Цвіте полин…
Здіймають хмари західні вітри,
Хапають крила білих журавлів…
Вони летять далеко… В нікуди…
І лине дзвін до неба, лине ввись,
Співають бурі землі про своє,
Реве Дніпро… Кричить мені: «Дивись!»
І бачу я… Я бачу, як живе…
Кудись далеко тягнуть руки верби,
Обличчя їх сміються, мерехтять…
Та серце полоскочуть гострі серпи,
Їх змусивши назавжди замовчать.
І ніби відчуваючи весь смуток
Заплакав небосхил, забравши сонце,
В далекім мертвім краї жовта рута
Напилась не схололої ще крові.
Кричить ріка, здіймає свої хвилі,
Несе минуле, рвучись уперед,
А поруч, на розгорнутому полі,
Хитається безбарвний очерет.
Зажовкли трави… Вітер буйний стих,
Усе ще пролітають сірі хмари,
А я сиджу і дивлюсь, як в траві
І досі розпускається полин.