Початок і Кінець

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Я досі не звикла до… миру? Життя без ігор? Напевно, доречніше сказати — життя після війни. Іноді я забуваю, що все закінчилось. Прокидаюсь з криком на вустах і сльозами на очах. Чую звук сирени, хоча знаю, що вона є лише примарою мого розуму. Ненавиджу, коли хтось підходе зі спини. Я могла б ще довго продовжувати цей список.

.

Але рано чи пізно, навіть найтемніші спогади вицвітають, стають безбарвними, як акварелі на сонці. Вони не зникають, ні. Ці спогади й досі займають значну частину мого життя, та зараз я вже не тримаюсь за них так міцно.

Моє сонце — не на небі. 

Моє сонце прокидається рано вранці, щоб у Дванадцятого Округу був хліб. Моє сонце пахне духмяною випічкою і зовсім трохи масляними фарбами. А ще моє сонце має ім’я — Піта Мелларк.

Складно уявити, що колись я відштовхувала його. Це було колись. А зараз я цілую його губи і без сумніву тримаюсь з ним за руки.

Піта і я. Іноді й досі думається, що наші з ним відносини є лише моїм черговим сном. Але один лише погляд його блакитних очей запевняє: наше кохання реальне. Можливе, куди більш реальне, ніж все моє життя.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: