Польові дослідження пана Алхіміка

FavoriteLoadingДодати до улюблених

“Знаєш, іноді мене дивує, як ти старанно вглядаєшся в кожну пересічну людину, але ніколи не знаєш як поводитися з власними емоціями” – Альбедо лише кинув короткий погляд на Каю, що сидів на єдиному стільці в лабораторії і вкидував періодично якусь нісенітницю, от як зараз наприклад. “Як мінімум, я не роблю вигляд що всі инші мене не хвилюють” – йому не треба було повертатися щоб почути злегка задушений вдих позаду, і Альбедо продовжував перебирати черговий реагент. Він не помітив, як на секунду порожевіли вилиці Алберіха, і, можливо, саме ця деталь ускладнила ситуацію в майбутньому.

 

За день чи два Кая знову повернувся до його лабораторії – він заходив останнви часом доволі часто, побити байдики, розповісти Альбедо головні новини, перевірити, за настановами Джін, чи він їсть і хоч іноді відпочиває. Альбедо намагався пояснити, що це сталося буквально одного разу, і він просто забув про час через те яким цікавим було його дослідження, але зрозумів що його не збираються послухати і просто змирився. Як мінімум, іноді йому приносять солодкого тепер.

Привітавши так званого гостя – ну правда, Алберіх проводив в лабораторії ледве не більше часу ніж Цукроза останнім часом – Альбедо відійшов у сусідню кімнату, забрати реагентів. Він не боявся вже залишати Каю з колбами і приборами сам-на-сам, приблизно з того моменту як той випив неперевірене зілля і ходив пару днів з вушками. Від згадки хотілося.. пищати, притискаючи кулака до щоки, як іноді робила Клі. Дійсно, дуже дивний феномен. Спочатку, він навіть не звернув уваги на “Ого, ти синтезував помаранчеве вино?”, і просто щось неясно мугикнув, а за пару секунд, коли до Альбедо нарешті дійшло, і він бігцем повернувся до тої кімнати – було вже пізно. Кая як раз поставив напівпусту чашку (вчора в нього закінчилися колби, і довелося змішувати останнє зілля де попало) назад на стіл, задумливо дивлячись на нього, і в ту мить Альбедо не знав чого очікувати. Серце неясно билося, ніби відчувало реальну небезпеку, і алхімік боровся з бажанням схопити себе за грудки в надії, що це допоможе заспокоїтися.

Кая ж, навпаки, виглядав.. абсолютно як зазвичай.

 

– Зі смаком ще варто попрацювати, а от запах вже просто ідеальний. Але нащо тобі вино?

Альбедо веде рукою по обличчю, намагаючись заспокоїтись. Відводить очі і дуже активно думає, як пояснити Каї що він щойно випив любовне зілля, якого нащось попросила приготувати Цукроза, і тепер алхімік гадки не має що з цим робити. Не пояснювати – рішення знаходиться швидко.

 

– Кая, день котика тебе нічого не навчив? Ну, тоді вже побудь піддослідним кроликом. Відчуваєш якісь зміни? – Альбедо взяв зі стола блокнот і ручку, готовий записувати все що скаже Алберіх.

 

– Та наче ні.. А що саме я маю відчути? – Кая зацікавлено обмацав деякі частини свого тіла, приділяючи більше уваги голові і все ще людським вухам. Можливо, подумав Альбедо, цей досвід залишив йому те, що називається “психологічна травма”. Це треба буде дослідити.

 

– Я не можу сказати, інакше ти підсвідомо почнеш вигадувати і відчувати симптоми. Зачекай кілька днів, я завершу дослід і розповім. – залишалося тільки сподіватися, що Кая забуде про цю обіцянку пізніше.

 

І дійсно – Кая весь день поводився.. просто як Кая зазвичай. Ставив дурні питання, просто щоб розговорити Альбедо, по його проханню тримав реагенти (майже розлив один з них на підлогу, після чого був відправлений сидіти на стільці далі). В якийсь момент Алберіх пішов, сказавши щось про вечерю, і поки його не було Альбедо зробив дві речі: прочитав статтю щодо симптомів закоханості, і зварив анти-любовне зілля. Тобто, майже закінчив варити його до моменту, коли повернувся Кая.

Розширюючихся при погляді на Альбедо зіниць він не помітив, хоча таке складно було сказати, дивлячись не на коло, а на зірку. Спітнілих долонь або прискореного серцебиття також, а поводився як дурень Кая доволі періодично, тож це наврядче могло бути ефектом зілля.

 

Алберіх змусив його з’їсти курку з овочами, а потім запропонував вибрати з чотирьох десертів. В результаті, Альбедо з’їв три з них, і тепер почувався готовим досліджувати всю ніч.

 

– Тепер випий це. Друга частина того що ти спробував вранці. – Альбедо протягнув склянку з тепер вже блакитною рідиною, і в очікуванні витріщився на Каю. Той без роздумів спробував, підняв брову і зробив ще декілька ковтків.

 

– Серйозно? Тепер виноградний сік? – тепер обличча Каї виглядало скоріше зверхнім, і щось у Альбедо неприємно гупнулося всередині, коли в погляді навпроти він не побачив звичних смішинок, а лише дві тонкі лінії зіниці мовби застигле марево льоду на райдужці.

Що могло послужити причиною такої зміни? Зілля що він щойно випив мало тільки прибрати романтичні почуття, що з’явилися лише через вчорашнє… Он як. Здається, воно зробило саме це, а ще Альбедо щойно все зруйнував.

Виявилося, що змиритися з цим холодним поглядом набагато складніше, ніж Альбедо міг би уявити.

 

Альбедо не пам’ятає чітко, про що саме вони говорять, але скоро Кая йде, здається, вперше за останні декілька місяців покидає лабораторію ще засвітло, і Альбедо, вперше за ті ж самі декілька місяців почувається настільки спустошеним. Раптове відкриття принесло чимало нових емоцій, що сплелися в тугий клубок і осіли десь під ключицями, і алхімік не знав навіть, з якого боку до того клубка підступитися.

На наступний день Алберіх не з’явився, і комок почав неприємно ворушитися. Десь у другій половині дня завітала Цукроза і привела з собою Клі, і на ці пару годин йому стало трошки краще. Як мінімум, до того як Клі спочатку зосереджено дивилася на нього зо десяток секунд, а потім видала “Чому ти сумуєш? Нам треба сходити до братика Каї”, і на резонне запитання, чому Клі вибрала саме Алберіха, відповіла що “братик Альбедо завжди виглядає радіснішим, коли Клі або братик Кая поруч! Це виглядає майже як коли Клі бачиться з мамою, або коли Джін дивиться на пані Лізу. Тому Клі була най-най-найщасливіша, коли мама зібрала всіх кого Клі любить на острові Додоко, це було так весело!” Дівча сонячно сміється, і Альбедо не може не посміхнутися їй у відповідь. Гладить по голові, обіцяючи, що скоро обов’язково зайде до Каї, та сьогодні вже пізно.

 

Клі мов би тягне за одну з ниток в тому клубочці, і Альбедо намагається не втратити цю соломинку, думаючи далі. Щоправда, після того як червоне сонечко таки йде з лабораторії, утримувати оптимізм стає все складніше – Альбедо навіть не знає, наскільки сильним вийшло зілля, і після всього цього чи є шанс що ефект просто.. пройде.

 

В результаті, Альбедо засиджується в лабораторії до світанку, а потім вже не бачить сенсу йти додому, аби за пару годин повернутися на робочий день.

Коли десь біля полудня завітав Кая, Альбедо і лабораторія були… не найприємнішим предметом для споглядань.

“Воу, що, пане алхіміку, весела нічка з реагентами?” – Альбедо точно знав, що Кая кличе його паном алхіміком лише тоді, коли його щось непокоїть, і він пообіцяв собі розібратися в цьому трошки пізніше.

 

– Можна і так сказати. Щодо того експеременту, як ти почувався після другої дози? Все ще ніяких змін? – Альбедо довелося прикласти зусиль, щоб голос звучав рівно. Кая ж судячи з усього згадавши досвід, неприємно зморщив носа.

 

– Та ні, насправді.. Окей, можливо, це взагалі до того зілля стосунку не має, але ти ж не хочеш казати що саме це було. – Алберіх проговорив це на одному диханні, затримався на секунду перед тим як продовжити тихшим голосом, майже як таємницю. – Було таке відчуття, що все що я люблю перестало мати значення. Ніби.. пусто все, і нічим не зарадиш. – Альбедо розумів, як незвично і незручно для Каї виражати свої емоції так прямо, і був за це йому дуже вдячний. Бажання бути щирим з об’єктом закоханості – влучно підкинув мозок один з пунктів прочитаної тоді статті, і щоб заглушити цю думку, Альбедо, трошки голосніше ніж його звичайний тон, перепитав “А зараз?”

 

– Та ні, сьогодні вранці наче відпустило, все як і раніше. То тепер розповіси мені що це було? – Кая нарешті піднімає очі на Альбедо, і від контрасту цього теплого погляду і того, ще свіжого в пам’яті, покритого холодом, у Альбедо проходять мурашки по спині. Пазл, здається, нарешті складається.

 

Альбедо наливає в склянку холодної води, робить декілька ковтків і знімає рукавички. Кидає швидкий погляд на дзеркало, і підходить до стільця, на якому сидить Кая. Розширені зіниці, прискорене серцебиття, трохи пітніють руки. Бажання фізичного контакту з об’єктом закоханості – про себе відмічає Альбедо.

 

– Експеримент ще.. не завершено. – Під здивований погляд Каї, він знімає одну з його рукавиць, вкладаючи свою руку в чужу, а іншу притискає до грудей Алберіха, на межі темної шкіри і завеликого для загальної спільноти виріза. Відчуває, як під долонею чуже серце прискорює пульсацію, бачить на смаглявих щоках рум’янець.

Прискорене серцебиття, трохи пітніють руки, бажання фізичного контакту з об’єктом закоханості. Бажання бути щирим – згадує Альбедо, перед тим як знову відкрити рота, сподіваючись, що голос не підведе його. – Нам обов’язково треба сходити з Клі глушити рибу, або ще щось що вона захоче, вона найкраща дитина яку я колись зустрічав. – Кая явно здивований зміною курсу розмови, але уважно слухає. – Мені треба буде в експедицію на Драконячий Хребет, Цукроза там замерзне насмерть, але я не впораюся без асистента. – Кая, здається, збирається щось сказати, тому Альбедо доводиться перекласти пальці з його грудей на губи, зупиняючи. – Це дослідження найспонтанніше і найдурніше що зі мною відбувалося в житті, але не знаю скільки ще часу я б дуркував якби не воно. А ще я дуже хочу тебе поцілувати.

 

Каї треба десь секунда щоб зрозуміти сенс останньої фрази, і він м’яко забирає Альбедову руку від своїх губ, трошки привстає, щоб дотягнутися. Альбедо нахиляється назад, запускає руку в волосся Алберіха і намагається в поцілунку передати всі ті почуття, що він ще не може описати словами.

Цілунок виходить довгий і тягучий, мов золотавий мед з лілій, що Альбедо куштував минулого року на ярмарці. Кая очевидно.. більш знайомий з технікою, але не намагається забрати контроль, дозволяє Альбедо робити все що йому заманеться, і така свобода дій виявляється неочікувано приємною.

 

Альбедо не пам’ятає точно, в який момент опиняється сидячки зверху на колінах Каї, але це його не дуже дивує. Вони сидять, обіймаючи одне одного, часом цілуються чи мурмотять щось не занадто обтяжене сенсом. Альбедо думає, як йому виразити емоції, що зараз, здається, наповнюють тіло майже через край. Не знаходить нічого краще, як вчепитися обіймами сильніше, ховаючи обличча десь в чужому комірці, і на декілька секунд високо запищати.

 

– Мені сприйняти це як “Так, візьми вина на Драконячий Хребет”, чи… – в голосі Каї відчувалася тепла, розімліла посмішка, і він обережно гладить Альбедо по потилиці.

– Так, візьми, але це не до того. Клі іноді так робить, я подумав що це може допомогти. – Альбедо не спішить піднімати голову, тому до і так тихого голосу доводиться прислухатися, щоб розібрати слова.

– І як? Почуваєшся краще?

– Загалом – так, але я не впевнений чи це через писк або все ж таки через обійми. В будь-якому випадку, це треба дослідити, і я збираюся використовувати твоє тіло як модель для іспитів.

Кая сміється, і Альбедо відчуває вібрацію щокою. Йому й самому від цього хочеться посміхатися, і алхімік думає, що тут дійсно ще купа чого досліджувати.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: