Батько Стайлза побачив повідомлення, яке їм залишив ногицуне і Елісон яка була разом з ним одразу ж повідомила всіх.
Зібравшись дома в Скотта вони почали вирішувати як їм діяти.
-Він буде чекати нас там- сказав шериф.
-Це точно пастка – почувся голос Дерека.
-Може й так,але у нас немає вибору,- відповів Скотт.- Ми повинні врятувати Стайлза.

*В бункері Дерека*
Шериф зайшов першим.
– А я вже вас зачекався- обернувся Стайлз. – Привіт, тату,- він виглядав ще блідішим ніж коли його бачили востаннє в ветеринарній клініці. Шериф повільно витягнув із кишені наручники- Ти надінеш їх на мене, тату? Ти думаєш я тобі це позволю?
– Мій Стайлз би дозволив. Він знає, що це все я роблю заради нього .
По очах Стайлза було видно, що всередині нього ніби йде боротьба. І неначе перемігши самого себе він склав руки і дозволив шерифу заковати їх наручниками. Все було наче добре, але все ж шерифа не відпускало погане відчуття. Він уже змирився з ним, воно переслідувало його вфдтоді як його син почав пробуджуватись з криками посеред ночі. Але зараз все було не так. Почуття ніби огорнуло його з головою, затуманило зір і заставило серце зупинитись. Саме таке враження спіткало його душу коли Стайлз все ж підняв свій  порожній  погляд. Цього було достатньот щоб знати точно…
– Ти не мій син!
-Ні – ногіцуне з легкістю розірвав наручники.
На шум прийшли всі інші: Скотт, Еллісон та її батько, Дерек, Айзек та Лідія. Батько Еллісон одразу наставив на нього пістолет.
-Та ну,ви ж прийшли не для того, щоб мене вбити.- він єхидно усміхнувся в той час як всі інші тільки більше настрожились.- І думаю у вас є багато питань, які ви б хотіли мені поставити перш ніж самі загине..
– Навіщо, навіщо ти мучив тих людей? Навіщо ти робиш все це? І … і чому саме Стайлз?! – навіть не дослухавши почав, майже кричачи, говорити Скотт. Почувши це ногіцуне тільки розсміявся.Сміх ехом пробігся по стінах. Він тривав декілька секунд але цього вистачило щоб страх який кожен до цього намагався сховати відбився на обличчі тільки даючи лису насолоду.
– Ногіцуне- це породження хаосу і болю.Чим їх більше тим я сильніший.- на мить він замовк і подивився у вікно. Сонце якраз сідало за верхівки будинків, крутячи послідними промінчиками. Дивлячись на сонце яке відбивалось в його очах можна було подумати що це справжній Стайлз, що все добре і він нікуди не зникав, але як тільки сонце сіло, всяка схожість зникла. Це тепло в очах зникло наче його ніколи там і не було.
Ногіцуне продовжив свою розповідь:
-А щодо Стайлза, то він ідеально підходить під мій сховок у людському світі. Ви навіть уявити не можете, скільки всього він приховує. Скільки болю… Навіть зараз ви всі прийшли сюди бо вважаєте його беззахисним дурнем, якого потрібно ввесь час рятувати, а я ж думаю що він сильніший за всіх вас… Подумати тільки втрата матері, невзаємне кохання, а його найкращий друг проміняв його на якесь дівчисько….

Дивлячись на Лідію, можна було б сказати ,що вона з усіх сил стримується, щоб не розплакатись. А Скотт? Що ж він наскільки сильно стискав кулаки, що нігті вп’ялись в долоню аж до крові.

Ногіцуне потішив такий результат. Тому він продовжив далі:
-Скотт, Стайлз хоч раз просив тебе перетворити себе на перевертня?-не дочекавшись відповіді лис відповів сам.- Ні? Але він хотів. Щодня встаючи зранку, кожен раз коли ви знову і знову потрапляли в неприємності, кожен раз коли ви були майже небіжчиками, кожен раз він вважав себе тільки тягарем і нічим більше!…
Він- порожній з середини!.- лис відступив декілька кроків назад, розводячи руками.-Майже що мертвий! А я – заповнюю цю порожнечу.- він добре відчував яке враження наводить на цих дітей. Якби вони цього не старались приховати -вони боялись…-Коли Стайлз зрозумів, що з ним щось відбувається – провали в пам’яті, походи уві сні – він почав чинити мені опір. Як же мене це дратувало… І тому я хотів його зламати, показати йому що він ні на що не здатний… без мене.Що яким би розумним і хитрим він не був з ворогами йому не розібратись.Тоді, в лікарні коли Малія була в біді – він нічого не зміг зробити, тільки дивитися. Все що йому залишалося це впустити мене,що він власне і зробив. І все це
заради чого?- наче крихта співчуття пробігла в його голосі.-Заради того, щоб врятувати якусь вовчицю? Заради друзів? Заради сім’ї? Заради батька якому він ввесь час бреше? Заради дівчин, яка не помічала його цілих 10 років? Не я зробив Стайлза таким. Це ви! Ви зробили його таким! А тепер він став мною. Точніше я став ним….
Він зник…

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь