Холод.Зима.Ніч.Для москалика це мій бути фєвраль,але ми живемо в Україні,тому у нас цей місяць лютий.Марічка прокинулась від дивних звуків,заглянула у вікно і зрозуміла:на них напали.
24.02.22 день,який вона ніколи не забуде.
її подив не можна передати словами.Не кожний день бачиш,як на твоє місто нападають і прилітає снаряд на твоє подвір‘я.Але Марічка не лякливий москальський орк,вона є борцем!Українським борцем!З бабусею відьмою.
На ранок Марічка побігла до неї.Вона жила на околиці міста,тому дорога зайняла деякий час.Але це була чудова нагода побачити,що коїться на вулицях..і що називається “рускім мірам”..
За 15хвилин Марія добігла до своєї бабусі.Проживала вона в чудовому та затишному будинку.Хоть і в квартирі,але на подвір‘ї можна було бачити клумби.Було би це літо,вони були би надзвичайно пишними,тому що кожний мешканець будинку доглядає за двором.Квартира мала особливу атмосферу через любов бабусі до української культури.В ній Марічка провела велику частину свого дитинства.
-Доброго ранку,бабусе!Як ви тут?,-запитала Марія.
-Дякую,онучко,що зайшла!З твоїм приходом краще.Чула як тут стріляли?Ці москалі взагалі страх втратили..,-відповіла бабуся.Ще з часів СССР вона знала хто такі москалі.Тому й виховувала у своїх дітях любов до України,а діти вже її онучку
-Так,чула…Я тому і прийшла.Ти ж раніше була відьмою?..Чи не могла б ти мені допомогти визвати духа.Ці москалі точно скоро не відстануть,поки не захоплять нас.
-Маріє,якого духа?Про що ти говориш!Це небезпечно й великий гріх турбувати душу!!!
-Ба,будь ласка.Дух Степана Андрійовича.
.Сама розумієш,які часи у нас настали.Зараз ми точно маємо бути разом і показати росіянам,що означає нападати на Україну!