Акліматизація

FavoriteLoadingДодати до улюблених

– Аня, зачекай!

– Йди до біса! Я не хочу тебе бачити!

Кров у венах бурлить, пульсує в голові, заглушуючи всі звуки навколо. Всі. Окрім його голосу. Я була б рада аби все було навпаки – що завгодно, тільки б не чути як він промовляє моє ім’я. Я неслася мене сходами все нижче, хоча й опори під ногами не відчувала. І, якби не хотілося, заплакати я не могла. Сльози збиралися в куточках очей, тиснули, пекли, але на свободу не виривалися. Роки самоконтролю дають про себе знати. Нащо я тоді погодилася? Для чого відкрилася?

***

Дідько, як же я хвилююся! Зустріч з сусідкою по кімнаті навіть страшніша за вступні екзамени. Живіт скрутило судомою, а в очах потемніло. Аби хто знав як я ненавиджу спілкуватися зі сторонніми людьми. А тут ще й жити разом доведеться. Нова хвиля паніки накрила мене коли я почула стукіт в двері.

– Привіт! Ти мабуть Аня? – запитала мене дівчина, що стояла переді мною. Її кучеряве світле волосся було розпатлане вітром, а деякі пасма приклеїлися до спітнілого лобу. Валіза, що стояла поруч, була до кумедного величезною в порівнянні з дівчиною.

– Так, це я. А ти Соня?

– Ага. Я пройду?

Усвідомивши, що досі стою в дверях, я поспішила звільнити прохід. Увійшовши в кімнату, Соня почала розкладати речі, а я звично втупилася в телефон.

– Ти щось читаєш? – білявка легко посміхнулася та сіла на стілець напроти мого ліжка. Здавалося її зовсім не бентежив мій похмурий погляд та аура самітниці. Схоже Соня хоче знайти спільну мову, а я й не проти.

Спочатку слова застрягали в горлі, а наш діалог був більше схожий на інтерв’ю. От не вмію я спілкуватися з людьми, не вмію і не люблю. Але з було в цій дівчині щось таке, що змогло пробити навіть мою міцну броню. Я й сама не помітила, як почала, сміючись, розповідати історії з дитинства та показувати Соні фото мого кота. Ми базікали аж до моменту, поки в кімнаті не стало зовсім темно. Вже вечір?

– Ого! Вже десята! А я ще нічого не їла, – говорячи, білявка почала нишпорити у валізі. Я почула шурхіт кулька, а за мить перед моїм носом опинилася булочка та пачка чаю. – Ось, мама дала на перекус. А завтра вже купимо нормальні продукти.

Я навіть не помітила, як на тумбочці з’явився чайник, наповнений водою, а на столі – дві чашки. Так дивно, коли хтось просто діє, не сумніваючись ні секунди. Соня не питала мене, чи буду я їсти булочку, чи можу дістати свою чашку, ні. Вона просто робила те, що було правильним для неї. В мерехтливому жовтому світлі кімнатної лампочки її світле волосся перетворилося на золото, а рухи стали маревом. Вона нагадувала мені чарівну фею, що народжується в снах дитини після вечірньої казки – така ж легка та світла. Стукіт в двері розвіяв все диво, що витало в повітрі.

– Емм… Ти на когось чекаєш? – її голос все ще доносився наче через туман, але я все ж змогла відповісти.

– Та ні, я ж нікого тут не знаю. Може сусіди?

Моє питання потонуло в брязкоті замка. І коли вона встигла відчинити? За голосом я зрозуміла, що в блок зайшло кілька людей, які тепер говорили з Сонею. Звуки кроків і ось трійця вже в кімнаті.

– А це Аня, знайомтеся. Вона теж навчається з нами в одній групі. – стоп звідки вона?.. Ох, я ж все їй розповіла.

Цієї миті я зрозуміла, що трапилося. Усвідомлення того, що я весь вечір мило теревенила з абсолютно чужою людиною, розповіла їй ледь не все своє життя, а тепер зібралася мирно пити чай ввело мене в ступор.

Механічно я привіталася з двома дівчатами, що зайшли до кімнати, та чиїх імен я навіть не запам’ятала. Моя свідомість ніби перейшла в автоматичний режим. Я нічого не чула та не розуміла, але якось відповідала.

До тями мене привело питання Соні:

– То ти збираєшся чи ні? Не хочу нічого пропустити. Де ж моя косметичка?

– Збиратися? – запитала я трохи оторопіло. – Куди?

– Пфф, на вечірку, куди ж ще? Ти ж сама щойно дівчатам сказала, що ми скоро прийдемо. Тому скоріше перевдягайся і роби мейк. Потрібно познайомитися з одногрупниками поки вони ще у свідомості.

Чуючи зойки білявки, яка намагалася роздерти скуйовджені локони гребінцем мій мозок нарешті запрацював. Я поспіхом вийшла в коридор блоку та закрилася в туалеті. Шлунок скрутило в судомі, а від паніки потемніло в очах. Коли їхала в велике місто, то мала намір стати комунікабельною, знайти, нарешті, друзів, але вечірка… Гучна музика, ріки алкоголю, натовп п’яних незнайомців, сигарети… Мені доведеться палити? Але я не хочу! Я відчула як по спині стекла крапля холодного поту. Зберися, ти зможеш! Для цього ти тут, в цьому гуртожитку. Боже, і чому я не переїхала до двоюрідної сестри в квартиру? Годі! Немає про що жалкувати.

Умившись холодною водою, я повернулася до кімнати. На столі були розкладені різні косметичні штучки, а на ліжку лежало дещо з одягу, який я встигла скласти до шафи.

– Так оскільки часу в нас мало, то сьогодні я побуду твоїм стилістом! – обличчя Соні осяяла усмішка. Вона всадила мене на стілець та почала мазати мене різними субстанціями. – Готово! А тепер одяг. Я знайшла декілька підходящих речей у шафі, але може в тебе є щось яскравіше?

Мені нестерпно хотілося вмитися. Макіяж, що зробила мені дівчина, не був надто вульгарним чи яскравим, проте мені здавалося, що я виглядаю як клоун. Ненафарбована я теж звісно не красуня, але хоча б уваги не привертаю.

– Думаю це підійде, – я взяла просту білу футболку та чорні джинси. Взагалі то, я вдягаю щось таке щодня.

– Хмм… Ну як знаєш, – білявка стиснула плечами, при цьому, роздивляючись себе в дзеркало на дверці шафи. Широкі сині джинси з яскравими нашивками, білий короткий топ та чорна сіточка з блискітками поверх нього виглядали яскравіше, ніж все моє життя. Темний, злегка розмазаний макіяж добре доповнював її модний вуличний вигляд, але повністю руйнував образ ніжної феї, який поселився в моїй фантазії.

Останні хвилини перед виходом я вдягалася, збираючи останні сили в кулак. Я просто повинна це зробити, зламати себе і свій страх. Але як би я не вмовляла себе, у вухах продовжувало шуміти, а живіт все ще болів. Ось в такому стані на дерев’яних ногах я вийшла з кімнати.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

3 Коментарі на “Акліматизація

  1. Ну я заінтригована. Звісно, по першому розділу важко судити наскільки закрученим тут буде сюжет, але персонажі приємні й стиль написання дуже гарний і легкий для сприймання. Коротко кажучи, чекаю продовження)

     
      1. Комора Сухобока :
        Ранк: Вже бував
        7 коментарів

        Ого, добренька така проба пера!)Початок вийшов добрий, другу частину ще не читала, але заінтригована!

         

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: