Просто хороший хлопець

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Було вже добряче за північ, а Руслана все йшла містом зі своїм несподіваним супутником і балакала про все на світі, окрім родини. Обоє уникали цієї теми, як вогню, але побалакати їм було про що. Згадували й веселі історії зі школи та універу, і найдивніші сни, і навіть улюблені анекдоти дитинства.

 

— Ні, ну ти подумай, кому зараз потрібні ті анекдоти? З чого ми взагалі сміялись?!

 

— А ти нинішні меми бачила? Такий крінж бува…

 

— Та де ти такі меми береш? Крінж — це анекдоти!

 

— Ні, анекдоти — це мееетакрінж!

 

Так минали вулиці, бульвари, зупинка за зупинкою… Відчуттів було так багато, наче у цьому місті вона вперше. Коли ж ноги втомилися і вони нарешті сіли на лавку, Руслана поклала голову хлопцю на плече. Сама не знала, чому, але це було так просто й органічно…

 

— Хочеш, поцілуємося? — спитав раптом він.

 

— Так, хочу, — відповіла Руслана, навіть не встигнувши все обдумати.

 

Губи незнайомця виявилися теплими та м’якими. «Чому мене це так вразило? Люди ж теплі…» — промайнуло у голові серед хаосу думок. Момент тягнувся довго і смачно, наче цукерка-стрічка.

 

— Відчуваю себе підлітком. Сиджу на лавці, цілуюся… І не хочу йти додому, — мовила Руслана, розбавляючи фразу сором’язливим сміхом.

 

Хлопець посміхнувся у відповідь.

 

«Чому він так дивиться в очі?»

 

— Ти можеш і не йти. Принаймні, зараз, — сказав він перш ніж ситуація стала незручною.

 

Руслана дивилась на нього питливо, намагаючись зрозуміти: чи те він мав на увазі, що вона подумала. Хлопець кивнув і розстібнув свій рюкзак.

 

«О Боже! Прези, луб… Який мужчина! Чи… чи він готувався до якоїсь іншої зустрічі? Ні, не думай, не думай… Просто хороший хлопець, просто хороший вечір, просто розслабся…»

 

— Все добре? — стурбовано запитав він.

 

— Так, так… — дівчина намагалася придумати, як пояснити таку паузу. — Просто, розумієш, якось не хочеться йти додому до незнайомця…

 

— Це все, що тебе турбує?

 

— Так.

 

— Без питань, гайда оберемо якийсь готель! — сказав хлопець і посміхнувся.

 

Настрій знову став легким та веселим.

 

На рецепції вони вказали жартівливі імена — «Кінь Козакевич» і «Вода Кринична». Жіночці, що видавала їм ключ, було начхати — аби гроші заплатили. Тож вони гайнули по сходах на другий поверх і зачинилися у номері.

 

Пристрасть їх обуяла. Руслана не думала ані про те, чи чисті там простирадла, не думала чи є тут таргани… За стіною не було її бабусі й це вже влаштовувало. Вона кинула на стілець рюкзак, слідом полетіла кофтинка. Поцілунок, обійми.

 

«Тепло. Гаряче!»

 

Руслана подумки проклинала себе і все, на чому світ стоїть. «Який біс мене смикнув джинси вдягти? Це буде довго і геть не сексуально…» Дівчина сіла на ліжко й почала стягувати з ніг штанини, в той час, як хлопець стягував одяг з себе.

 

«Що ж, звичайне тіло. Не Аполлон. Але і я…»

 

— Гарне тіло, — сказав він.

 

Дівчина на якусь хвильку зависла, обіймаючи свою ногу і здивовано дивлячись на хлопця.

 

— Тіло, яке згодне на one night stand? — з неприхованою підозрою спитала Руслана.

 

— Ні, гарне, бо гарне. Хоча згода на секс робить все куди привабливішим, — з доброю усмішкою відповів він.

 

— Ти теж класний.

 

Вона розслабилася, а він м’яко погладив її по нозі, і Руслана розкрилася. Незнайомець не вгадував, не удавав що знає її більше за неї саму… Але від того дівчині було трохи дивно, бо, як виявилося, себе вона геть не знала. Тіло було для неї більш подібне на шкаралупу, яку хотілося скинути, аніж на тканину з купою нервів, до яких торкався цей хлопець. Руслана танула від цього, і їй не хотілося просто здатися і все, ні, вона прагнула так само взнати тіло його. Того, кого вона не розраховувала більше ніколи побачити.

 

«Дивне, беззмістовне знання.»

 

Опісля сексу їм, на диво, хотілось побути разом ще. Руслана сиділа і не знала як їхня зустріч могла стати ще відвертішою, але вона ставала. Вони говорили, доки сон не почав їх морити, а за вікном не почав виднітися світанок.

 

— А знаєш, чого я ще хочу? — раптом спитала Руслана.

 

— Не дізнаюся, доки ти не скажеш.

 

— Хочу чипсів і мінералки, — ошелешила вона хлопця.

 

На тому й поснули.

 

***

 

«Ненавиджу ранки.»

 

Руслана солодко потягнулася і натрапила рукою на щось, що шаруділо. Дівчина розплющила очі й несподівано виявила себе у незнайомій кімнаті. «Тооочно…» — згадала вона вчорашні події, чи то пак сьогоднішні. Настрій був добрий, як не було зранку вже доволі давно. Руслана глянула на тумбочку і виявила там пачку чипсів і пляшку води. «Тооочно…»

 

Вона сіла, узяла до рук пачку і виявила, що поряд лежить записка. «Був радий догодити твоїм бажанням. Антон» — прочитала Руслана. Її рука на автоматі потягнулася за телефоном, але його не виявилося ані на тумбочці, ані в одязі на стільці. Дівчина злякалася і кинулася до рюкзака. На місці було все, і ключі, і гроші, і телефон…

 

«Вже 13:44! От трясця!» — Руслана схопилася, поспіхом вдяглася і поспішила в ательє.

 

Через спізнення їй довелося ще дві години чекати, доки звільниться кравчиня. Дівчина була не проти: так, доки вона не верталася додому, здавалося що день хороший і продовжується… Насправді вона не могла сказати, що саме їй там не подобалося. Не могла сформулювати й те, чому не знайде «нормальну» роботу і не з’їде…

 

Після ательє вона пішла шукати подарунок для бабусі. Руслана мала намір викинути щось, збурити свято… Але потім відмовилася від цієї ідеї, відкрила список, що їй кинула мама, і придбала кольє. У транспорт їй не хотілося. У натовп, у бруд, у галас… ні. Щось крутило їй голову від самої думки про це. Руслана вирішила піти пішки, як робила доволі зрідка.

 

Місто здавалося рідним, близьким, справжнім. Всім цим пилом та смогом дихалося легко, наче вона вперше за багато років вирвалася на свободу. Проте у якийсь момент Руслані здалося, що до її ніг тягнуться тіні, і вони шепочуть їй, прагнуть вхопити за ноги. Голова крутилася… Дівчина побігла до найближчої зупинки. Серед людей це божевілля відступила, лишивши Руслану наодинці з натовпом.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

2 Коментарі на “Просто хороший хлопець

  1. Мені подобається як швидко можна зрозуміти характер головної героїні та її особисті проблеми. Ці самі тіні та ЩОСЬ це, як я розумію, натяки на сюжет пов’язаний з містикою. Я обожнюю історії, в яких є такого роду таємниці, тому не можу дочекатися щоб побачити продовження 🙂

     
    1. Комора Сухобока :
      Ранк: Вже бував
      7 коментарів

      Дуже рада, що вам подобається! Так, це натяки на сюжетну лінію з містикою, бо мені хотілося спочатку розкрити героїню і понакидати гачечків на майбутнє 🙂 Сподіваюся, продовження вас не розчарує!

       

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: