Пролог

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Дитячий плач в пустельному світі, найпрекрасніше, що можуть почути люди зараз. Тут народження дитини рідкість, адже не всі немовлята виживали при пологах. Пісок огортав маленьке тільце хлопчика, ніжки і ручки ледве ворушилися тремтячи. Жінка ридала від щастя тримаючи його на руках, а посмішка сяяла на її обличчі. Раптом до неї підходить чоловік у брудному, здається колись червоному плащі і стає на одне коліно.
— Як ти його назвеш? — прохрипів той, дивлячись ледве мокрими очима на свою кохану, а дівчина не відводячи погляду раптом прошепотіла крізь сльози.</i>
— його ім’я …
***
Хлопець йшов по гарячому піску, порожнім поглядом дивлячись вперед, лише злегка мружачись від піщинок, які так і норовили потрапити в його очі. Як проблематично жити тут, в світі де навколо лише пісок і зруйновані будівлі. Хтось би сказав: «Вау, як же тут файно, а ці звалені по шматочках будинку так доповнюють цю атмосферну картину!», але поживши тут пару років, вже б давно вбилися. Але люди в Пісках не такі вже й слабаки, раз все ще живуть і шукають надію у погляді тих, що ще живуть. Начебто, це так нерозумно, кому потрібен зайвий баласт якщо і так складно виживати. Їжі мало, а тут ще шукати тих з ким доведеться ділитися припасами? Багато хто так і думає, тільки не цей молодий хлопчина 18 років! Він був одним з небагатьох Меліс, який поставив мету в житті: зібрати свою армію і дійти до «тих» хто поставив себе вище пустельних жителів! Тих, хто посмів зробити їх світ пеклом. Він втомився чути ” Ти занадто молодий і дурний, твої плани перетворяться в прах, як і весь наш світ», нехай і так, але впевненість у хлопчиська не відібрати. Бинти на його волоссі активно розвивалися за вітром, який бив у засмагле обличчя. Сонце палало, тільки здається з часом кожен звикає до його світла. Звичайно ж якщо не помре під час свого народження.
Раптом рудий зупиняється біля чергової розрухи, бо здається він щось чув. Він активно покрутився на місці бігая своїми зеленими оченятами. Далечінь було лише дві людини: стара жінка і хлопець, можливо сім’я. І більше нікого. Звичайне видовище, на цій землі настільки мало людей, що рідкість побачити або знайти хоч когось поряд. Зазвичай ті збираються невеликими компаніями і подорожують разом у пошуках кращого життя. Якщо тільки не знайдуть ближче міста чи села, я яких людей хоча й не так багато, але достатньо щоб вижити. Разом ми сильніше.
“Дурні, єдиний шлях до щастя — це придушити тих, хто душить нас”, говорив його батько ще до зникнення. Ніхто не знав, куди той пропав, зовсім ніхто. Різко грек знову почув щось на зразок кроків. Це знак, йому точно не почулося. Хтось поруч. Вороги? Вони б не стали ховатися від звичайних пустельних. Тоді може. О боже мій, раптом це звичайна людина! Безстрашно, але з якоюсь обережністю він став підходити до покинутого будинку. Хлопець був впевнений, що там є хтось і можливо цьому комусь потрібна була допомога.
***
Дитина пройшла пару кроків вперед і раптом впала в гарячий пісок, який здається готовий був прийняти хлопчика в свої сипучі обійми. Зовсім не боляче, але той все одно почав плакати адже дуже злякався. Його плач розривав материнське серце.
— Ну, давай, вставай, ти ж сильний хлопчик, — промовив ніжний жіночий голос, її прекрасне руде волосся розвивалося за вітром, а на обличчі сумно сяяла посмішка, — ти повинен бути сильним.
Але малюк плакав не перестаючи і раптом міцні чоловічі руки охоплюють його зовсім маленьке, слабке тільце і піднімають на руки. Дитина одразу замовкає і притискається до рідних грудей. Жінка сумно сміється і піднімає погляд.
— Як у тебе це виходить?
— Просто батьківська любов, люба, — чоловік тихо посміявся поки в руках його засипав маленький промінчик світла.
— Ми любимо тебе, Са -…
***
Дитячий плач. Це було несподіванкою побачити тут дитину! Ні не немовлятко, дитину, бо судячи з плачу тому було років 8, не менше.
— Ах, — хто взагалі залишив її тут, може вона загубилася? Так багато питань в голові, але не можна просто стояти і дивитися на те як плаче людини перед тобою. Тому згадавши свою першу здогадку молодий хлопець запитує, — Ти загубилася?
Сподіваюся малятку не здалося, що він грубий, адже рудий перехвилювався і не зміг підібрати потрібний тон голосу, та й якось різко себе повів. Але здається дитина не злякалася, а навіть заспокоїлася, виблискуючи слізьми на прекрасних блакитних очах.
— Т-ти, не виглядаєш страшним, — прошепотіла дівчинка. Її голос був ніжним і приємним, хоч і тремтів, — мені просто хотілося пограти.
— Розумію тебе… Де твої батьки, сім’я? — не церемонячись питав хлопець, але в благих цілях, — ти тут одна?
Дівчинка мовчала, а після витерла свої сльози, злегка посміхнувшись. Невже він був настільки добрим на вигляд, що навіть діти його не боялися? З таким обличчям йому не стати кошмаром всіх ворогів.
— Ох господи, Маргарита, Ось ти де! — почувся старечий голос, і обернувшись, хлопець побачив ту саму стареньку, а за нею і юнака який дивився на мандрівника холодним і навіть ворожим поглядом, від чого по лобі побіг холодний піт.
— Ваша дитина? Добре, вибачте, — все що зміг з себе видавити грек після чого одразу покинув їх, почувши лише останні слова, точно не адресовані йому.
— А ти казав, що її тут немає.
— Бабуся, Саша! — дівчинка підбігла до них і обняла.
— Саша.
***
— Саша.
— Його ім’я… Саша…

Олександр йшов вперед, у пошуках свого кращого майбутнього. Він не знав, що його чекає попереду, але був упевнений, небезпека близько.ти…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.