Просто подаруй мені танець сьогодні, добре?

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Осінній Фікрайтерський З‘їзд 2021. Ключ «Залишся»


Тримаєш його під лікоть, всаджуєш за стіл у барі.

Ти — навпроти. Дивишся в очі: такі солодкі, але промерзлі до душі.

Що ж робиш ти? Навіщо раниш його сильніше? Якби в тебе була раціональна відповідь..

Хочеться зірвати маски, побачити це лице просто живим.. Хоч якісь емоції, будь ласка.

Злість, що розриває душу. Ненависть є достатньою. Можливо.

Насправді це прикро. Чесно, повертаєшся до цього не раз: хочеш побачити глибше.

Хочеш більше, ніж його тіло.

Знову ставиш його ідеалом собі, бажаючи продертися крізь його рани.

Зізнайся, він цікавить тебе. Так довго роздумуєш над мотивами його дій, що тепер бачиш добре схований біль під цією мармуровою шкірою.

Доторк рукою до цього лиця — майже. Перехвачене, як завше, зап‘ястя.

Настільки залежний, що ці думки, як гірська ріка. Втомлений і між тим розриваєшся від енергії. Але будь відвертим, одного разу ти знову цілуватимеш ці губи як уперше — гаряче і скажено, зі слізьми, що стечуть з твоїх очей на його бліде обличчя.

Промовиш знову: «Сє..».

Цього разу завершиш: «Сє Цінчен».

Ридатимеш, молячи каяття.

Ти сам огиден собі, хіба не так?

Відколи ти почав думати так?

В яку мить.. фокусом твоїх думок стали його почуття?

Циклічність самознищення і насилля, людина поряд проти волі. Відплачуєш їй за гріхи, п‘ючи біль фальші до дна. Вириваючи його з губ іншого грубістю.

Викривлена реальність черговий раз розсипається склом, залишаючи кров по собі.

Мабуть, твій вираз обличчя зараз занадто важкий. Який з тебе актор, хлопче? Ох, добрий. Але не прикидатися поруч з чоловіком навпроти — маленька забаганка, солодша за будь-що. Як ковток повітря.

Тиша. Дійсно нема слів, які можуть бути сказані між ними. Як не сумно.

Можливість стояти поряд з ним завжди ілюзорна. Але не звикати, чи не так? Можеш перестати жаліти себе, бо ти набрид сам собі. Нав‘язлива думка.

Біль здавлює грудну клітку. Здається, ти задихаєшся від цього світу.

Чоловік відпускає твою руку і встає:

— Якщо тобі нема чого сказати..

— Чекай!

Він хоче уйти.

Хапаєш за ліктя.

— Залишся.

Знаєш, цього не вистачить ніколи. Без примусу його нічого не тримає поруч. Це розуміння як гаряче залізо.

— Просто подаруй мені танець сьогодні, добре?

Мовчазний погляд.

— Благаю.

Розгублене дитя думає, що його сліз не видно.

Сльози стікають по шиї Сє Цінчена, шепочеш на вухо, м‘яко тримаючи його.

— Лікарю, лише я сам витащу себе з пекла?

Ти давно не віриш йому.

Але нема нікого, хто бажав би простягнути руку.

Ваші пальці переплетені, його руки зігріваються від твоїх — таких гарячих. Ви так близько, але між вами непроникна стіна.

Проходить агресія, розтає ненависть, всі моральні ресурси як дим його улюблених сигарет. Безсенсовно.

Синьо-зелене світло, внутрішній відчай, нерозважливі вчинки.

«Благаю, залишся».

Знову губиш лице перед ним. Завжди — у своїй найгіршій подобі.

Шалені думки остигають, завмерзаючи і розсіявшись, як привиди.

Лише гіркий жаль у горлі.

Можна ступити далі, тонучи у стражданнях? Світло засліплює.

Нема надії розрізніти звільнення і викрижанілі постріли.

— Тоді дозволь дивитися в твої очі, доки я не прибуду до раю.

Я благаю тебе сьогодні.

Я, можливо, не ґей, але чому моє серце скаженіє від емоцій, коли цей чоловік поряд?

Прошу.

Лише розчинитися на мить. Залишити твій м‘який образ у себе на серці.

А потім йти по межі.


Примітка: сподіваюся, після завершення новели ця робота не втратить сенсу хаха~

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: