Весна цього року видалася вкрай дощовою. Небо раз у раз застилалося хмарами, а вітер наспівував свою пісню.
Вона дивилася у вікно, своїми великими карими очима, стежачи за краплинами дощу, що вимальовували чарівні візерунки на склі. Місячне сяйво падало на її хвилясте каштанове волосся, що спадало по її плечах. Маленька тендітна дівчинка сиділа на підвіконні, вдивляючись за горизонт.
Вероніка Віндеміатрікс Блек-Лісовська – дочка Офелії та Ерідана Блеків -Лісовських. Вона з’явилася на світ 25 серпня 1979 року у Карпатах. Сюди її батьки приїхали в гості до свого давнього друга. Їхня історія кохання нагадувала неймовірну казку, що вражала до глибини душі. Офелія Лісовська була нащадком давнього роду фей, а Ерідан Блек – чаклунів. Вони – люди з різних світів, а їхні відносини були забороненими ще з часів Мерліна та Моргани. Ці два різні народи ніколи не могли дійти згоди. Довгий час чаклуни змагались за статус могутнішого народу та за панування над феями, проте їхніх сил не вистачало. Фея Маб разом з чарівними народами (мавками, лісовиками, чугайстрами, водяниками, русалками, та іншими) створила Іншосвіт. Вони не хотіли проливати кров, не хотіли залишатись у світі повному ненависті, тому й створили кращий. З того часу чаклуни були впевнені в своїй перемозі, а згодом вже й забули про існування іншого народу. Не забували про чарівні народи лише люди. Здавна вони товаришували і допомагали одна одному, то ж іншосвідці не залишили їх без уваги. Щороку вони зустрічалися на Івана Купала, а також у дні рівнодення та сонцестояння.
Одного разу Офелія Лісовська перемістилась до Першосвіту, у якому проживали люди та де жили чаклуни, намагаючись не видати свого існування. Вона прямувала до Омеляна – відомого мольфара, якого поважали і люди, і іншосвідці. Він був не лише наділений надприродними силами, а й був зв’язком між двома світами. Саме до нього та інших мольфарів приходили люди, що хотіли почути якоїсь поради, чи зустрітися з іншосвідцями.
Дорога юної феї була доволі довгою та тягнулась через зелені ліси гірського хребту Карпат. Проминувши кремезний дуб, що височів на добрих 3 метри, вона побачила лісову галявину, посеред якої стояла дерев’яна хатина із солом’яною стріхою. Невеличкі акуратні віконця, крізь які пробивалось до хати сонячне сяйво, та петриківський розпис на стінах завжди гріли душу та радували око кожного, хто приходив до діда Омеляна.
– Доброго здоров’ячка, пане Омеляне! Як ся маєте? – спитала Офелія.
– І тобі не хворати, дитинко! Поки що живу потихеньку помаленьку, а там вже як Сварог дасть.
– Нині матінка моя, Аглая, просила передати Вам її вітаннячко та спитати чи почтите Ви нас своїм візитом на свято Новоліття?
– Красно дякую, Офеліє, я обов’язково до вас прибуду.
– Ой, а що це Ви дідусю таке варите? Невже Вам вдалося створити нове зілля, що допоможе прикликати дощ у засуху та порадує нас на свято?
– Так. Це було важко, але все ж вдалося знайти правильну пропорцію інгредієнтів. Проте, мушу зізнатись, що без мого помічника робота тривала б значно довше.
– Про кого це Ви?
– Нещодавно до мене в помічники напросився Ерідан Блек. Хороший хлопчина, відповідальний, але геть зіпсував відносини з батьками, то ж оце й пішов із дому. Ходив селами допомагав людям та вивчав нашу мову, сам він не з наших країв. Якось раз здійнявся страшний буревій. Повикорчовував дерева, позривав дахи на хатах. Замовляв я вітер і блискавицю, аж раптом відчуваю – щось не так. Дивлюсь, а Ерідан магічною паличкою махає та заклинання читає. Тоді й дізнавсь що він за один, хоча й раніше були такі підозри.
– То він – чаклун?!
– Так.
– А Ви мене з ним познайомите, якщо Ваша ласка?
– Чаклуни і феї не спілкувались вже понад 9 століть, але я думаю, що він не такий як ті пихаті чаклуни, що вздумали винищити всі чарівні народи. Проте не можу йти проти закону. Він один для всіх і вийнятків немає.
– Шкода, – важко зітхнула Офелія. – Ну що ж, рада була зустрічі з Вами пане Омеляне і щиро сподіваюсь зустрітись із Вами ще й на Новоліття.
– До зустрічі, дитинко! – з посмішкою на устах мовив старий мольфар.
Після тієї зустрічі юна фея ще довго не могла забути про Ерідана. Вона знала про чаклунів лишень з книжок про історію Іншосвіту та Першосвіту, а тепер дуже хотіла зустрітись з ним. Однак Офелія мусила поспішити, щоб не запізнитись до Іншосвіту на свято.
В Іншосвіті було декілька королівств. Солярія– королівство фей та ельфів. Лісовичівськ – королівство духів (чугайстери, мавки, русалки, водяники, домовики та ін.). Альвхейм– королівство чудовиськ та перевертнів (вовкулаки, упирі, нітки, песоголовці, змії, верлиоко, перелесник та інші). Кожне із цих королівств має свої закони та звичаї, але живуть вони завжди в мирі і взаємоповазі.
Новоліття – одне з великих свят Солярії, на яке завжди збираються всі феї, ельфи, мольфари та представники кожного королівства. Це свято вийнятком не було. Усі збирались довкола великих столів, що ледь не ломились від кількості страв. Там були і вареники, і книші, і холодник, і саламаха, і крупник, і душенина, і шпундра, і шуліки, і буцики, і товченики, і таратута, і вергуни і багато інших страв, а келихи поповнювались медовухою та узваром. Гуляння супроводжувались піснями, танцями та забавами. Не було такого іншосвідця, що б не любив це свято.
З того дня пройшло вже 2 місяці. Офелія знову вирішила прийти в Першосвіт, цього разу до своєї подруги Агнеси. Її сім’я була із знаменитого відьомського роду. З відьмами та відьмаками чарівні народи ладили завжди, навідмінно від чаклунів. Коли був створений Іншосвіт відьомські роди вирішили зостатись у Першосвіті, щоб допомагати мольфарам і людям, а також контролювати, щоб чаклуни не творили безчинств. Лише відьми та мольфари знали про Іншосвіт та могли туди прийти будь-коли, іншим туди дорога була заказана.
Бабця Агнеси прославилась у народі, як баба Яга, хоча насправді її звали Ядвіґа. Цю відьму боялись чаклуни, а люди поважали за мудрість і остерігались, щоб ненароком не розізлити і не накликати на себе біду. Що феї та ельфи, що відьми і відьмаки, що всі чарівні народи – жили вони значно довше ніж люди. Деякі по декілька століть, а наймогутніші і тисячоліття могли прожити. Хоча бували такі випадки що відьму чи фею вб’ють, але зазвичай вони могли переродитися, що правда в іншому часі та вимірі.
Офелія вже доходила до хатини, що стояла неподалік озерця. Довкола було багато хвойних дерев, а земля була вкрита килимом з моху і папороті. Її зустріла висока брюнетка з довгим волоссям, заплетеним у дві коси, та прекрасними блакитними очима, що своїм кольором та мінливістю нагадували небо.
– Офелія, ось де ти! Я вже зачекалась, – сміючись підбігла юна відьма і міцно обняла свою подругу.
– Я також рада нашій зутрічі, Несі!
– Як ти, як пані Аглая та пан Стефан?
– Хвала Сварогу, все гаразд! Матінка моя нині до пана Омеляна пішла, а батечко на зустріч з Велесом, хоче у нього поради спитати. А твої як?
– Бабця Ядвіґа полетіла на збори зіллєварів, представляє нове зілля, матінка Веста на шабаші, батечко Саруман пішов на зустріч з лісовим. Дякувати Сварогу, також все впорядку.
– То добре. До речі, ти щось чула про Ерідана Блека?
– Звідки ти про нього знаєш? – спитала Агнеса, підозріло щурячись, – Я сподіваюсь, ти не вздумала з ним зустрітися?
– Ну як тобі сказати… Про нього я дізналась коли була в діда Омеляна. Він мені про цього одного і розповів. Каже що той тепер його помічник, але про Іншосвіт не знає, бо ж законом заборонено та і в таїнство він не посвячений. Я просто хотіла дізнатись хто він, звідки, що тут робить. Думала із ним зустрітись, не дивись так на мене Несі, думала, але вирішила що то погана ідея.
– І правильно! Він з роду Блеків – темних чаклунів з Магічної Великобританії. Його рід відомий фанатизмом до так званої “чистокровності”, – із презирством мовила юна відьма. – Вони вважають, що чаклуни у яких батьки і покоління до них були чаклунами – чистокровні. У кого хтось із батьків маґл (так вони називають людей без надзвичайних здібностей) або якщо обидва з них напівкровки, то ті напівкровки. До слова, ще два століття тому так назвали б і тих у кого хтось із бабусь чи дідусів напівкровки, але через фанатизм були шлюби з родичами, що призвело до виродження, тому цей пункт пом’якшили. Також вони визначають за фактом народження ще й маґлонароджених або бруднокровок (нині ця назва вважається образою). Так вони називають дітей маґлів – звичайних людей. Багато хто з чистокровок з презирством відноситься до двох інших категорій, бо вважає їх нижчими по статусу і не рівнею собі. Ще в минулому столітті займати високі посади у їхньому міністерстві магії могли тільки чистокровні. Тепер така можливість є і в інших, але вони всеодно досі не мають такого ж статусу як і чистокровки. Ці кляті фанатики відрікаються від своїх дітей, якщо вони беруть шлюбні узи з маґлонародженими чи маґлами, а більшості з цих родів і у випадку шлюбу з напівкровками.
– Ого! Це просто жах!
– Саме так, Офеліє. Тому я впевнена, що заради твоєї безпеки та задля благополуччя Іншосвіту вам ліпше не бачитись.
– Мабуть ти права…
– Мабуть?!
– Ну гаразд, не сердся. Так, ти права. Але може ти мені розкажеш звідки тобі все це відомо?
– Почнемо з того, що я – відьма. Ми вже багато років підтримуємо зв’язок з обома світами, то ж у цьому немає нічого дивного.
– Хмм… І справді.
Дівчата говорили ще дуже довго про життя у різних світах, нові винаходи, тварин, книжок та інше.
Від часу тої розмови пройшло вже 2 тижні. Якось гуляючи лісом в Першосвіті Офелія зустріла чорного сокола. Він сидів на гілці клену, понуро опустивши голову.
– Привіт, соколе. Чому такий сумний? Що трапилось?
– Думаю про своє життя, дівчино.
– Якщо захочеш зі мною поговорити – я залюбки тебе вислухаю.
– Ти мене розумієш?!
– Звичайно, я ж фея.
– Невже… – мовив здивовано сокіл і злетівши з дерева обернувся у високого хлопчину з русявим кучерявим волоссям та сірими очима.
– Хто ти? – відсахнувшись від нього та приготувавшись до оборони, мовила Офелія.
– Не бійся, я тебе не чіпатиму. Мене звати Ерідан Блек.
– Зачекай, то це ти помічник Омеляна?
– Так, я. Коли ти приходила до мольфара, я був у оранжиреї, збирав листя мандрагори та меліси для настоянки від застуди. Повертаючись до мого вчителя я почув твій голос. Ти питала, чи можна нам зустрітися. Я згідний із відповіддю Омеляна, не хочу щоб між нашими світами порушився спокій, але якщо ми вже зустрілись, то знай, що я дуже радий нашій зустрічі.
– … Хоча для мене це також несподівано, але я хотіла б поговорити з тобою ще. Я стільки всього хочу спитати про твій світ.
Вони говорили цілий день, а потім домовились про зустріч наступного разу. Офелія раділа, що знайшла в особі Ерідана цікавого співрозмовника і друга, а Ерідан все більше захоплювався дівчиною та з нетерпінням чекав на зустріч. Так пройшло 3 роки. Згодом їхня дружба перетворилася на кохання. Першим їхню таємницю дізнався Омелян. Він хоч і не був від того в захваті, але прийняв вибір закоханих, потім дізналась і Агнеса. Зрештою пара вирішила не приховувати правди і піти до батьків Офелії. “Нехай буде так, як дасть Великий Сварог”, вирішили вони. Аглая і Стефан Лісовські були в невимовному шоці, довго говорили з Офелією та Еріданом і зрештою вирішили піти за порадою та рішенням до Ради чарівних народів. Вислухавши батьків та закоханих, Рада прийняла рішення дозволити молодятам побратися та жити як у Першосвіті, так і в Іншосвіті, але лише за умови, що Ерідан відречеться не лише від свого роду, а й від усього чаклунського світу. Це рішення хоч і було непростим, хлопець вибрав кохання всього свого життя і зрештою ніколи про це й не жалів.
Через 2 роки 25 серпня 1979 року на світ з’явилася Вероніка Віндеміатрікс Блек-Лісовська…
Додати до улюблених