— Ну мааам, я не хочу їхати до бабусі. Я хочу провести це літо з друзями в Харкові.
— Хьонджин, цього разу ти з’їздиш туди всього на один місяць, допомогти з врожаєм, й повернешся до міста. Май трохи поваги до своєї бабусі! Все таки їй вже не 60, щоб по грядках бігати, і збирати полуницю.
— Тоді нащо бабуся її садить кожного року, як вона її тільки продає?! Це якесь безглуздя.
— Сів мовчки, і збирай валізу! Не виводь мене з рівноваги.
Обурений Хван з тяжким топотом, пішов до своєї кімнати добирати останні речі в свою маленьку, але містку валізку. Він увімкнув свій улюблений плейлист з піснями Валентина Стрикало, і нарешті почав займатися тим що йому казано.
Перше що він взяв з собою – це свій полароід. “Може все-таки знайду якісь класні місця для фото” подумав хлопець. Хьонджин дуже полюбляв фотографувати: захід і світанок сонця, єстетичні місця для Інстаграму, і себе. Звісно ж ще він взяв купу одягу. Для поїздки в село на один місяць. Окрім корів і курей, його луки ніхто не зацінить, але у хлопця на це є приказка. “Коли виходиш із дому, ти можеш зустріти або свого ворога, або кохання всього життя”. Тому він завжди виглядає надзвичайно.
Окрім минулих речей, Хван взяв з собою весь свій мистецький набір. Його скетчбук і механічний олівець завжди разом з ним, але окрім цього він взяв ще набір акварелі. Цей хлопець не може уявити своє життя без трьох речей: малювання, танців, і вареничків з полуницею. Якщо щось із цього пропаде з його життя, то він впаде в довгу “хандру”. Тому він завжди старається влаштувати для себе комфортні умови, навіть якщо на світі настане апокаліпсис. Нажаль мама заборонила йому тягти в село його вініловий програвач, тому довелось брати його маленьку JBL колонку.
О 18:47 Хьонджин закінчив збирати валізку. Це зайняло в нього цілих 5 годин. Як би він їхав без одягу то на збирання йому вистачило б 10 хвилин. Але через таке довге збирання речей, він мусить їхати вранці, а не на запланований час о 18:00.
— А який найближчий потяг до Мерефи? — Запитав Хван, доїдаючи останній млинчик з медом.
— О…4:15? — відповіла з подивом мама.
— ЩО? Чому так рано?! Можно це якось перенести на пізніший рейс?
— Ні, бо наступний буде тільки о 19:35, а ти повинен був бути у бабусі вже сьогодні…Хоча я теж не розумію такої відстані між графіком від’їздів. Напевно такий графік через те що вихідні…
— То я мушу вже лягати спати щоб виспатись до мого від’їзду, а я ще навіть не прийняв душ! — Хьонджин видав такий тяжкий стогін, що він міг проломити підлогу.
— Я думаю що краще взагалі не спати, бо тобі буде дуже тяжко встати о такій ранній годині. Не хвилюйся, я зберу тобі попоїсти в лоточок у дорогу — відповіла мама з лагідною посмішкою на обличчі, аби підтримати своє трохи “drama queen” дитя.