ранок

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Це була абсолютно точно жахлива ідея – переїздити в Вежу. Хеппі тоді вдалося вмовити Мей зробити невеличке турне на віллу Старка за містом. Тоні, який в той момент був ледь живий після зустрічі з неадекватними кримінальними авторитетами, готовий був всю компанію переписати на Хеппі, якщо це забезпечить йому хоч кілька хвилин спокою. Про таке ділові люди так просто не забувають. Мей, хоч і була готова поїхати навіть до пінгвінів в Антарктиду, довго заламувала руки і відкладала цю розмову. Головною проблемою, що стояла перед жінкою, залишився її улюблений племінник Пітер, якого абсолютно точно не можна було залишити самого вдома в його сімнадцять. Тоді то і з’явився Старк, готовий забрати малого в Вежу, якщо це забезпечить прекрасний відпочинок його другу і здоровий, позбавлений скаржень Хеппі сон самому Тоні. Паркер тоді ледь не зніс тітку з ніг, коли та таки дозволила забрати племінника (це сталося якраз після того, як Хеппі щось дуже впевнено прошепотів на вухо жінці).

Звісно, з самого початку все було навіть більше, ніж просто нормально. Пітер міг до нестями тренуватися з Нат навіть о третій ночі, коли вони випадково зустрічаються поряд з залою, після чого жінка з помітним задоволенням вислуховує безперервний потік інформації з вуст хлопця, який той не міг вилити комусь ще. Навіть Нед іноді не витримував й скидав слухавку. Нат лише іноді скептично піднімає брови або розслаблено посміхається, коли Паркер розповідає про якісь фейли зі свого життя. Сам же хлопець ледь не з відкритим ротом слухає про минуле своєї точно-не-матусі-я-взагалі-то-не-ставлюся-до-пітера-як-до-своєї-дитини-замовкни-клятий-старк подруги. Беннер завжди був радий побачити хлопця в лабораторії, щоб той з таким зацікавленим обличчям ходив туди-сюди й заглядав ледь не під руку, роблячи корисні й ні ремарки. Виключеннями є ті дні, коли сам вчений зайнятий якимись важливими і надсекретними завданнями, про призначення яких Пітер майже не питає. Добре, що Брюс встиг якось домовитися й вкласти мирний договір з Халком. А за вечори, проведенні в майстерні Тоні за апгрейдом костюма, Паркер готовий віддати все на світі. Розповіді Стіва про неналежну поведінку сучасної молоді і Старка за переглядом якогось другорядного ромкома з іншими Месниками надовго залишаться в серці хлопця, як і нічні втечі з Клінтом з Вежі, адже «як це сталося, що ти не стріляв з лука, молодий чоловіче, ми це йдемо виправляти». І неважливо, що ще сонце не встигло встати. Жарти з Вандою, скарги Роуді – все це було просто прекрасно до одного момену – дистанційне навчання. Ось тоді Пітер встиг зненавидіти усіх в цій клятій Вежі. Звичайно, в хлопця була своя кімната, яка зачиняється зсередини, підпирається комодом і навіть заліплюється павутинням, але яке діло Халку до того павутиння, якщо він може ті двері однією рукою знести і не помітити того? Або Тоні-як-ти-смієш-закривати-двері-п’ятниця-відкрий-цього-шкета-звідтіля-негайно Старку, який має свої кнопки тиску? Паркер навіть клеїв загрозливі наліпки й надписи «в мене урок», «мене немає», «йдіть до дупи» (за яку потім отримав лекцію від Стіва), «я сплю», «я помер». Одного разу хлопець навіть збирався звалити на дах якогось хмарочоса, аби відсидіти хоч один урок спокійно. Біля вікна його зловив Кеп і запевнив, що сам постоїть біля дверей і нікого не впустить всередину. Через п’ять хвилин Стів пішов спати, а Пітер ледь не застогнав від Тора в кімнаті, який з серйозним обличчям питав, де можна неподалік купити пива, адже П’ятниця заховала абсолютно все від напівбога.

Але сьогоднішній урок фізики точно має пройти нормально! Він навіть заклеїв двері павутинням знов, сподіваючись, що Беннер занадто зайнятий відновленням штучного інтелекту. І все було прекрасно, поки в один момент не відкриваються все ті самі двері. І в кімнату не заходить Халк. Паркер ледь не плаче від несправедливості й вимикає ще й камеру, на що чує прохання вчительки таки ввімкнути її. Правила, аякже.

— Пітер, мені терміново треба дослідити твоє тіло, — з порога заявляє Беннер й, аніскільки не сумніваючись в успіхі своєї ідеї, впевнено дивиться на хлопця, — Тоні хоче поліпшити твій костюм, для цього треба повністю знати тебе.

— В мене урок! — занадто голосно відповідає Павук, і насилу відмовляє себе від того, щоб самостійно винести непроханого гостя кудись подалі.

— Гаразд, а як щодо вечора? — повільно цікавиться чоловік й розглядає фотографії з друзями на стіні.

— Супер, геніально, мені подобається, як тільки, так одразу, — таки підривається хлопець й сам закриває двері, за якими Брюс голосно каже «єєс».

Вчителька абсолютно точно незадоволена такою поведінкою найкращого свого учня.

Проходить ще десять хвилин, як, ледве не зносячи стіну, в кімнату залітає не надто свіжий Клінт. Паркер, який взагалі-то мав відповісти на питання про силу тяжіння, ввічливо вибачається, запевняє, що кішка просто розлила воду, і вимикає камеру. Чогось здається, що сьогоднішній матеріал йому проходити самому.

— Так, хлопець, ти вмієш керувати космічним кораблем? — без вагань питає Бартон й протягує руку, аби підняти хлопця.

— Мені сімнадцять, — як малому пояснює Павучок, адже на урок він сьогодні абсолютно точно не потрапить. І хто сказав, що жити на Вежі – то честь й непорівняне щастя?

— Ну так, дурне питання, — підліток все хоче подякувати всім богам й Одінну, що той так швидко все зрозумів, коли чує кінець фрази, — я в свої сімнадцять і не на такому їздив.

Пітер хоче випасти з вікна. Повернути Таноса й дати знов ту Рукавичку. Поїхати в романтичке турне з Хеппі.

— Єдиною моєю сім’єю була Мей, яка вважає навіть автобус не надто безпечним місцем для мене, — з надсилою тримає себе в руках хлопець й підходить до Бартона, відтисняючи того з кімнати, — для мене машина – то вже надподвиг.

— То може я тебе навчу-

— Ні! В мене урок! Мені всього сімнадцять! Я не хочу літати на космічному кораблі! Вже налітався! А тепер чи можу я продовжити пізнавати всі секрети нашого світу? — з червоними щоками закінчує свій монолог Паркер й помічає ледь помітні чортики в очах напроти. Потім з цим розбереться.

Вчителька незадоволено споглядає таке саме незадоволене обличчя учня, але тактовно мовчить й продовжує питати про щось Флеша. На телефон приходить повідомлення від Неда.

 

нед:

«ти чого таки червоний?»

ви:

«цирк а не будинок»

Друг з легкою посмішкою дивиться на картинку з обличчям Паркера та відкидає телефон в бік. Коли до кінця урока залишається десять хвилин, і Пітер вже думає, що хоч кінець буде нормальним, двері вже звично відкриваються, з-за яких в кімнату заходить Нат.

— Вибачте, міссіс Роквуд, мені щось зле, вибачте, — нахабно бреше хлопець й виходить з Зуму. Ну ось якого біса?

Жінка скептично дивиться на ні-він-не-мій-син-як-ти-так-міг-подумати-хоча-пітті-йди-до-матусі-тобі-не-варто-знаходитися-поряд-з-божевільним-старком Пітера й відкриває вікно. Павучок навіть не дивується таким проявам материнської любові й трохи відчуває почервоніння в області шок. Хто б що не казав, а Чорна Вдова – то єдина людина, яку тут більш-менш раді бачити.

— Пітті Пай, якого біса ти так погано їси? — злісно питає жінка й повільно підходить до хлопця, який від цього тону трохи відходить назад до стіни. Хто її знаю, цю жіночку.

— Я нормально їм! — слабенько заперечує Паркер, адже коли йому їсти, коли такий цирк навкруги?

— П’ятниця, — безапеляційно видає Романова, й Павуку нічим крити цей хід, — коли, де і що востаннє їв цей молодик?

Тієї ж секунди кімнату заповнює голос штучного інтелекту.

— Містер Паркет востаннє вечеряв в майстерні з містером Старком гамбургером з колою десять годин назад.

— Зрадниця, — тихо відкликається хлопець.

Нат на це лише виразно піднімає брови, себто «кого ти хочеш надурити, шкете».

— Ти зараз же йдеш їсти нормальну їжу!

— В мене урок!

— Ти його закінчив!

— В мене є ще один?

— Ні, немає.

— Ти стежиш?

— Просто поцікавилася.

— Просто круто.

— На тебе вже чекає вівсянка з варенням, — гидко посміхається Нат, коли баче відразу на обличчі Пітера.

— Фу, Нат, якого-

— Я попрошу, не висловлюйся, — навіть погрожує пальцем Романова, наче Роджерс може ходити десь поряд.

Ось і повчився, називається. Посперечавшись ще кілька хвилин, задоволенна Вдова виходить з кімнати, з якої вслід плететься засмучений Паркер. А йому ще до Беннера йти!

— Нат, а де Стів? — таки згадує про обіцанку того простежити на спокоєм хлопця на уроках, так і не показавшись поряд з дверима ні одного разу.

— Він посварився зі Старком, коли той назвав його пельменем, і вони полетіли кудись за місто для «порозмовляти на підвищенних тонах», — зі сміхом згадує ту ситуацію жінка й навіть призупиняється біля виходу, — особисто я ставлю на Стіва, адже наш механік не спав три дні.

Паркер трохи переймає гарний настрій точно-не-його-матусі-натусі Романової й ледь доходить до дверей, як поряд майже нізвідки з’являється Старк з Роджерсом. Обидва побиті, в Тоні навіть око трохи посиніло від руки Капітана Америки, в якого в свою чергу трохи підпалений костюм й подряпаний лоб.

— О, шкете, мені треба костюм трохи підправити, — на останніх словах той зі сміхом дивиться на Стіва, — не хочеш допомогти?

— Так ви ж його буквально вчора апдейтили?

— Сталося неочікуване повстання пельменів і всіх йому подібних.

Капітан Америка кидає свій щит в Тоні, що зараз без костюма ледь встигає відхилитися від удару – і то тільки тому, що Паркер встигає використати павутиння. Недарма шутери поліпшував на днях. Старк з ледве помітною гордістю споглядає малого.

Пітер лише широко посміхається, забуваючи про обід й невдалий урок з фізики, й вже майже збирається йти вслід за Старком, як чує суворий голос Нат.

— Або я телефоную Мей, — Паркер голосно зітхає, ледве стримує себе від того, щоб висунути язика й повертає до кухні.

Через кілька кроків його відволікає голос Стіва:

— Я ж казав, що простежу, й ніхто не заважатиме тобі, — гордо виказує Роджерс, але Пітер вже не хоче згадувати ні Халка, ні Клінта, ні навіть Нат, тому лише піднімає великий палець й втомлено промовляє:

— Дякую, ти дуже допоміг.

— Звертайся, якщо що, — відповідає той та йде в інший бік.

Не дай Бог, він вирішить ще раз, що займатися на дистанційному навчанні, коли повна хата всіляких Месників, – то слушна думка. Хоча, дивлячись на заклопотаному Нат й усміхненого Беннера, ідея переїздити в Вежу все не виглядає так жахливо. Кінець кінцем, не все крутиться навколо навчання.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

2 Коментарі на “ранок

  1. Прекрасна робота, яка змусила мене посміхатися. Дуже приємно читати про щасливе життя героїв так ще й і з точки зору Пітера. Веселий фанфік, що допомагає відволіктися!

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: