Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Пролог

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Оригінал на Ватпаді https://www.wattpad.com/story/227777607-the-forgotten-zabini

В Герміони Джин Грейнджер, найталановитішої чаклунки серед ровесників, частини  Золотого Тріо, був ментальний зрив. Він не був першим і точно не останнім, але нічні кошмари й вина руйнували її кожного дня все більше й більше. Пройшло два місяці від Битви за Хогвартс і перемоги над Темним Лордом. З того часу життя було переповнене різними подіями.

Спершу були похорони. Гаррі, Рон, Герміона та всі їхні друзі вважали своїм обов’язком відвідувати майже кожні, почуваючись якось відповідальними за людей, які загинули, захищаючи їх. Вони горювали і плакали, щоб потім одягати маску хоробрості, коли виходили кудись. М’яко кажучи, це були темні часи і було б брехнею сказати, що ніхто з них не хотів, щоб все це закінчилось.

Потім були суди. Колишніх смертежерів та прихильників Волдеморта судили направо й наліво за воєнні злочини, більшість з них було довічно кинуто в Азкабан. Як рятівники магічного світу, троє друзів застрягли в ролі свідків, від їхніх слів залежала доля багатьох. На подив усім, трійця вберегла Драко та Нарцису Мелфоїв від 10-річного ув’язнення в Азкабані, сказавши, що їхні дії не один раз рятували життя Гаррі.

Пізніше, після того, як в пресі втомилися від звітування про ці вироки, вони націлились на Золоте Тріо, закидуючи їх запитаннями; Барліг кишів представниками різних видавництв. Вони неохоче дали інтерв’ю декільком газетам, включаючи «Щоденний Пророк», «Магічний Щотижневик» та «Базікало», перед тим, як Моллі почала розганяти репортерів, погрожуючи напустити на них домашнього упиря. Багато хто почав боятись Моллі Візлі після того, як вона вбила Беллатрису Лестранж, використовуючи вельми потужні закляття, тому незабаром будинок вже пустував.

Після цього психіатрична експертиза показала, що Гаррі, Рон, Герміона та багато їхніх друзів були непридатними для надлишкової уваги чи інших залучень у відбудовування магічного світу. Їм було наказано пропрацювати та оплакати їхні власні втрати. Таким чином закінчилась їхня роль у відновленні пошматованого світу і троє друзів опинились на лаві запасних. Кінгслі Шеклболта було проголошено новим Міністром Магії, Хогвартс відбудовувався камінчик за камінчиком і життя потроху поверталося в нормальний ритм.

Але нічні кошмари залишились. Катування Герміони Беллатрисою в Маєтку Мелфоїв. Остання посмішка Фреда перед його смертю. Люпин і Тонкс, їхні тіла на підлозі Великої Зали, їх син, який щойно став сиротою. Герміона відчувала вину, пульсуючу в її жилах, і вона знала, що не лише вона. Гаррі змінився. Його посмішки стали рідкими та жалюгідними. Рон старався залишатись оптимістичним, намагаючись витягнути свого найкращого друга пограти у квідич. Лише Джінні могла змусити Гаррі щось робити, вони завжди були разом. Вони могли покластись один на одного; сумували разом, зустрічали кожен день разом, незважаючи навіть на те, що їхній неспокійний сон і налякані уми не дали їм відсвяткувати перемогу, яку вони отримали. Герміона ж не мала нікого.

Рон з Герміоною вирішили, що неважливо, що то було в Таємній кімнаті – вибух адреналіну чи різкий приплив симпатії – цього все одно недостатньо для відносин. Герміона любила Рона, як брата; в Рона ж була своя думка щодо цього. Майже не було незручності, яку очікувала Герміона і незабаром в їхніх відносинах все стало на свої місця: часті сварки та подеколи сміх. Герміона заховала свої емоції, взявши на себе роль «сильного друга» разом з Роном. Всі були розбитими, але без Рона й Герміони не було б кому знову зібрати їх по шматочках.

Герміона не знала, що сталося того дня, на світанку 2 липня, але вона досягла точки перелому. Стало важко дихати, ридання розривало її груди. Вона сіла на краю ліжка. Вона не розповіла ні Гаррі, ні Рону, ні Джінні, вона нікому не розказувала про секрет, який обтяжував її. Вона не хотіла давати їм ще одну причину жаліти її, але зрештою всі вони виглядали жалюгідно. Ні. Те, що сталося стосувалось тільки її, і лише її самої. Вона справиться сама, як і робила раніше.

Герміона витерла сльози і випрямилась з клубка, в який скрутилась. Вона встала і зайшла в свою суміжну ванну (яку Артур і Моллі вмудрились всунути в і так вже тісний Барліг) і освіжила лице прохолодною водою. Незважаючи на важку ніч, яка проминула, вона збиралась насолоджуватись днем, як робила вчора і робитиме всі наступні дні. Вона натягнула одну зі старих футболок Рона з «Гарматами з Чадлі»,яку вона забрала в нього, спортивні шорти і затягнула на потилиці своє неслухняне волосся. Взувши зручні кросівки, вона подолала багато сходинок, які розділяли її з кухнею.

‘’Прокляття, Герміоно! Ти виглядаєш, як ходячий розгардіяш’’, вигукнув Рон. Герміона закотила очі.

‘’Ой, іди ти. Відсунувся б краще’’ відповіла вона.

Рон пересунув свій стілець, щоб Герміона могла сісти. Гаррі уважно читав «Щоденний Пророк» і навіть не помітив, що прийшла Герміона, Джінні, скоріш за все, досі спала. На кухню метушливо забігла Моллі, одягнена в яскраву сукню.

‘’Герміоно!’’ вигукнула вона, ‘’Доброго ранку, люба!’’ вона широко посміхнулась і підійшла до печі, де смажились яйця. ‘’Кому яєчні?’’

Джінні спустилась по сходах, її руде волосся було досі вологе після душу.

‘’Добрий ранок’’, сказала вона.

Гаррі нарешті відірвався від газети і посміхнувся дівчині.

‘’Доброго ранку, Джінні!’’ відповів він.

Джінні всміхнулась і сіла біля нього.

‘’Я дуже погано спала минулої ночі. Рональде, ти дурню, я твоє хропіння чула аж в своїй кімнаті!’’

Рон насупився. ‘’Я не хропів! Це певно ти упиря чула.’’

‘’Якби це був упир, Герміона б також його чула і сказала б щось. Герміоно, ти чула упиря вночі?’’

Герміона посміхнулась друзям, які сперечались ‘’Вибач, Роне. Упир був тихим, мов баранина’’.

Рон дивився на неї з виглядом ‘дуже тобі дякую’, але потім він розвернувся до мами.

‘’Мам, це випадково не тато був?’’.

Моллі похитала головою ‘’Твій батько’’, вона подивилась на двері, ‘’був зайнятий цілу ніч, працюючи над ще одним своїм дурнуватим маглівським винаходом. Припускаю, там і заснув.’’

Рон зітхнув і з останньою надією повернувся до ліпшого друга.

‘’Я не думаю, що це ти, так? О, звісно. Твої ніздрі надто ідеальні для хропіння.’’

Гаррі підняв очі над газетою і через секунду кімната вибухнула сміхом. Того факту, що Рон коментував ніздрі Гаррі, було достатньо, щоб визначити важкість їх психічних станів; готові по підлозі качатись просто від думки про ідеальні ніздрі Гаррі. Вони всі хрипіли, не маючи можливості нормально дихати після цілої хвилини безперервного сміху. Моллі нервово посміхалась, збентежена своїми дітьми. Вона почала вважати Гаррі та Герміону своїми ще задовго до кінця війни, але події зробили їх ще ближчими. Вона посміхалась, гордячись тим, як всі вони виросли, можливо ще не зовсім зрілі, але дуже сильні. ‘’А тепер, кому яєчні?’’

Кімната була заповнена брязкотом срібних приборів, голодні підлітки пробирались крізь свою їжу. Несподівано двері з грюкотом відчинились і п’ятеро з них підскочили, вихвативши чарівні палички.

‘’Всім доброго ранку!’’ голосно привітався Артур Візлі.

Всі чутно зітхнули. Від старих звичок важко позбутися.

‘’Артур Візлі! Скільки разів я тобі казала покинути свої дурненькі маглівські винаходи!’’ заверещала Моллі.

Артур зробив глибокий вдих і сів на кінці столу, протилежному до дружини.

‘’Ох, перестань, Моллічко, люба, це ж лише розваги’’, він посміхнувся.

‘’Це склад сміття, ось що це!’’ відповіла йому Моллі.

Вона подала чоловіку тарілку з яєчнею і тостом і він жадібно поринув в неї. Через вікно витончено влетіли три сови і скинули шість листів на обідній стіл. Так само тихо, як і влетіли, вони залишили кімнату. Вийшла Моллі, щоб зібрати і прочитати пошту.

‘’Подивимось… По одному кожному з вас, діти, і один лишній для Герміони. Тримай, дорогенька,’’ говорила вона, передаючи білий конверт. ‘’І один для тебе, Артуре,’’ сказала Моллі, ляснувши чоловіка по голові.

‘’Ай!’’ скрикнув той.

Вона легенько всміхнулась і роздала решту листів.

‘’Що ж, про що там йдеться?’’ нетерпляче запитав Артур.

Гаррі першим розірвав свого листа.

Шановний містере Поттер,

Ми раді повідомити Вам, що Ви були запрошені повернутись до Хогвартської школи чарів та чаклунства, щоб закінчити 7-ий курс, який Ви пропустили. Якщо Ви вирішите повернутись, Хогвартс з радістю Вас прийме. В кінці семестру Ви повинні здати НОЧІ, щоб завершити формальну магічну освіту. 7-ий рік (або у Вашому випадку – 8-ий) призначений для того, щоб націлити Вас на успіх у Вашому майбутньому занятті в нашій магічній спільноті. Будь ласка, добре подумайте над цим рішенням. Хоча й Вам, можливо, вже запропонували роботу в Міністерстві Магії, 7-ий курс в Хогвартсі неможливо повторити. Ви вивчите багато нових важких та незвичайних заклять, будете вчитись, як зварити зілля, які викликають життя і спричиняють смерть, 7-ий курсце досвід, який Ви ніде більше не отримаєте. Я з нетерпінням чекаю на Вашу відповідь.

Щиро,

Мінерва МакГонагалл, Директорка Хогвартської Школи Чарів та Чаклунства

Гаррі зупинився і з очікуванням підняв очі. Очі Герміони сяяли від хвилювання, Ронові від невизначеності, очі Джінні показували рішучість. Артур і Моллі застигли з посмішками на обличчях.

‘’Я їду’’, проказала Герміона.

‘’Звичайно їдеш, Герміоно. Ти найбільша заучка, яку ми знаємо’’, тихо сказав Рон. ‘’От чому мені туди їхати, я не розумію. Мені ніколи навчання дуже добре не давалось. Крім того, нам з Гаррі запропонували стажування з аврорами’’, сказав він самовдоволено.

‘’ВАМ ЩО?!’’ розізлилась Джінні.

Гаррі згорбився на стільці,  бажаючи уникнути гніву дівчини. Рон миттю зблід, а от лице Джінні палало яскраво-червоним.

‘’І чому ми ніколи про це не згадували?’’ прогарчала вона.

Рон стенув плечима і боязко посміхнувся.

‘’Я..Ми з Гаррі досі д-думаємо над цим, ми..але ще не вирішили нічого…’’

Джінні роздратовано зітхнула.

‘’Це повна дурість. Ви не готові бути аврорами. Без Герміони ви б давно вже були мертві,’’ прогриміла вона.

Гаррі злісно підвівся.

‘’Джінні, не будь такою грубою. Ми маємо право обирати. Крім цього, Рон правий. Жоден з нас все одно не був генієм в школі’’.

Рон закивав, підтримуючи друга. Джінні повернулась до Герміони, жадаючи підтримки.

‘’Герміоно, допоможи мені. Вони ж божевільні, хіба ні? Ви й справді купка ідіотів!’’

Герміона нервово розвернулась і почала гворити.

‘’Що ж, ви й справді маєте право самостійно вирішувати.’’

Гаррі зітхнув з полегшенням і сів.

‘’Але…розгляньте переваги. Наш останній рік в Хогвартсі без боротьби з Темним Лордом, який намагається вбити нас. Лише рік, протягом якого ми відпочиваємо і стаємо справжніми учнями. Це був би чудовий останній рік, єдине, про що потрібно буде турбуватись – це НОЧІ. Це могло б стати прекрасним фінальним спогадом.’’

На цьому вона стенула плечима і знову сіла на свій стілець. Рон посміхнувся.

‘’Лише Герміона буде перейматися своїми НОЧами за одинадцять місяців перед ними.’’

Він хмикнув і Герміона зблиснула до нього очима. Протягом деякого часу Гаррі роздумував над чимось.

‘’Про що ти думаєш, Гаррі?’’ запитала Герміона.

Він підвів очі.

‘’Я не знаю. Ти справді маєш рацію, але це важко. Я не знаю, чи я хочу повертатись…туди. В місце, де так багато людей загинуло через мене.’’

Він мав такий сумний вигляд, що Герміона хотіла просто обійняти його і міцно тримати. В Гаррі не дуже добре виходило ховати свої емоції. Сердитий погляд Джінні пом’якшився і вона сіла.

‘’Гаррі, ти ж знаєш, що це не твоя вина. Ми всі це знаємо. Але, можливо, повернутись було б добрим рішенням. Щоб вшанувати їх пам’ять. Я гадаю, вони хотіли б цього. Я права?..’’

Вона невпевнено зупинилась. Гаррі кивнув.

‘’Так. Я поїду. Ти права. Мені варто перестати жаліти себе. Я відправлю сову МакГонагалл сьогодні ж,’’ сказав він.

Рон намагався втрутитись ‘’…як же аврори?..’’, але Гаррі вже вирішив. Він повернеться до школи зі своїми найкращими друзями та дівчиною. Там він розпочне нову главу свого життя.

Джінні розвернулась, щоб бачити всіх. Шок на її лиці змішався з радістю. ‘’Це було швидко.’’

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь