Розділ 2 Розмова
Вони мовчки йшли порожніми коридорами, акуратно минаючи кам’яні завали та провалля в підлозі. Замок був схожий на великого пораненого кита. У стінах тут і там виднілися глибокі шрами-борозни від проклять.
Обидва зупинилися біля дверей у порожній клас. Зілля. Як іронічно. Гаррі поправив табличку, що покосилася, і Люціус, вразившись цьому жесту, нарешті, остаточно прийшов до тями. Він різко смикнув старі дубові двері класу і ті знехотя піддалися.
— Містер Поттер, гадаю, ви здогадуєтеся, про що йтиметься, адже так швидко погодилися піти зі мною? — перервав мовчанку аристократ.
— Ніскільки, — холодно, в тон співрозмовнику, відповів Гаррі, — просвітіть мене.
— Я хотів би попросити вас, містере Поттер, про послугу особистого характеру, — Люціус ретельно підбирав слова.
— Ах ось воно що, не встигло тіло Волдеморта охолонути, а ви вже підшукуєте нового покровителя? — з кожною хвилиною Гаррі дратувався дедалі більше. — І що ж знадобилося від мене осяйному Лорду Малфою? Бажаєте стати новим директором? Або ж, чого дрібнитись, Міністром Магії?
— Що ви мелете, Поттер, — блондин втомлено потер повіки і опустився на найближчий стілець. — Будьте певні, я чудово усвідомлюю, в якій ситуації опинився. Цього разу вам не важко заховати мене в Азкабан на все життя, але Нарсі і Драко не заслуговують на таку долю. Можливо ви бажаєте помсти за загиблих товаришів, але будьте розумні, обмежтеся мною. Моя сім’я, вони…
— Я згоден, — перебив його Гаррі, — досить дурних смертей і занапащених життів.
— Радий це чути, — у погляді Люціуса з’явилася надія. — Ви повинні розуміти, як тільки святкування схлинуть, почнеться суд, і я хотів би розраховувати на підтримку Національного Героя під час всього процесу слідства. Запевняю вас, містере Поттер, я щедро оплачу надані послуги.
— Мені не потрібні ваші гроші, Нарцисса врятувала мене, не видавши Волдеморту, що я живий, а Драко… Думаю, він просто заплутався. Я не бажаю мстити вашій родині, не турбуйтеся.
— Нехай так, але чи погодитеся ви свідчити на користь моєї родини? — очі Малфоя гарячково блищали. Він з силою вчепився пальцями в край парти так, що аж кістяшки побіліли.
— Так, — спокійно відповів Гаррі. Його підвищене почуття справедливості не дозволило б дати іншої відповіді. — Я допоможу Нарцисі та Драко, але вам, Містер Малфой, доведеться впоратися самотужки. Через вас загинув Сіріус, і, гадаю, не тільки він. Ви повинні розплатитися за все, що вчинили.
— Дякую вам, містере Поттер. Обіцяю, що не залишусь перед вами у боргу.
— От і добре, якщо це все, чого ви хотіли, то я мабуть повернуся до друзів. Вони там мабуть уже божеволіють, — з цими словами Гаррі попрямував до виходу з класу.
— Стривайте, містере Поттер, є ще дещо, — Люціус явно вагався.
— Та кажіть вже, і покінчимо з цим. Ви ще для когось збиралися виторгувати амністію?
—Майже… Я знаю, ви напевно ненавидите Северуса, точніше професора Снейпа, але не рубайте з жару. Так, він убив Альбуса Дамблдора і не найкраще поводився з вами, але ви могли б попросити аврорів взяти його живим?
Гаррі приголомшили ці слова. Спогади колись ненависного професора ще стояли перед очима. Ніхто поки не знав ЩО Снейп зробив для перемоги і на чиєму боці він насправді був, а отже, Люціус явно дуже ризикував просячи про подібне. Але навіщо?
— І навіщо мені робити це, — обережно, намагаючись не видати почуттів, що його охопили, запитав Гаррі.
— Я розумію, що прошу багато про що, — Мелфой обхопив себе руками, ніби рятуючись від холоду. — Але Северус мій давній друг і перш ніж ваші фанати витрясуть з нього душу і відправлять на той світ, я хотів би мати можливість попрощатися.
Поттера вразили ці слова. Було дивно усвідомлювати, що навіть закінчені слизеринці найбільше цінували сім’ю та дружбу. На війні ворог завжди здавався холоднокровним і бездушним, так було простіше боротися, але насправді виходило, що у темного і світлого боку не так вже й багато відмінностей.
— Боюся нічого не вийде, — Гаррі мав на увазі, що Снейп уже мертвий і попрощатися не вийде навіть у нього самого, але Люціус трактував його слова по своєму.
— Що, Великий Герой, хоче вбити зрадника своїми руками? Викорінити зло, помститися за низький бал на контрольній? – Люціуса явно несло. — Так знайте, я напружу всі зв’язки, що залишилися, щоб його витягнути. І якщо в результаті ви засадите в Азкабан нас обох, що ж, я радий провести залишок своїх днів у компанії того, кого ви так ненавидите!
— Припиніть, — Поттер підійшов до співрозмовника впритул і відкрито глянув у холодні блакитні очі. — Я не ненавиджу Снейпа, більше ні. І я справді не зможу для нього нічого зробити, адже він уже мертвий.
Люціус сіпнувся як від удару, і потягнувся за паличкою, забувши, що геть її позбавлений.
— Це ви, бридкий хлопчисько, це ви його…
— Ні, — Гаррі продовжував сумно і відкрито дивитися в очі співрозмовника. — Це ваш дорогоцінний Волдеморт позбавив його життя. Снейп помер у мене на руках, а я нічого не зробив. Не зміг… Мені шкода, що так сталося.
— Вам шкода? — глухо повторив Малфой. Він навіть не намагався приховати гіркоту та недовіру, що лунали в його голосі. — Шкода зрадника? Жаль вбивцю Дамблдора? Сумніваюсь, містере Поттер. Можу я хоча б дізнатись, як він помер.
— Лорд нацькував на Снейпа свою змію. Він не мав шансів. Він так дивився… Я справді жалкую.
Вони хвилину помовчали, думаючи кожен про своє. Або про те саме…
– Де це сталося? — тихе питання.
— У Верескливій хатині, — така ж тиха відповідь.
— Скажіть, містере Поттер, я можу забрати його тіло? — Малфой виглядав так, ніби на нього впав тягар всього світу. Від гордої аристократичної постави не залишилося й сліду.
— Навіщо? — Гаррі чекав будь-чого, але явно не цих слів.
— Навіть якщо ви не відчуваєте особливого тріумфу від його смерті, думаю інші, виявивши тіло не будуть настільки благородні, — ці слова явно давалися слизеринцеві важко. — Під час битви я сам відправив Северуса до Темного Лорда. Той був не в дусі, але я й не міг подумати, що він уб’є свого вірного слугу. Тому я хотів би віддати данину, поховати Северуса без зайвого галасу, поки решта до нього не дісталася. Запевняю вас, містере Поттер, ніхто не дізнається про це.
— Ви можете його забрати, — обережно відповів Гаррі. — Але я хотів би, щоб Снейпа поховали належним чином. Можете мені не вірити, але він герой, який зробив для перемоги над Волдемортом більше ніж будь-хто.
На обличчі аристократа справді читалася абсолютна недовіра. Він поспішно встав, побоюючись, що хлопчина не в собі і ось-ось передумає.
— Дякую, містере Поттер. На цьому я залишу вас.
Стукнули двері. Секунду, чи вічність тому?
Малфой уже давно пішов, але Гаррі продовжував стояти між партами, невідривно дивлячись на викладацький стіл. Скільки всього тут було: уроки, котли, що вибухають, відпрацювання, скрип пір’я, гострий погляд темних очей…
Ким насправді був цей чоловік у чорній професорській мантії? Мабуть, уже ніхто не дізнається. І справді, жаль. Гаррі дуже шкодував, але чи було хоч щось про що він жалкував так само сильно, як… Втім, не має значення. Окинувши прощальним поглядом кабінет, Поттер попрямував назад до Великої зали, щоб нарешті усвідомити, скільки всього зробив для перемоги зневажаємий усіма професор.