Глава 4: “Підводний світ твоїх страхів”

Майже чотири дні Ніл лежав у лікарні, яку заполонила нудьга. Після випадку з монстром він почав багато думати, годинами занурювався в потік думок. Це його дуже насторожувало, адже він давно бачив дивні речі у своєму минулому, але ніколи не звертав на них уваги. Після подій у Балтіморі і важкого випадку з батьком, Ніл відчував, що з його станом щось не так, але не настільки, щоб зводити його з розуму.

До того ж, Ніл помічав, що Ендрю постійно насторожений, не може відпочити в палаті чи просто затишно помовчати з ним. Найбільше його дратувало те, що друзі переживали за нього як за хворого. Він завжди це заперечував, хоча через його порізи кожен міг би сказати інакше, але він же не псих!. Що ж тут такого, депресивний стан був періодом, який одразу ж пройшов. Але в кожних знайомих очах він бачив жаль.

Тепла олімпійка Ніла огорнула його плечі, а чарівно стриманий голос запитав:

-Так чи ні?

-Так. Він не знав, на що саме відповів так. Але це було щиро, і тільки одній людині він це хотів говорити.

Руки Ендрю охопили його зап’ясток, і не піднімаючи рукав кофти, він провів дуже ніжними рухами по порізах. Ніл відчував цей приємний жест і не розумів, навіщо Ендрю це робить. Але йому стало набагато краще, ніби з тіла вилетіли всі леза, які з кожною думкою входили в нього ще сильніше. Він зробив великий видих, а тіло з кожним вдихом переставало тремтіти. Цей момент був, як промінчик сонця в темному заглибленому небі.

-Чи не тиснуть тобі бинти?

-Ні, Ніл навіть не звертав уваги на такі дурниці. Йому було байдуже і на бинти, і на порізи, які при загоєнні дуже хотілося розчесати. Але він стримував себе, щоб не показувати слабкість у своїх діях.

– Ти так само себе відчував, коли робив собі порізи?

-Як побитий кіт, якого загнали в темний нічний провулок, і ти можеш тільки битися або бути вбитим? — Ендрю дивився в одну точку, коли промовляв це, і в його очах ти тонув у безодні болю.

-Так – тихо промовив Ніл. Його слова відгукнулися болем, серце стискалося, ніби під час панічної атаки. Ця людина, яка принесла світло в життя, була сильною і незалежною, але зовсім не монстром. Він був всесвітом, тишею, як туман на лісовій галявині.

Хвилина мовчання пробігла між ними, у тиші чулися тільки важкі вдихи. Рука Ніла лежала на колінах, і непомітно він нігтями процарапував шкіру, сильно натискаючи, майже до крові. Але це навіть трохи розслабляло. Ніл підняв свій важкий погляд на його золотисте волосся, яке так хотілося тихенько в спокої погладити. У сонячних променях воно підсвічувалося, ніби велика кульбабка.

-Так чи ні?

-Так. Зовсім чітка відповідь.

Тіло юного лиса трохи відсунулось, щоб було багато місця для Ендрю, і нічого не турбувало,* навіть сам Ніл*. Ендрю сів, його рівна спина була повністю розслаблена, як у котика, що свідчило про повну довіру до Ніла. Рука, яка трохи тремтіла, потягнулась до Ендрю і обережно зупинилась перед його головою, ніби питаючи, чи можна це зробити.

-Так, ти можеш це зробити. — Серйозність його слів приваблювала рудоволосого хлопця поряд.

Рука лягла на пухнасте волосся, м’які шовковисті прядки, що проходили між пальцями, нагадували солодку вату, яку ти купив на велике свято дітлахів. Спокій охопив Ніла, його обличчя нарешті виражало лише одну емоцію — задоволення.

А Ендрю не був проти, можливо, десь далеко, йому теж було приємно.

***

Відкривши темні масивні двері, його осліпило сонечко. Останній раз він бачив цю кімнату, коли спробував зробити самогубство. Його охопила важка ковдра дивних почуттів це напевно, було зніяковіння. Відкинувши все, він зайшов і закинув сумку з плеча на стіл, що стояв біля його ліжка, а тіло тихенько лягло на саме зручне ліжко. Розкинувши руки по сторонам і розслабивши тіло, Ніл глянув на них, на яких вже були одягнені зручні, чорні як смола рідні пов’язки.

Хтось різким рухом вдарив його по нозі, яка звисала з краю ліжка.

-Нам треба на тренування, харе тут свою жопу просиджувати! — відгукнувся Аарон до Ніла.

-Вже збираюсь!

Вони їхали так, ніби зараз відправляться прямісінько на той світ. Ніл не знав, куди Ендрю так поспішав. Але, подивившись на руки, які напружено стискали до посиніння кермо, можна було побачити всю бурю. Ніл мовчав, його сині очі виражали лише переживання, але він вирішив усіма думками, що дізнається про це потім. На даний момент він просто перевів погляд на дорогу і на неймовірні швидкі рухи, які розмазували старовинну архітектуру міста. Кожний будинок чимось виділявся, а люди, які просто проходили, були схожі на розмиті тіні, які постійно змінювалися. Вони доїхали надто швидко, тіло навіть не хотіло рухатися, але тренування не буде його чекати, всі вже вийшли з машини, один Ніл ніяк не наважувався. Рух дверей його пробудив, наче з потайного сну, а очі, які змушували його встати, наказували йти, і він пішов.

Тренування проходило спокійно, навіть після довгої перерви нічого не змінювалося. Рухи тіла були чіткі, а форма гарно облягала поранені руки. Ніл був навіть трохи енергійнішим, ніж зазвичай, а очі були як в тумані – видно було, що це просто автомат.

Закінчилося все дуже швидко, і команда почали прибирати на полі. Нікі сидів й заспокоював своє дихання, Кевін усе кричав, а Ніл, не зупиняючись, пішов до роздягальні. Ендрю побачив це і, не дослухавши Кевіна, пішов за ним. Деякі теж направлялися в тому напрямку, але коли Ендрю зайшов у роздягальню, його окутала темрява. Очі нічого не бачили, а руки вже тягнулися до вмикача.

Світло осліпило всіх, хто встиг зайти в роздягальню. Стара жовта лампа, яку давно ніхто не хотів міняти, освітила велику кімнату. Очі ніяк не могли звикнути до жовтезного кольору, він одразу почав шукати фігуру Ніла. Але навіть слідів від нього не було видно. Ендрю відчував важке дихання, яке наповнювало повітря, а погляди, які були кинуті по всій кімнаті, нагадували Шерлока, не пропускаючи жодної деталі. Помаранчеве волосся виглядало з-під кута, а спокій промайнув як слабенький вітерець у спекотне літо. Важкі кроки наближалися до Ніла, який притиснувся до стіни і тремтів, як дитина. Він боявся.

-Ніл, чи можу я доторкнутися?

-Так, він знову був тут. Ці метелики хотіли мене скривдити, а його погляд був як у батька. Голос був майже шепіт, але заляканий до смерті. А очі, наповнені безоднім страхом, закрили навіть зіниці. Ніл продовжував прикусувати губу до крові і думати одночасно. Його думки були вихором почуттів, які щодня затягували його на дно. Він не думав ні про минуле, ні про майбутнє.

Ендрю мовчав, але, піднявши Ніла, вийшов.

-Ніл, це всього лише твої жахи. Ти просто потрапив у глибину свого страху. – Ендрю вже думав, як його руки тримали найбільшу його проблему життя.

***

Тепла затишна кімната, створена для повного спокою та відкриття всіх дверей твоєї душі. Запах солодкого какао і свічки, що не тиснули на твої смакові рецептори. Диван з подушками, які занурювали твоє тіло в глибину теплоти і турботи. Але тільки одне не вписувалося в цю атмосферу: Ніл, який продовжував дряпати нігтями шкіру, знав, що саме зараз йому потрібно виставити своїх прихованих демонів

-Привіт, Ніл, Ендрю. Я зробила вам какао. Ендрю, твоє справа, воно солодше, і я додала смачненьке маршмеллоу.

Бетсі була однією з найкращих людей, і найголовніше, Ендрю їй довіряв. Вона була дивовижною людиною: доброю, щирою, і, найголовніше, мала право проникати в його думки. І це було дуже погано, адже він постійно уникав усіх сеансів.

-Як ваш день?

-Потихеньку, навіть тренування пройшло спокійно.

Його перебив смішок Ендрю, який вже дивився на нього смертельним поглядом.

-Ну, була невеличка проблема. Вона зараз трохи турбує Ендрю.

-Так, яка це проблема? І Ніл, спробуй пояснити все в деталях, щоб я зрозуміла, в чому справа і від чого це могло статися.

-Ех, я спробую. Як тільки трапилась ситуація, як я спробував відпочити трохи, виникла проблема. Щойно вимикають світло, я бачу якусь істоту – чи то людину, чи то монстра, оточеного повним мороком, покритого метеликами, з рогами як у оленя, і дуже дивними очима. Він просто дивиться на мене, а його метелики пробують зграєю летіти на мене.

-Відпочити? – засміявся Ендрю. – Ти що, знущаєшся?

-Ну, я не знав, як сформулювати краще.

-Немає слів, щоб сказати “вчинити самогубство”, “шкодити собі” або, в крайньому разі, “нанести собі важкі рани”? Ні, ти вирішив сказати “відпочити”. Ніл, ти сам собі шкодиш.

-Все гаразд, я зрозуміла, після яких дій у тебе це все почалося. А скажи, будь ласка, чи бачив ти цього звіра раніше, до Балтімора, або ще до якихось травм?

-Саме його не було, але зараз я розумію, що метеликів я іноді бачив в тіні. Але мені здавалось що це просто глюки.

-Добре, Ніл, мені потрібно, щоб ми почали розбирати всі твої негативні історії. – Бетсі трохи нахмурилась. – Це може бути щось травмуюче з минулих ситуацій, і мені дуже не подобається, що ти хотів сам собі нанести ушкодження.

Ніл повністю зламався; йому було страшно. Йому доведеться зануритися у світ своїх темних демонів. Він боявся, що Ендрю дізнається все, що він ховав.

————————————————————————————————

Вітаю! Нова частина мені далася дуже важко, я старалася описати всі почуття. Але через переїзд писалося довго. Як вам глава? Які емоції вона у вас викликала?

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь