Прийшов час – я закохалась.

То листопад чи грудень був…

Без почуттів період вже минув!

Як без кохання я жила? Не знаю,

Сама собі я співчуваю.

Тепер коли серденько калатає – 

Навколо казка, немов крила виростають.

 

Я думала, що то здалось мені,

Як ось… з’явився він мені у сні.

Думки лише про нього

Переслідують мене.

Вночі і вдень у серці він моїм, 

Я сподівалась це мине,

Та ні, себе я бачу тільки з ним.

Якось зустрілись поглядами ми,

Це – почуття мрійливе між людьми,

І пташкою у небі це – витання.

 

Час минав, я розуміла, 

Що бути нам не доля, 

Що різні люди ми! 

І що любов моя – не моя.

Чому сумую, я не знаю

Його лише я так кохаю,

Та не взаємні почуття,

Як вогник, що горів – згасають.

Чому така жорстока ця любов?

Як я кохаю, а він – ні?

Сльози рікой мої немов,

А серденько моє, як у вогні.

 

1 коментар

  1. Дуже чуттєвий вірш!! Влучно підібрані слова, мені сподобалосьЄ ще куди розвиватись далі в плані рими та темпу, але почуття передані дуже красиво!

     

Залишити відповідь