— Пробач, що не зберіг… — ледве рухаючи блідими губами вимовив Ділюк. — Це я винен. Моя вина в тому, що ти помираєш. — Продовжував він дивлячись на те, як Кейя посміхається, дивлячись на нього і простягає до його лиця руку. Ех скільки-б він зараз всього хотів сказати своєму невгамовному рудику, але сили покидають його.

***

     У “Долі Ангелів” лунав звичний гомін п’яниць та бренькання якогось барда, що вже не розрізняв де струни, а де його власні пальці. Звично відкрились вхідні двері і звично в них увійшов капітан кавалерії Ордо Фавоніус — Кейа Альберіх. Він звично чи-то підморгував всім, чи просто моргав, посміхався та підходив до барної стійки. Звично замовив собі “Ополудневу смерть” і звично повторив замовлення декілька раз. Проте незвичними були слова, які він промовляв, точніше не слова, а те як саме він їх підбирав.

— Хей, Люк, вогнику мій, знаєш, я завтра на завдання важливе іду. Мене в Маре Джеварі відправляють.  — Бармен тільки звисока подивився на нього і багатозначно мугикнув.

— Що, навіть не попрощаєся зі мною? Ох, а я так буду сумувати за твоїми теплими і сильними руками, коли ти мене міцно обіймаєш і викидаєш із таверни п’яного. — Кейа побачив, що на нього “зовсім точно не звертають увагу” і продовжив — П’яного, на холод, коли я навіть не можу згадати, де мій дім. А міг-би і до себе забра…

— Може ти замовкнеш вже? — Не витримав Ділюк. — Тобі, здається, завтра у Маре Джеварі треба йти. Так що попрошу менше напиватись, бо я не думаю, що у тебе будуть сили для роботи.

— Ох, який ти поганий, вогнику. Навіть не даси насолодитися останнім днем у житті. — Театрально нахмурився Кейа і, крутячи задом, вийшов із таверни.

Ділюк зовсім не звернув уваги на його слова.

 

А треба було….

***

Рагнвіндр допивав уже третю пляшку батькового вина, сидячи біля батькового каміну на батьковому кріслі. Колись вони із Кейею любили тут бавитись. Крепус завжди посміхався і казав, щоб вони тут нічого не розбили. І вони розбивали. Улюблену вазу Крепуса завжди розбивали.

Ділюк гірко посміхнувся і запустив пляшку у вазу, яку йому колись подарував Кейа.

— Усе одно вона не вписувалась в інтер’єр. — Промовив тихо він і відключився.

На ранок його знайшла покоївка і змусила прийняти душ і лягти спати у спальні. А його “Бачення” залишила у вітальні на столі, щоб нічого не спалив по дорозі до ліжка.

 

 

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь