Ми закохані удвох
Років з трьох.
Я кохаю
І вона також,
І так уже давно.
В житті є та,
Хто з народження мене кохає.
Сказав я:
«Вибач, я обрав. Буду з нею до кінця»
У відповідь почув:
«Розумію та приймаю, але не забуваю».
Йшли роки
Кляті орки прорвалися.
«Кохана їдь!
Їдь і доньку забирай!
За тридев’ять їжджай
там спокійно буде вам і мні»
Коли провів я вже своїх,
Ти знов прийшла до мене
Наче увісні:
«Я кохаю тебе. Ти потрібен мені зараз,
будь зі мною, я благаю»
«Пробач, ні.
Для мене в цьому світі
Вона єдина».
«Розумію та приймаю, але не забувай
Я поруч буду завжди».
Минули дні та тижні.
Ранку одного
Листа коханої читаю:
«Знайшла я іншого.
Він як ти але він тут.
Донька кличе його «тато».
Прощавай».
В серці біль та туга,
Нема нічого вже,
Ні кохання ні життя.
Стривай, є вона!
Є та хто завжди була поруч
Прийшов я на колінах,
Пробачення просити.
«Встань на ноги, Чоловіче!
Ти Козак чи шмата?
Не проси пробачень.
Я кохала тебе завжди,
Я прийму та обійму тебе лагідно
З турботою у серці.
Не втрачай голову, сину мій»
Наче віді сну прокинувся я десь.
Переді мною стояв солдат.
«Вітаю в ЗСУ, юначе».
Додати до улюблених