Пісня Серени

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Це був цілком звичайний будній день у Гоґвортсі. Небо над куполом було таким ясним, що навіть сам Альбус Дамблдор не надав би йому такої чистоти та витонченості. Легкий весняний вітерець злегка колихав гілки старої верби, яка ніжилася в промінчиках теплого сонця, звертаючи свою увагу на чарівників-початківців, які копошилися в далеких садах школи. Ніхто не зміг би вислизнути від пильного погляду цього давнього сторожа, який вірою та честю виконував свою роботу. Немов тисячі маленьких мурашок, учні майоріли в коридорах, змінюючи один кабінет на другий, зариваючись у бібліотеках і тиняючись в різних куточках замку з, напевно, не мало важливою метою, відомою лише їм самим.

Картини як завжди жили своїм життям, спостерігаючи за тим, що відбувається, нібито зверхньо, ​​і безперервно перешіптувалися, пліткуючи про все навколо. Залізні лицарські обладунки колись великих воїнів стояли нерухомо, охороняючи спокій магічного світу. Старі примари невагомо літали в повітрі, так і намагаючись злякати якогось першокурсника, або дати комусь свою таку необхідну пораду. З якого боку не подивися, було ясно, що школа чарівництва дихала кожним камінчиком. Гоґвортс кипів життям.

Професор трансфігурації, кавалер ордена Мерліна першого ступеня, Президент Міжнародної конференції магів, директор Школи чарівництва і чарівництва Хогвартс і, нарешті, найсильніший чарівник свого часу Альбус Персіваль Вульфрик Брайан Дамблдор стояв на вершині найвищої вежі і немов зачарований дивився вдалечінь, туди, куди погляд звичайної людини ніколи не зміг би сягнути. Він знову і знову вивчав горизонти, що відкривалися перед ним, ніби щось у них може змінитися, ніби річки можуть змінити своє русло, а звичні ліси розступиться перед чимось новим. Професор дивився на небо, придивляючись до яскраво-блакитної безодні, наче очікував, що вона по секрету прошепоче йому про завтрашній день, повідає таємниці минулого чи майбутнього, розповість про те, що бачить там зверху. Але небо мовчало. З легкого забуття Дамблдора вивів звук чиїхось кроків.

– Містере Поттер, хіба вам не варто зараз бути на уроці зіллєваріння? – спитав він, перериваючи вже й без того порушену тишу.

– Урок уже закінчився, Професоре, – відповів Гаррі. Так, це справді був він. Роки вчительської практики не підводили Альбуса Дамблдора ніколи. Він умів відчувати своїх учнів, а деяких, до яких мав особливі почуття, умів розрізняти за найдрібнішими деталями. Гаррі так часто навідувався в його кабінет, що дізнатися його кроки, які відбивали своєрідний ритм, не становило особливих труднощів.

-Невже? Як же швидко летить час. Наче я йшов сюди тільки зранку, щоб лише кілька хвилин помилуватися цією красою і розпитати небо про новини, а тепер, виявляється, мало не пропустив обід! Добре, що ти мене знайшов, Гаррі. А то не годиться такому старому, як я, пропускати трапезу – посміхнувся він, повертаючись до юного співрозмовника.

-Ну що ви, професоре, без вас жодна трапеза можу бути початою, а вже про її ласощі я взагалі мовчу!

-Не вся трапеза вимірюється її смаком, – задумливо промовив професор, знову звертаючи погляд до неба. – Підійдіть до мене, містере Поттер. Дайте мені відповідь, що ви бачите?

Гаррі підійшов до директора, ставши поруч і, злегка копіюючи вчителя, почав вдивлятися в далечінь. Він бачив чудові сади, море квітів які підморгували йому кожною пелюсточкою, озера, дзеркальна поверхня яких відображала яскраве небо. Чорт забирай, навіть Заборонений ліс сьогодні був не таким зловісним. Це був безперечно чудовий день для Гаррі, чим він не зволікаючи поділився.

-Ви маєте рацію, дорогий мій містер Поттер. Та чи так просто і прекрасно, як ми з вами бачимо?

-Що ви маєте на увазі, професоре? – хлопець запитливо дивився на старого мага. – Хіба природа була б така спокійна, якби школі погрожувала якась небезпека?

-Небезпека не завжди приходить до нас ззовні. Іноді вона чекає зсередини, не даючи на це жодного натяку. А ще її можна зустріти у собі. О, це найстрашніша з небезпек. Ніколи не знаєш, до чого може привести один не обдуманий крок. Лише один невірний крок, любий Гаррі, і ти сам можеш стати небезпекою.

-Але Гоґвортс вчить нас робити правильні рішення! Не бути тією самою небезпекою, – відповів хлопець, все ще вдивляючись у горизонт і намагаючись розшифрувати слова професора Дамблдора. Адже він ніколи не розкидається фразами у порожнечу. Тільки як знати, наскільки буквальними були його слова? Та й до кого були направлені? До нього? До Гаррі Поттера? Чи йшлося про когось зовсім іншого? Чи потрібно бути насторожі і придивлятися до чарівників? Але до кого саме?

-Після затишшя не рідко бувають грози. Чи варто нам боятися? – Низький знайомий тембр голосу професора вивів хлопця з його роздумів.

-Варто сподіватися на безхмарне небо. Адже іноді воно підкоряється нашим бажанням. А іноді ми навіть можемо керувати ним, – поспішно знайшовся учень.

-Ти дуже розумний хлопець, Гаррі Поттер.

Старий чарівник усміхнувся. Колись він сам був таким же юним чаклуном, який не розумів істинності слів своїх наставників. Але проходив час і химерні, досить туманні фрази ставали до дикого зрозумілими. Настане час і цьому молодому магу зрозуміти всю простоту сказаного. А поки що варто насолодитися прекрасним днем ​​та теплими променями весняного сонця.

– Здається, ми забули про обід, містере Поттер.

Дамблдор попрямував до дверей, запрошуючи Гаррі скласти йому компанію. До їдальні вони йшли в тиші. І тільки хлопчик, що вижив, роздумував над небезпеками та грозами. А може, грози і є небезпека? А якщо грози бувають не буквальними?

***
Сонце над обідньою залою освітлювало все навколо. І якби не магія, яка зберігала підходящий для учнів клімат всередині приміщення, вони б відчули його промінчики на своїх обличчях. Усі викладачі школи обідали на чолі всього залу, праворуч і ліворуч від професора Дамблдора. Юні чарівники ж ледве всиджувалися на своїх місцях за довгими столами.

Для трьох юних друзів обідні перерви іноді були рятуючим парашутом, що дозволяє за всіма правилами перериватись від навчання на розмови та обговорення рішень нових пригод. Адже трійка грифіндорців на чолі чи то з Гаррі Поттером, чи то з Герміоною Грейнджер уміла встрявати у нові історії. І цей обід не мав наміру порушувати вже давню традицію.

-Хочеш сказати, що в стінах Гоґвортсу може бути небезпека? – пошепки запитала Герміона.

-Я не хочу, але висновок проситься сам собою. Хоч навряд чи зараз її можна так назвати, – тихим голосом відповів Гаррі.

Це була важлива розмова для друзів. Адже, якщо в замку справді причаїлася небезпека, вони мають щось із цим зробити. Сидіти склавши руки і боягузливо бігти – доля слизеринців, як сказала одна юна особа.

-Що ти маєш на увазі? – встряв у розмову третій рудоволосий друг. Це був Рон Візлі.

-Дамблдор не ходив би навколо суті, якби все було серйозно. Думаю, він дав нам шанс підготуватись і бути насторожі. Варто придивлятися до учнів. Навряд чи нам довірили б таємницю, пов’язану з кимось із викладачів. Тим паче що…

-Тс-с-с! – розповіді Гаррі обірвала Герміона, побачивши наближення студентів гуртожитку Слизерин. Вони щось бурхливо обговорювали. І обговорювали так, що, здається, пропустили той факт, що вже оточені безліччю зацікавлених осіб. Один з них був явно вище, голосніше і ще він поводився так, ніби вже мав рацію, навіть якщо дискусія тільки-но почалася.

-Мелфой! – крізь зуби прошипіла грифіндорка. «Любов» до цього юнака їхня трійця розділяла між собою рівноцінно. Якби хоч одна історія, в якій він був головним персонажем, закінчилася добре, про це вже писали б газети. Адже не буває такого – добрий вчинок від Драко Мелфоя.

– …якщо є хоч найменша можливість, я повинен це перевірити сам! Я повинен на власні очі побачити! – міркував Драко. В його очах палав якийсь вогник. А це не могло обіцяти нічого доброго.

– Але це надто небезпечно для одного тебе, – здавалося, другому співрозмовнику ідея Мелфоя не здавалася такою вже привабливою, як йому самому.

-Вірно, тому я й веду розмову з тобою. Мені потрібна людина, яка вміє знаходити потрібну інформацію. А ти саме такий, тож після вечері вирушай у бібліотеку і знайди те, що мені потрібно… Мама не вчила не підслуховувати, бруднокровка?

Намагаючись зрозуміти суть розмови цих двох, Герміона та її друзі не помітили, що сидять аж надто непорушно.

-Чого втупився, Поттер? – останнє слово слизеринець навмисне промовив з огидним тоном.

-Не смій називати її так!

Якби в Гоґвортсі дозволялося влаштовувати дуелі на порожньому місці, ці двоє каменя на камені не залишили б. На щастя, професор Макґонеґел утихомирила молодих чарівників одним тільки поглядом, і вони вже розійшлися по своїх місцях, коли двері в зал сильним вітром відчинили. Він був таким дужим, що силою хвилі з найближчих столів все змело на підлогу, а мантії учнів, що близько сиділи, опинилися у них на головах. А просто біля входу, звідки не візьмись хтось плюхнувся. Саме плюхнувся. Виник нізвідки, на мить завис у повітрі, а потім з усією впевненістю шльопнувся об підлогу. Студенти зацікавлено підскочили зі своїх місць, уже оточуючи невідомого гостя, а викладачі тим часом лише поспішали залагодити всю ситуацію. Нарешті, коли професор Макґонеґел взяла ситуацію під контроль і змусила розступитись юних чарівників, погляду всіх предстала… дівчина. Звичайна дівчина, років 17-ти. У неї було коротке розпатлане волосся, потерта сукня і красиві карі очі. І дуже… дуже розгублений погляд. Альбус Дамблдор разом з професором Макґонеґал поспішно вивели гостю за межі видимості, наказавши решті залишатися на місцях.

-Ефектна поява на полу Гоґвортсу, – одразу ж згострословив Мелфой, – мабуть твоя рідня, бруднокровка? Тільки ви так невміло і не вчасно з’являєтесь у світі магії.

Герміона хотіла вже витягнути паличку і змусити Драко заткнутися, але спокійно сіла за стіл. Її не покидала думка про гостю.

– Думаєш, новенька, – розвіяв її думки голос Рона.

-Бідна дівчинка… Щось пішло не так. У нашій школі це перша поява в такому амплуа, – розмірковувала Грейнджер.

-Чергова бруднокровка, – долинав з-за сусіднього столу голос Драко Мелфоя.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: