Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Приховані хоббі не завжди залишаются таємницею

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Пізній вечір п’ятниці. Тоні та Пітер вибралися в клуб на околиці міста, а почалося все просто з однієї думки.

(Декілька годин тому:)

— О! Паркер! Прийшов нарешті, а я вже думав, що сам костюм закінчу! — радісно сказав Тоні, спершись на барну стійку.

— Здрастуйте, містере Старку! У школі затримався, та й тітка Мей попросила допомогти по дому… — сказав той, стоячи в проході.

— Як щодо піти в клуб після того, як закінчимо? Можна своїх взяти… Наташу і… — Тоні, задумавшись, прикусив губу. — Так! Клінта можна ще, або Роуді! Вони точно не відмовлять.

— Мені обов’язково їхати, містере Старку?

По обличчю Піт було видно, що він не в захваті від цієї ідеї.

— Скільки разів я просив називати мене просто «Тоні»? — з легким роздратуванням сказав Старк. — П’ятниця, виведи голограму всіх клубів міста. І, Пітер, заперечення не сприймаються!

– Так шеф. — відповіла ІІ та вивела карту міста з позначеними точками клубів.

— Так, тут я був… — подивився той. — Тут теж. — знову щось шукає. — О! На околиці те саме! Збираємось! П’ятниця, набери Наташу та Клінта, запроси їх туди.

Ось тут Пітер не на жарт захвилювався, адже якщо це той самий клуб, то балакуча барменка-Дженіфер моментально видасть усі секрети Паркера.

— Чого стоїш? Проходь, — відволікся Старк. — Шутери можеш подлатати, поки я пластини дороблю.

— А? добре-добре, містер Старк…

***

— Ну що, Павучку, розвіятися треба, давно я по клубах не ходив… — промовив Старк, виходячи з машини.

І так, це той самий клуб. Пітер мав останню надію, що сьогодні не змінюється Дженіфер, але, мабуть, почув його тільки Бог підступності.

Приїхали вони вдвох, бо Клінт і Нат десь на заході в Білому Домі вишукують агента Гідри, а Роуді, як згадав Старк, на завданні у Будапешті. Ну а він геть-чисто і вдвох розвіяться.

Клуб був невеликий, але затишний. Там навіть другий поверх був, щоправда, лише багатіїв, а Тоні вирішив побути звичайною людиною заради Пітера. Але це зовсім не завадить йому викупити весь клуб, якщо Піту тут сподобається.

Тоні Старк підійшов до барної стоїки, і перед ним, з’явившись ніби звідки, зрівнялася Дженіфер.

Вона досить висока жінка, з непоганою фігурою і зовнішністю, ну а ще з жарти не гірше Старковських. Але, мабуть, сьогодні вона не в настрої жартувати на повну.

— Що ж у цей клуб перевело самого Тоні Старка? — спитала та з усмішкою, розставляючи пляшки з алкоголем.

— Ну, знаєте, мадам, вся ця метушня і геройство трохи втомлюють… — хотів було продовжити Старк, але його перебила Дженіфер:

— Мене, наприклад, стомлює те, що один відвідувач завжди дуже нудний, але якщо нап’ється, що буває рідко, то запалить. Нещодавно танцював під пісню Ріанни в латексному костюмі і в перуці… — зупинилася та, мрійливо прикриваючи очі і ставлячи келихи на стенди. — У нього прізвисько Пітті, кумедний хлопець, тільки його викликають кудись часто. Набрид втікати п’янок… Що пити будете?

— Вискі з льодом.

— Хвилина і готово.

Вони б так і балакали, якби не Павучок, який думає, що Дженіфер йому підіграє і промовчить.

— Ваше замовлення, — розгорнулася дівчина до Старка, і, віддавши склянку, побачила біля нього Пітера.

— О! — здивувалася та. — Пітті! Як давно не бачились! Сьогодні знову без уявлення чи все-таки вип’єш? — спитала Дженіфер, але, повернувшись до Старка, почула: «Ми зараз прийдемо, за віскі я заплачу».

Вони загорнули до найближчого коридору, і першим тишу порушив Тоні:

— Що це таке, Пітер? О, чи мені краще називати тебе Пітті? Серйозно, латексний костюм?

— Я все поясню, м-містере Старку…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь