально похитав головою, але не довго переминався з ноги на ногу, і зазирнув у папери через плече Єви.
– Так, – Єва захлопнула папку і подивилась на чоловіка через плече з важним виглядом. – La curiosité est un vilain défaut.
– Gros-Jean en remontre à son curé. Сідай в машину. Там до відділку Шернер приїхав: каже, має якесь важливе оголошення. Вони нас вже пів години чекають, в твоєму становищі, я б не ризикував.
– У становищі майже стовідсоткової розкриваності? Годі тобі, Шернер мене любить…- Єва саркастично закотила очі, сідаючи на пасажирське сидіння машини і пристібаючи пасок безпеки.
– Так сильно, що, якби не прихильність королівської сімʼї, ти б вже три роки як була безробітня.
Детектив промовчала, стримуючи потяг знову закотити очі. Алекс Шернер, міністр внутрішніх справ Великої Британії, був точно не тією людиною, кого Єва хотіла б бачити прямо зараз. Та й взагалі будь-коли. Три роки тому, коли дівчина вела справу про викрадення діаманту «Куллінан ІІ» з королівської корони, вони ледь не повбивали один одного, і навряд чи зараз планують цитувати підручник з етикету. Френк вже подумки готувався до чергового «обміну любʼязностями», ведучи машину вечірніми дорогами Лондону.
У відділку зібрались всі співробітники, що були на зміні. Шернер стояв біля столу в приймальні і знервовано постукував пальцями по дерев’яній поверхні. Офіцери перешіптувались, кидаючи швидкі погляди на жінку, яка приїхала разом із міністром. На вигляд їй було років тридцять або трохи більше. Класичний костюм підкреслював її високу струнку постать, каштанове волосся, затягнуте в тугий пучок, відкривало гострі кути обличчя. Жінка переводила ціпкий погляд блакитних очей з одного офіцера на іншого, ніби оцінюючи присутніх.
Єва різко відчинила двері, одразу зустрівшись поглядом з Алексом Шернером. Ледь помітно повівши головою, вона примусила себе до очевидно натягнутої посмішки і вскинула зігнуті в ліктях руки.
– Пане міністре, яка неочікуваність! – приміщення наповнилось сарказмом. Шернер стиснув зуби і кивнув головою. Френк потиснув руку міністру і відійшов до вільного місця серед офіцерів, що стали, утворюючи півколо. Єва затрималась на кілька секунд, оглядаючи незнайому жінку і теж сіла на один зі столів, ігноруючи явне неодобрення міністра.
– Що ж, пані та панове, дозвольте предтставити вам вашого нового безпосереднього начальника, – Шернер долонею вказав на жінку, – місс Ніна Арден. Ви вже знаєте, що містер Роузфорд у відставці і зараз лише закінчує останню справу з місс…- міністр ковтнув і на секунду піджав губи, – Рейвон. Тому керування відділком переходить в руки місс Арден вже з цієї секунди. Сподіваюсь, проблем у вас не виникне, бо я маю йти – багато справ.
Додати до улюблених