Копита цокотіли по міській бруківці. Темнота ночі приховувала істоту, що так швидко перетинала вулиці. Але якби раптом хтось з жителів прокинувся і встав на шляху у неї, він би побачив, що це біг не просто кінь, як могло б здатися через звук. Груба коричнева шкіра раптом переростала в м’яку бліду, що прямо сяяла, відбиваючи світло зірок. Довге чорне волосся істоти скріплювалося позаду срібною стрічкою. Мчачи сплячими вулицями, істота міцно сжимала в руці згорток пергаменту. І мало не врізалась в браму, що раптом виринула із темноти. Істота загупотіла в ворота, весь час оглядаючись назад: чи нема бува переслідувачів. Нарешті брама привідчинилася, являючи істоті вид сонного стражника.
– Геть звідси! – хриплим, очевидно віді сну голосом, скомандував він. – Завтра прийдете!
– Це терміново. – голос істоти звучав молодо, по-юнацьки, проте разом з цим твердо, впевнено. – Мені потрібно побачити королеву.
– Королева нещодавно народила, нікого не приймає.
– Мене прийме.
– А хто ж ти такий, що тебе саме сама королева опівночі стрічати має? – з усмішкою спитав стражник.
– Посланець від короля Ейкус-ілю, його величності Сіріуса Полярного.
Стражник здригнувся, подивився вниз. Освічені його ліхтарем копита підтверджували: прибувший – кентавр. В голові стражника тут же всплили слова королеви: “Кентаврів пускати будь-коли, навіть якщо буду при смерті!”
Стражник заметушился, почав чим швидше відкривати браму.
– Пробачте, пробачте, чого ж ви одразу не сказали? При вході в плац вас зустріне ще один стражник, він проведе вас до королеви.
– А не затримає, як ти?
– Та що ви! Ви головне йому одразу скажіть, що з Ейкус-ілю, і пройдете без проблем.
Кентавр покрутив головою та все ж пішов далі. Він мусив доставити листа.
Перед дверима в покої королеви метушилися прислужниці. Одна, побачивши, що кентавр хоче увійти, твердо встала перед дверима.
– Королева тільки народила, їй необхідний відпочинок, ви не можете ввійти!
Кентавр низько вклонився, навіть підігнувши ноги.
– Пробачте, пані, я б не став, якби це не було терміново.
Служанка, не звикла до такого відношення, почервоніла та, вчепившись в поділ свого фартуха, невільно відступила.
– Ну якщо прямо терміново…– зніяковіло бормотіла вона, а кентавр, скориставшись цим, прослизнув за двері.
Тихо ступаючи по підлозі, він підійшов ближче до розкішного ліжка королеви. Її світле волосся розкинулося на перинах, а обличчя уві сні не виказувало ніяких турбот. Біля королівської постелі стояла біла колиска. Кентавр знав, що не має права робити цього, але не втримався: скерований цікавістю, підійшов до колиски ближче. Маленький хлопчик мило посіпув уві сні, іноді смішно фиркаючи. Кентавр дивився на нього і не міг повірити: таке маленьке створіння, а така велика доля.
Краєм ока він помітив рух збоку та різко відсахнувся від колиски. Королева привстала на ліжку, спираючись на постіль долонями. Її обличчя стало неспокійним. Побачивши нічного гостя, вона різко піднялася з постелі.
– Рігель, що сталося? Чого ти тут?
Кентавр поспішно поклонився та виставив уперед руку з листом.
– Король Сіріус передає лист Її величності Мередід. Наказ: доставити терміново.
Обличчя королеви стало ще більш тривожним.
– Ти подолав довгий шлях, напевно дуже втомився. – не дивлячись на це, промовила вона.
Кентавр намагався заперечити, не звертаючи уваги на коліна, що тремтіли від втоми.
– Марто! – не дозволивши йому нічого сказати, крикнула королева. В кімнату зайшла та сама служниця, що і зараз почервоніла від одного погляду на гостя. – Нагодуй Рубена та виділи йому кімнату, щоб відпочив. І нехай залишається в нас скільки забажає.
– Я…
– Ні. Ти вже зробив свою роботу, не думаю, що Сіріус не витримає на кілька днів більше без тебе.
Кентавр похилив голову.
– Спасибі вам. – кинувши останній погляд на малюка, він покинув кімнату.
Розкривши листа з цупкого паперу, королева впізнала знайомий почерк, хоча й не бачила його з десяток років. Вже перші речення змусили її серце битися швидше.
” Дорога моя Мередіт, моя велична панно. Пишу тобі листа поспішно, аби повідомити: час, який пророкували зірки ще століття тому, настав. Прийшов він у світ разом з народженням нащадка справжнього короля Популюсу. Як і в тому королі, в цій дитині поєднається темрява та світло, добро та зло. І як і тому королю, йому доведеться зробити вибір. Вибір, від якого залежатиме доля всього світу. Моє завдання – прослідкувати, щоб коли час цього вибору прийде, його було зроблено правильно. Твоє ж…зробити так, аби він був до нього готовий.
Грядуть небезпечні часи, часи великих втрат, великих болей. І вся доля світу буде залежати лише від однієї істоти…від людини. Як в старі часи. Назви сина Рубіо. Це ім’я, передбачене йому зірками, як і його доля. Твій вічний прислужник, Сіріус.”
Королева підійшла до колиски, м’яко провела по ніжному обличчю.
– Скільки ж труднощів тебе чекає…– з печаллю в голосі тихо пробормотала вона. Дитина уві сні лиш фиркнула.