Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Розділ 1

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

***

Світло. Жахливе, яскраве світло зрадницьки проникло в палату і як на зло врізалося чоловікові молодих років, що лежав посеред кімнати на незручному лікарняному ліжку.

Голова боліла, як після двохтижневого “запливу”, наповненого дівчатами, алкоголем та десятками видів порошку.

З великим болем він все таки спромігся розплющити очі і глянути прямо на джерело його пробудження. Він різко скинув з себе лікарняну ковдру, що пахла огидним антисептиком, та вже готовий був побороти кляте сонце, затуливши його шторами, та раптом відчув, що прикутий до ліжка наручниками. «Якого біса?…» промайнуло в брюнета в думках, коли за дверима почувся стукіт каблуків і обурені крики. От срань. Він знав цей голос.

—Стерлінг! Якого дідька?! – у палату увірвалася дівчина з короткою стрижкою, завдяки якій її кучеряве волосся смішно підстрибувало під час бігу по всій лікарні. ¬—Чому мені бляха доводить шукати вас двох по всіх лікарнях, морках та поліцейських відділках Нью-Йорка?!

Обурена «Фурія» огледіла приміщення, де провів останні пару годин її напарник і глянула на нього самого. Вигляд в «Найкрутішого агента в історії існування відділу таємниць-Джеймса Стерлінга» (за словами першокурсників в академії), що зараз в силу свого росту намагався розміститися на лікарняному ліжку, був не найкращий. Чорне волосся, що за пару років відросло майже до плечей було розпатлане, аристократичне раніше обличчя тепер прикрашали синяки з гематомами, а перемотані ребра, які вона бачила в попередній палаті поступово вибудовували в її голові картину того, що відбувалося минулої ночі.

—Ох, срань…- застогнав він і сів на ліжку, звісивши приковану руку. —Чого ж так кричати?

—Ти бляха знущаєшся наді мною?!-вона змахнула руками і її довге пальто розкрилося, являючи під собою набедренну кобуру з кольтом 45го калібру в ній. —Я звичайно знала, що якби тебе не тягнуло витворяти різне лайно, ти б не був собою, але коли мені дзвонить дружина твого дружка Джона в сльозах, тому що її чоловік пропав на всю ніч, а знаючи, яка в нього робота вона не може спокійно спати!-вона підійшла до ліжка і ткнула пальцем йому в груди — це вже бляха не смішно, бо я була вимушена о п’ятій ранку піднімати на вуха абсолютно всі канали, щоб знайти вас в якійсь богом забутій таверні з переломаними ребрами і пхати в лікарню вас двох! – вона ще раз шумно видихнула і приземлилась на стілець для відвідувачів.

—Якби ти мене відстібнула і перестала розповідати мені те, на що мені глибоко чхати все було в чудово! – він демонстративно підняв прикуту руку вгору, на скільки це дозволяла довжина наручників.

—Ох, друже мій, якби я планувала тебе відстібати, я б не чіпляла ці наручники.-вона зло всміхнулася і вже чекала від хлопця відповідь на її репліку, як було завжди, проте раптом кімнату заповнив рінгтон мобільника, який дівчина кинулася поспішно діставати з кишені.

Видобувши його, вона побачила на екрані знайомий номер і жестом показала Джеймсу, який вже розтулив рота аби щось відповісти, мовчати.

—Так, сер? … О, так, я знаю, де він, чудово знаю. … Ні, не думаю, що він зараз в стані говорити. … Мюллер? Так, він у порядку, я сама зателефоную Моллі і повідомлю. … Музей? Серйозно? … Гаразд, сер, будемо через пів години.

Вона поклала слухавку і обвівши Стерлінга поглядом почала ритися в глибокій кишені в пошуках ключа. Роздобувши його, дівчина рушила до ліжка, та нахилившись, нарешті розстібнула наручники.

— І все таки, ви люб’язні до мене, агент Джонсон – сказав він, потираючи зап’ясток, який щойно тримало залізне кільце.

— Ні, друже мій, просто шеф щойно дав нам нову справу – вона підкинула ключі в повітрі і зловивши їх, запхнула назад у кишеню. — Збирайся, ковбою, я буду чекати внизу.

— А як же Джон? Ми що, кинемо його тут? – він підвівся з ліжка і зняв джинси, що висіли на ліжку поряд з його власною кобурою та чорною кожанкою.

— Джон завдяки тобі зі зламаною ногою і чекає, поки сиворотка регенерації подіє. – вона знову глибоко вдихнула, побачивши його натякаючий погляд і запустила руку в портфель, що доповнював її діловий образ — Ти взагалі знаєш, що агенство розробляло її такий довгий час не для того, щоб лікувати п’яниць після чергових пригод на дупу?

Нарешті знайшовши там те, що шукала, вона кинула йому шприц з дивною на перший погляд субстанцією, який він в свою чергу зловив на льоту, бо якраз закінчив перев’язувати шнурки на черевиках.

— Я чекаю тебе в машині – вкотре повторила вона і підхопивши свій портфель, знову зацокала каблуками по підлозі лікарні.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “Розділ 1