Початок чогось нового

FavoriteLoadingДодати до улюблених

У той день  було сонячно. Перше вересня. Одинадцятий клас. І він-Стефко Вус, хлопець вихований вулицею. Здавалося б, що такий як він може досягнути. Стефан хоч і не мав любові від батьків, але мав велике серце.

Батько остаточно допився і тепер ніхто не знає де він і чи ще досі живий. Цього і слід було чекати, бо алкоголь з самого початку потроху забирав його нормальний глузд і здоров’я. Сім’я, яка удочерила Настю, забрала і його до себе як сина, Він їх любив і поважав, як рідних батьків, а вони йому давали тепло, ласку і турботу.

У школу йти зовсім не хотілося. Там його чекали вчителі із книжками й однокласники, яким він зробив багато неприємностей. Але й було таке, що тягло його переступити поріг знань. Лілі… Після суду вони, на диво, зблизилися, але між ними все одно був погляд недовіри.

*повернемося трохи назад*

Закінчився суд. Всі пішли додому. А Стефко досі не міг забути той простий, невимушений погляд дівчинки під час засідання. Можливо для неї це нічого не означало, але у нього перевернувся весь світ.

Тоді він вирішив діяти. Вийшовши з приміщення суду, він хотів направитися до помешкання Лілі. На той момент не знав, що буде їй говорити, але це не мало значення, бо серце не давало спокою і відбивало на щоках гарячим рум’янцем. Руки тремтіли, але він розумів, що або зараз або ніколи.

*дзвінок у двері*

-О,привіт! Що ти тут робиш? – Весело, ніби чекаючи на Стефка, відчинила двері Лілі.

-П-пр-привіт. – Дося тремтячи від несподіваного поклику серця, відповів Стефан. – Я би хотів поговорити з тобою.

-Цікаво. Почекай, я одягнуся і ми вийдемо прогуляємося для розмови.

Вона одягнула своє хутряне пальто і вийшла на вулицю. Дівчина тремтіла, але точно не від холоду.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: