розділ І

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Церква завжди була місцем затишку, а золотий вівтар прихистком. Після смерті твоєї сестри, дещо усередині тебе змінилося, віра стала хитатися під натиском світу. Ніхто цього не помітив, бо для всіх ти залишалась вінцем невинності і відданості. Ніхто, окрім отця Айзави, можновладного чоловіка в тіні загадковості. Отже – нехай допоможе тобі Бог.

upd. Читати можна і без знання всесвіту, це ні на що не вплине. Це переклад цієї роботи чудової авторки.

Нотатка від авторки:
я використовую релігійні травми заради горні цілей, і ніхто не здатен мене спинити. католицькі повії дарують насолоду. я не відмітила усе в тегах, але тут є напівпублічна мастурбація, слабке душіння і аморальність. айзава – доволі маніпулятивній у цій праці, так що це не назвеш історією справжнього кохання. починаючи з розбещення читачки

***

Церковні лави були прохолодними і шорсткими під твоїми колінами, шкіра на них почервоніла через таке тривке уклякання. Це недільна молебінь і ти змушена терпіти дискомфортний біль в ногах до кінця служби. Розлогий голос отця Айзави, який читав проповідь, відлунювався через усю церкву. Він говорив з упевненістю і контролем, хоч крихітна пристрасть дарувала неспокій. Кожен у селі був зачарований ним, тому ти ніколи не зосереджувала увагу на цих думках.

Отець Айзава стояв попереду під дерев’яним хрестом, сонячні промені торкалися його високих вилиць. Собою високий і супокійний, єдиний панотець на радіус триста миль. Ніхто не знав багато про нього, опріч його приходу з міста два роки тому. Чорне волосся спадало з низького пучка і таке розглядання нагадало тобі тихе обговорення його краси жінками на ринку. Ти насолоджувалась їхніми бесідами, хоч і не слід, бо в селі надто грубо розглядати питання чиєїсь привабливості. На дев’ятнадцятий рік життя, найінтимнішою сценою став невинний поцілунок батьків при обіді. Отець Айзава був звабливим чоловіком, але подібні думки викликали огиду до себе, бо вони – грішні, а ще й особливо в церкві. Люд в селі одружувався рано, жив скромно, і до схожої долі ти готувалася усе життя. Хороший чоловік, безперечно вибраний татом, двійнятка дітей і тепле місце для читання і в’язання. Повернувшись до реальності, ти ледь сконцентрувалась на молитві, уп’ялась нігтями в долоні й знов налаштувалась на євангельські вчення.

Ти спостерігала за мамою, що витирала сльози з очей білою хустиною. Тяжко. Твоя старша сестра перенеслась у Божі засвіти кілька днів тому, і атмосфера стала діяметрально іншою. Хоч ти й ніколи не була близькою з сестрою, трагедія вплинула і на тебе різними шляхами. Сім’я то велика, і вона завжди відпочивала у своїй кімнаті, хвора стільки, скільки ти її знала. Подекуди лякало, наскільки слабо відчувалась її смерть, бо ж то спогади про сестру були сильно обмеженими. Ти втішала сестер і братів, приймала співчуття, хоч і здавалося, що це всього лише гра на публіку. Щось сталося з тобою, і ти це знала. Молячись щоночі заради сестринської душі, ніколи не змогла б зізнатися собі, що повторюєш написані слова і нічого більше. Безумовно, це нікому не розкажеш. Ти ж взірцева середня дитина і слухняна віддана дівчина.

Молебінь скінчилася і отець зійшов, щоб утішити маму, запропонувати пораду, лагідно погладити плечі. Ти спостерігала з дивною розпукою, як його жилаві великі долоні спочивали на маминих плечах. Раз він помітив, що хтось озирається. З тихим коротким «до побачення» і «дякую» ти покинула церкву. Мама, оплакуючи втрату дитини, залишилася опісля служби і дала час поблукати по території і ринку.

Теплий літній день, довге твідове плаття всотало тепло. Чоло блястіло від поту, пушкові бурці прилипли до скронь. Mary-janes натерли мозолі на ногах, то ж ти знайшла місце у тіні для відпочинку. Ідея рано повернутися додому наганяла ляку. Там вогко і нестерпно, кожен тихий і вбитий горем. Навіть наймолодший братик перестав радіти і сидів за обіднім столом, мовчки граючись з дерев’яними кониками. Вина їла серце, чому ти не сумуєш з ними? Що сталось з тобою, чому ніщо не вплинуло? Чому не така, як інші? Ти спостерігала, як мама покинула церкву з отцем Айзавою, чия рука застигла над її талією з ввічливих манер. З відстані можна відчути його вивчаючий погляд на твоєму тілі. Це знітило, тож ти випросталась і опустила очі. Час йти додому.

Недільний обід став найменш улюбленішим з усього тижня, бо не було змоги втекти до школи чи бібліотеки. Друзі дули на холодне після смерті твоєї сестри. Повільно ти пила бульйон і намагалась сконцентруватися на чомусь, щоб підняти собі настрій; на чомусь, що тримало б свідомість у ясності. Після їди протерла стіл і помила посуд. Тепер роль старшої сестри на тобі, роль, яку не знати як грати. Очищаючи тарілки й cтолові прибори, ти підслухала розмову батьків у іншій кімнаті.

Навіть їхній шепіт був розбірливим.

Ти почула стогін матері: «Ми не потягнемо ціну індульгенції!»

— Тоді продай свої цяцьки, ми уже організували похорон, — відповів тато, і ти здригнулася від цих слів. Намиста і кулони були здебільшого сімейними реліквіями. Одна лише думка, що їх можуть забрати, обурила.

— О моя люба дівчинко! Я піду на ринок завтра, ми зможемо заплатити Отцю настільки швидко, наскільки можливо, — вона продовжила ридати.

Ти не хотіла слухати їх більше, кожну секунду від діалогу почуваючись все гірше і гірше. Похорони заплановані на третій день, ледве усвідомлювалась відсутність сестри. Двері її кімнатки закриті, як зазвичай, взуття досі стоїть при вході. Плата за індульгенцію звична для села, чи то молитва за відпущення власних гріхів, чи за спасіння душі коханого. Усе це – важливі частини церкви. Мабуть, отець Айзава проводить ночі, читаючи молитви без упину, коли хтось приходить перед похороном просячи, щоб мрець попав до Едему. Ти хотіла, щоб сестра потрапила у рай, думаючи, що опісля смерті усі покійні збираються разом коло села.

Вечірнє повітря стало чудовою заміною денного, прохолода – відпочинком для шкіри. Ти не була впевнена, що саме робиш біля церковних дверей, але йти було нікуди. Кожен удома зі своїми близькими, хоч нестерпно залишатися в тому будинку. Стривожено крутячи верви́цю, увійшла всередину. Було досить тихо, але ти почула розмову поблизу сповідальні. Повільно підійшла поближче. Голос належав Каямі Немурі, шановній подрузі твоєї сім’ї. Вона спілкувалася з отцем несамовитим тоном, Каямі здавалась стурбованою. Хоч ти і знала, що не повинна цього робити, але продовжувала слухати їх бесіду, прихиляючись до стіни, щоб не бути пійманою. Очі лізли на чоло, коли ти почула, про що вони говорять.

— Я не могла нічим собі допомогти, отче, він узяв мене прямо тут і зараз! На столі, він трахав так, що я не змогла ходити. Я знаю, не треба було! Я знаю! Я кохаю свого чоловіка, я справді кохаю його, але кожен раз, як я бачу його – піддаюся гріху!

Живіт зав’язався в вузол.

— Тільки один раз, Немурі? — глибокий безтурботний голос отця Айзави змусив битися серце частіше.

— Ні, отче, я продовжувала зустрічатися з ним. На фестивалі, коли мій чоловік напивався, ми шмигнули алеєю. Він цілував мої стегна і пестив мене пальцями, коли я стримуючись кусала його піджак. Я не дала йому знов, бо боялася, що завагітнію!

Дивна напруга в’язалася між ногами, коли ти слухала тремтіння в її голосі. Мозок став уявляти зображення алеї, скиглення, стогони, що наповнювали повітря ночі. Фантазії бентежили, і ти завмерла в очікуванні продовження, стискаючи кулаки. Ти повинна засудити її, зраджує чоловіка в такий брудний і розпусний спосіб. Але не змогла. Ти зацікавлена. Мабуть, навіть дещо більшим.

— Я прийшла додому і віддалася чоловікові, бо якщо завагітнію, то у нього не буде сумнівів. Опісля цього я бачила його тільки один раз, у сараях, але заклялася більше ніколи…

— Що сталося у сараї? Останній вечір? Бажаю дізнатися усі подробиці твого гріха.

— Це була найкраща ніч у моєму житті, я ховала шию тиждень, щоб закрити усі ті сліди, що він лишив на мені. Ми пробули там до заходу сонця, він не давав мені спати, брав на будь-яких поверхнях…

— Ти дозволила йому увійти в тебе?

— Так, Отче.

Напруга між стегнами ставала дедалі нестерпною, тож ти стиснула ноги разом. Цього було все ще недостатньо, щось спалахнуло після її слів. Воно було гарячим і вимогливим. Ти ніколи не відчувала цього раніше, дихання збилося, тож ти притиснула долоні до вуст.

— Гріховна ти жінка. Твій чоловік нічого не дізнається, запевняю, але ти повинна приборкати усі ці потяги, це не справа для заміжньої жінки, тим більше матері.

Концентрація на хрипкому голосі отця Айзави посилило напругу, його строгий тон штовхнув за межі самоконтролю. Не слухаючи далі їх розмову, ти делікатно поклала пальці на сукню і потерла поміж стегон. Рухи боязкі і невпевнені, але повільно знайшовся темп, який влаштовував. Стогін випурхнув з вуст, щось усередині розривалося від усолоди. Це почуття не схоже ні на що, чистий екстаз.

Ти відхилилась від стіни химерно змучена. Намагалась внормувати дихання, коли отець Айзава вийшов з кута.

— Чи ти не бачила тут, дорогенька, безсонну нічку? – спитав він, піднявши одну брову. В його голосі якийсь незрозумілий гумор, від якого пішли мурашки по хребту.

— Я гадаю… Я не знала, що ви працюєте допізна, – щоки стали червоногарячими і ти ніяково заїкнулась.

— Ну, ні, це не те, що я зазвичай роблю, — зронив він.

Ти бавилася з рукавичками, відчуваючи, як зменшуєшся під його поглядом. Дужі плечі і високий стан дійсно очаровували.

— Розумієш, підслуховувати сповідання – нечемно, я обіцяю конфіденційність кожному відвідувачу, — він трохи нахилився до тебе.

Серце стиснулось, усвідомлення того, що ти зробила, настигло. Жахливо — не тільки вчинити зле, а ще й пійматись на цьому. Мабуть, життя скінчилось і тепер ти нікому не зможеш дивитися у вічі.

— Пробачте, це не те… Справді пробачте, я держатиму в секреті, — прошепотіла ти, очі наповнились гарячими слізьми.

— Каяма Немурі була добряче стурбована цими останніми місяцями, вірю, що ти триматимеш це при собі. Тим паче, вона заплатила половину своєї зарплати, — просто відповів він.

— Звісно! Обіцяю.

— Хороше дівчатко. Ну, ти щось хотіла?

— Зовсім ні, це просто пізня прогулянка, вибачте, що потурбувала Вас, Отче, — легенько відштовхнула його, намагаючись вибратися. Мабуть, він не помітив, що ти подумки читала молитви. Іронічно. Тобі треба піти зараз же.

— Впевнена? Виглядаєш досі схвильовано. Розумію, нелегко усвідомлювати смерть с…

— Ні, все справді добре. Мені потрібно йти, не хочу, щоб мама хвилювалась. На добраніч, — пробурмотіла ти і пішла до дверей, на волю, не турбуючись почути його «бувай».

Подорож додому була жвавою. Ти пустилася у легку пробіжку, бажаючи швидше опинитись у ліжку. Все, усередині твого мозку, таке заплутане, і ти навряд чи змогла б виплутатись з однієї думки без витрати адреналіну. Серце гупало, й білизна незручно вогка. Найгірше з усього – відчуття провини, те, що ти зробила було жахливим. Ніколи не робила нічого схожого, ніколи не відчувала нічого подібного.

Голос отця тріщав у голові, почуття топили знов. Це через його голос утрачала контроль, через його низький тон. Ти почала ридати, глибоко засоромлена. На щастя, ніхто дома не помітив твоєї появи, то ж ти пробігла в свою кімнату і сховалася під тонке покривало. В ванні промила білизну два рази перед тим, як вичистила кожен міліметр тіла під гарячою водою. Будь що, що допомагало бути не такою брудною, хоч відчуття все ще залишалися.

Вперше почула гріховні слова, вперше взнала скандальні дії, вперше доторкнулась до себе. Уся сексуальної просвіта пропагувала стриманість і була суто науковою, люд займався сексом суто, щоб зробити сім’ю. Те, що ти почула цієї ночі, пробрало до самих кісток. Сон не йшов узагалі, ти молилась, просячи Господа прощення або хоча би ясності. Ти просила Його розказати, що відбувається, чому таке відчуваєш. Чому, коли Немурі описувала свої гулянки, ти уявляла себе і отця Айзава у цій аллеї.

Коли сонце вставало з горизонту, ти вирішила відмолити свій гріх. Тобі необхідно бути ближче до своєї сім’ї, потрібно розставити пріоритети. Отож ти вирішила знайти гроші на індульгенцію для сестри. Це єдиний спосіб, яким ти зможеш скомпенсувати свою поведінку. Якщо знайдеш вихід – тоді сім’я полюбить тебе знову і ніхто не запідозрить нічого поганого у відданій дочці. Адже ти була слухняною вірною дочкою, так?

Оскільки був понеділок, ти одяглась до школи, біла сорочка з комірцем і шотландка лягли просто жахливо. Опісля дев’ятнадцяти років тіло змінилося неочікуваними шляхами, тож уніформа з п’ятнадцяти не пасувала. Спідниця надто коротка і незвично тиснула стегна, пухлявінь яких виступала через стрічку. Тим не менш, ти продовжила вдягатися і надягла веревицю через голову.

Дотрималась буденної рутини, нічого не змінилося. Поснідала з сім’єю, заплела косички молодшій сестрі до школи. Все було нормально, і ніхто не помітив шторм емоцій усередині тебе.

Уроки тягнулися як завжди довго, рання молитва як завжди нудна. Школа маленька, приблизно п’ятдесять учнів, багатьох з яких ти знала з церкви або з сім’ї друзів. Це – прокляття життя в маленькому селі, кожен знає кожного. Ти часто гадала, кого з хлопців вибере твій тато для одруження, адже зараз самий час. Семимильними кроками ти стала найстаршою дочкою і вся відповідальність пала на плечі. На подвір’ї столи були заповнені балакучими студентами, які опинились наче у своєму всесвіті. Ти сіла коло друзів, частково підключившись до їхніх пліток. Розум був десь у іншому місці. Після школи ти планувала зустрітися з отцем знову. Самої лише думки про нього достатньо, щоб розбурхати тебе і змусити опустити погляд на спітнілі руки.

Після завершення науки ти попрощалася з кожним, і напрямилася до церкви. Знаючи, що зараз нема ніяких служб, легко піймати Отця наодинці. Не було чіткого плану, але ти розуміла, що повинна змусити його схвалити індульгенції для твоєї сестри. Повинна, інакше загризе вина.

Кам’яні стіні робили церкву прохолодною у спекотній літній день. Ти усвідомила, наскільки незручно короткою є спідниця, коли холодок підкрався до стегон. В маленькому кабінеті, схованому у кутку церкви, Отець сидів за письмовим столом і гортав папери. Ти стала пояснювати своє прохання, намагаючись зробити голос впевненішим.

— Я боюсь, ми не зможемо оплатити індульгенцію для моєї сестри. Мама хоче продати коштовності, але я цього так не залишу, – прохала ти, присівши на стілець навпроти нього.

— Правила є правила, нічим не можу допомогти.

Ти закусила губу, намагаючись стримати сльози:
— Будь ласка, я зроблю все, що завгодно. Я продам своє останнє плаття і буду працювати на дворі.

— Цього непотрібно, – повторив зневажливо він, повертаючи свою увагу до паперів.

— Нема нічого, що я могла б зробити? Що завгодно, прошу, я у відчаю, – прошепотіла ти. Це значило все, треба необхідно допомогти батькам. Усередині ти розуміла, що це – егоїзм, ти просто хочеш відчувати себе краще. Відчувати себе більш святою дочкою.

Він піднявся з крісла і прогулявся до дверей, щоб закрити їх. Повернувшись до тебе, його очі темніли від розглядання твого тіла. Ти натягнула спідницю, бо помітила, що він зупинився на стегнах. Така довжина недоречна для церкви. Опісля обов’язково треба попросити у маму нову.

Отець Айзава не міг перестати дивитися на тебе в цій уніформі. Занадто мала і занадто вузька для дорослого тіла. Уявляв собі, наскільки краще виглядаєш без неї.

— Бачу, ти дійсно турбуєшся за свою сестру. Це чудово.

Він опустився на окраєць стола, дивлячись зверху вниз на тебе. Знайоме відчуття пастки запалило маленький салют унизу живота. Отець Айзава зібрав волосся в пучок і сьогодні не голив обличчя. Хоч з лиця воду пий. За кожну таку думку ти кляла себе усе більше і більше. Не допомагало. Тіло і розум працювали не так, як зазвичай.

— Чи знаєш ти найціннішу частину жінки? – спитав отець, безсором’язливо роздивляючись тебе.

Питання піймало зненацька.

— …Ні?

— Цнота.

Тіло дещо затрусило від відповіді. Справді так? Звісно, батьки говорили про важливість стримання, але ти не думала про це… так.

— Ти цнотлива, чи не так?

Ти кивнула

— Так, Отче.

— Запропонуй себе мені і це вважатиметься ціною спасіння твоєї сестри.

Усе всередині тіла дало збій. Ти знизила свій голос до шепоту.
— Ви кажете запронувати мою ц… мене Вам, і Ви візьмете мене? – слово «цнота» застряло у горлі, тобі ніколи не вийшло б сказати голосно. Занадто незручно, занадто усе гаряче на дотик.

— Я бачу, як ти останнім часом поводишся. Ти у віці, коли жінка розуміє, як сильно хоче ласки. Це відрізняється від кохання, і позбутися цього почуття можна тільки розсунувши ноги, — пояснював він, допоки ти слухала з відкритим ротом. Виглядала, мабуть, як пійманий олень світлофорами, — ти поки не маєш жениха, чи не так? Твого батька наздогнала смерть твоєї сестри. Ти самотня і нестабільна. Погано, еге ж?

Це правда. Коли тобі виповнилося вісімнадцять, батьки стали організовувати зустрічі і обіди з хлопчинами усього села, але тобі вдалось спастись. Ненадовго.

— Ви несерйозно, — ти похитала головою.

— Серйозно. Я бачу, з чим ти борешся, і я пропоную допомогу. Спасіння від усіх твоїх турбот.

— Проте Ви не можете… ми не можемо. Це, мабуть, жарт.

— Я ніколи не жартую, коли це стосується гарної молодої жінки, як ти. Я пропоную раз, і якщо ти згодна, просто скажи слово, — задумливо сказав він, і ти відчула себе розчавленою після його слів. Прекрасно.

Ніхто, опріч твоєї сім’ї, не називав тебе гарною раніше, і почути таке від отця Айзави змусило шлунок наповнитись метелями. Тобі сподобалося таке відчуття, його дивна увага була тим, що тобі було потрібно останні декілька днів. Він жадав тебе, і все, на чому ти здатна зосередитись – його темні очі і солодкаві медові слова. Тіло немов би незвідане місце, наповнене адреналіном і ендорфінами. Залишки вини чи здорового глузду заглушило гаряче бажання чоловіка навпроти тебе.

— Я не знаю, що я роблю… Вибачте за це все, просто… — ти стала бурмотіти, але зупинилась, як тільки відчула великий палець і вказівний на підборідді. Він підняв твоє обличчя, тож прийшлося установити зоровий контакт.

— Якщо ти погодишся, я навчу. Дозволь мені, люба.

Чуття його близькості, два пальця плавили вогнем, нововинайдена нагальність твоїх рухів. Ти гарячково кивнула, узята похітливістю. Усе нове, але ти готова повністю віддатися почуттям.
Айзава нахилився і окрив твої губи поцілунком. Це – перший раз, ти ніколи не думала, як це – поцілувати чоловіка. Його губи були напористими і ти намагалася віднайти ритм для початку, танувши у ньому. Лижучи, він обхопив руками твої щоки. Груди важчали, коли ти намагалась врегулювати дихання.

— Така солодка, — мугикнув він.

Він відхилився від твоїх губ і зробив крок, ставши позаду тебе і провівши пальцями по твоїй шиї і плечам. Дотик вихопив тремтячий стогін. Він став розстібувати білу сорочку, оголяючи твою шкіру перед прохолодним вітерцем. Ти відчула боязкість, ніхто з чоловіків не бачив тебе без сорочки, а тим паче не торкався. Але він рухався занадто швидко, щоб сконцентровуватися на цьому, його пальці бігли по соскам. Жодна думка не майнула в голові, допоки він обвивав груди і грався з чутким. Електричні струмені бігли по тілу униз, тоді ти вигнула спину. Голод в його очах зробив тебе жаданою, мабуть, це перший раз у житті, коли ти відчула себе справді привабливою.

— Що за чутлива панна, — задоволено рокотів отець Айзава.

Як тільки ти почала губитися у усолоді, він зупинився. Пропустивши волосся між пальцями, він відкинув твою голову назад, змусивши глянути на нього. Такий жест застав зненацька, у горлі пересохло і рот залишився відкритим. Користуючись можливістю, отець плюнув прямо в горло. Ти слухняно ковтнула.

— Сідай на стіл, і тримай спідницю на собі, — звелів він і ти підкорилась.

Він поклав долоні на твої коліна, жестом просячи розсунути ноги, але ти засумнівалась. Усе йшло дуже швидко, тож ти не вірила. Усвідомлюючи невпевність, батько нахилився так, щоб його очі були на одному рівні з твоїми. Вираз став дещо лагіднішим.

— Все добре, ти можеш мені довіритись, — сказав він, перш ніж поцілував. Губи горіли. Ти кивнула і розставила ноги, відкриваючись перед ним.

Очі отця темніли від вогкої плями на твоїй білизні.

— Така хороша, така хороша для мене… — похвалив він, провівши пальцями по внутрішньому боці стегон.

Айзава делікатно штовхнув тебе, і занурив голову під спідницю. Ти стиснула кулаки, відчуваючи, як він відсунув тканину і поцілував клітор. М’язи знизу живота напружились від тої вібрації. Волоски щетини лоскотали стегна, змушуючи піджати пальці ніг.

Тепло і м’якість його язика були чимось занадто, верескливий стогін злетів з губ, голова пустіла. Він продовжував, куштуючи твою вогкість і насолоджуючись почуттями. Відчайдушно хапаючись за все навколо, ти стиснула тканину спідниці. Повільно, він проник усередину, делікатно штовхаючи свій язик. Відчуття стало настільки пломенистим, що ти не уявляла, коли зможеш вдихнути на повні груди.

— Отче, будь ласка, — скиглила ти, і він продовжував набирати швидкість. Однак цього було недостатньо, тож він зачав усотувати клітор, повільно проникаючи пальцями.

Усолода охопила усе тіло, пелех утворювався унизу живота, коли його мозолистий палець занурився і став легенько розтягувати. Хоч на початку він і був повільним, але тепер терпіння вичерпалося і він прохопив другий палець.

— Ще трохи, і я… я… — ти задихалась навіть між вдихами, намагаючись проштовхнути його далі. Він ритмічно водив пальцями, все ще притискаючи язик до клітора. Це ніби ти торкалась себе, тільки у мільйон разів краще.

Стиснувши зубами твої нервові струни, він стогнав тільки лише від звуку твого голосу.
— Ось і все, кінчай для мене.

Саме тоді усе звалилося. Ти випустила з вуст безсоромний стогін, повний усолоди, досягнувши вінця і обхопивши ногами лице отця.

Закрила очі, досі бачачи зірки, що випливали з блаженства. Перший оргазм був запаморочливий і ти забажала робити усе знов, лиш би відчути таке знову. Хоч і ти далеко до завершення. Над тобою, отець Айзава розстібнув штани і витягнув затверділий член. Ти ніколи не бачила ні одного, і не дуже собі уявляла, як він виглядає в реальності.

Він був набагато більший, ніж очікувалось, з рожевою головкою, змусив хвилюватися, що не поміститься. Не стало часу на роздуми, коли отець Айзава грубо узяв стегна і підсунув тебе поближче до себе. Потерся деякі хвилі, перед тим, як проштовхнутись усередину. Набагато відрізняється від його грубих пальців.

— Болить, він не вміщається, — гарячі сльози виступили на очі, коли ти відчула, як розтягуєшся більше, чим раніше, проте отець Айзава проявив мало співчуття.

— Витримаєш, — він штовхав далі.

— Це занадто.

Твої стогони пощади змінилися усолодою, коли він досяг кінця. Відчуття закінченості, приємної наповненості накрило, як приплив хвилі. Коли він став рухатися, цівки сліз з очей бігли вниз по щоках. Болить. Але після декількох поштовхів, ти стала звикати до рухів. Батько мурмотів щось про твою напруженість, і його задоволення розхвилювало тебе. Змусити його почуватися добре — достатня нагорода, щоб продовжувати.

Коли він набрав темп, трахаючи швидше і швидше, ти закричала. Здавалося, ніби він спеціально схилявся, щоб зачепити шийку матки. Він ставав невблаганним. Отець натягнув веревицю і потягнув тебе вперед, і твоє обличчя опинилося в сантиметрах від його. Стиск намистин настільки міцний, що він практично тебе душив. Срібна підвіска впилася в його долоню, лишаючи червоний слід хреста.

— Мушу попросити тебе бути тихішою, стогнеш, як лоретка, — видихнув він і кров приплила до твоїх щік. Його очі – чорний буревій з нічого, опріч величезного плотолюбства, губи блястіли від твого соку. Ось це так видовище.

Від брудних слів стінки стиснулися, він помітив.

— О, панна полюбляє, коли її кличуть лореткою, чи не так? — усміхнувся він.

Коли його стегна торсали швидше, утворювався вже знайомий пелех. Тобі відчайдушно треба за щось схопитись, щоб зберігати хоч якусь стабільність, оскільки він довбав так, що стіл затрясся. Ти обійняла його плечі, притиснувши вуста до його вуст. Зазвичай, ти не така смілива, але коли захоплена усолодою, то більше не переймаєшся.

Він прикусив твою нижню губу ледве не до крові.

— Така слухняна хороша дівчина, а розставляєш ноги, як звичайна хльорка. Зробила б все, щоб тебе трахали сильніше, чи не так? Відповідай мені! — вимагав він, посилюючи хват на веревиці.

— Зробила б все, — ледве встигла промугикати ти. Неможливо дихати рівно, коли схлипуєш і ридаєш від палючого задоволення.

Штовхаючи, він скомандував кінчити тобі саме на його члені і твоє тіло готове було виконувати будь-який наказ, просто зробивши це. З криком, оргазм настиг. Перед очима потемніло, тіло стало млявим всупереч тіла отця. Кожна твоя клітина у вогні, пломениста і вимучена.

— Будь ласкава, ляж назад. Я майже, – він рухався вперед-назад у твоєму ниючому тілі. Хвилиною після, висмикнув і нахилився над тобою.

Він провів долонею декілька раз і кінчив. Каплі сім’я стекли з грудей, коли отець Айзава загудів від насолоди. Усередину було б небезпечно, він не хотів бути відповідальним за твою вагітність. З рештою, отець попіклувався про тебе, але своїм розпущеним способом. Текстура сім’я тепла і липка до шкіри. Ти провела руками по грудях, розмазуючи без зайвих роздумів. Брудно, безсумнівно грішно, але тобі подобалось. Гвинтик у мозку повернувся, коли ти відчула його на своїх руках і тілу.

Ззаду отець наповнював посуду свяченою водою з купелі біля стіні.

— Умийся, — сказав він, кроплячи воду на груди. Така холодна, температура змусила тебе засичати при дотику.

— Дякую.

— Не потрібно. Вже пізно, тобі треба йти, — просто відповів Айзава. Зійшовши зі столу, ти зрозуміла, які ватні твої ноги, і отець раптово став поряд з тобою, щоб допомогти стати. Не зважаючи на те, що він витворяв хвилями тому, відчуття його тіла змусило тебе почервоніти.

— Я в порядку, — запевнила ти, посміхаючись.

— Бажано, тепер йди. Як я сказав, вже пізно. Ненавиджу думку, що твоя сім’я хвилюватиметься за тебе.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.