Він йшов темними коридорами, до болю знайомого замку… Хоч скільки років минуло він відчував і радість від того, що залишився у замку вчителювати, і смуток від того скількох жертв коштувала йому війна….
І хоча вони стали привидами, принаймні деякі з них, як от професор Снейп, котрий так само був безоднею сарказму, і не дуже й радів, що серед його колег невдаха-аврор, і Гаррі насправді пишався тим що Снейп принаймні залишався таким як і був… Це стало для нього рятувальним жилетом, бо здавалося лише це не змінилося.
Для Гаррі замок змінився, хоча начебто був відбудований точнісінько який був, але немовби третім оком він бачив, де закінчувалося старе каміння і починалося нове…
Герміона казала йому, що він просто перенапружується і тому йому ввижається, бо він прагне, насправді, нових пригод.
Але йому вистачало клопоту, бо серед викладачів були великі зміни, особливо дивним йому здавалося, що Малфой був запрошений викладати зіллєваріння, хоча потреби у тому не було, бо те міг робити й Снейп, але той заявив що хоча би привидом прагне бути, так як йому хочеться, хоча він часто блукав підземеллями і бібліотекою, навіть іноді студенти бачили його у забороненому лісі…
Гаррі не було до того діла, але він відчував вдячність….
Що стосувалося Малфоя, то Гаррі насправді натрапляв на нього усюди куди б не пішов… Від старої ворожнечі не лишилося й сліду, але друзями вони не стали.
Поттер попри те відчував якусь спорідненість з Драко, адже вони хоча й були по різні боки, були в дечому схожі….
Сьогоднішнє чергування не передбачувало нічого цікавого, адже Гаррі користуючись картою завжди знаходив порушників, але цього серпня учні прибували надто повільно, тож у Грифіндорі не було навіть половини студентів, що й казати про збіднілий Слизерин, якого цуралися останні роки.
Грифи ширили чутки нібито сам Хогвартс підкоряється волі Героя, бо ніхто й не знав про карту Мародерів, що залишилася йому у спадок…
Його чергування наближувалося до кінця, коли от сталося те що й завжди. Він зіштовхнувся з Малфоєм…
За п’ять років, той таки змінився: трохи змужнів, витягнувся, шкіра його набула більш здоровішого кольору, волосся стало довшим і він став заплітати його у косу. Він став зовсім іншим – вираз його обличчя перестав бути пихатим, сам він робив вигляд немов би усе так і було завжди.
А Гаррі здавалося що він сам залишився таким же підлітком, хоча й сам він змінився… Хоча би його густа борода й нові окуляри, мали б свідчити про те.
– Доброї ночі, професор Поттер, – не зволікаючи привітався Малфой, і колишній грифіндорець, що закляк, нарешті відмер.
– Доброї ночі, професор Малфой, – Гаррі не знаючи куди себе подіти блукав очима по шорохуватій стіні, – як ваше чергування?
– Доволі тихо сьогодні, – відповів зіллєвар, який не очікував такого запитання, – спіймав лише двох грифів, на п’ятому поверсі, вони хотіли вдертися у клас і зачарувати шкільне спорядження… – несподівано навіть для себе промовив він і зашарівся, у напівтемряві люмосів, це було майже непомітно.
Поттер зайшовся сміхом, а тоді нарешті усвідомивши з ким він розмовляє заціпенів.
Малфой від його сміху й сам посміхнувся, а тоді перестав, побачивши реакцію колеги.
– Мені вже час, – ледве вимовив Поттер, і готовий вже був чкурнути до своїх кімнат, та усвідомивши власну нечемність вчасно зупинився.
– Надобраніч, професоре, – одночасно промовили вони й розійшлися в різні боки, немовби усе відбувалося як мало бути.
По собі ця пуста розмова у кожному лишила хвилю емоцій: Поттер, несподівано усвідомив як це було приємно, попри те що він доволі часто стикався з Малфоєм, дружніх розмов у них не складалося до сих пір, а Драко, боровся з бажанням втікти якнайдалі, бо відчував себе телепнем, бо таки мав триматися подалі, як і обіцяв собі і Северусу… Але ж той не довідається? Чи не так?
Їм було й не втямки, що за ними спостерігали очі всевидющого професора, який мав на меті допитатися у свого похресника, що він собі думає, але спочатку він таки дасть йому виспатися….