Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

поле квітів для тебе

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

— Сігма-ку-у-ун! — почулося з коридору голосне — поява Гоголя, взагалі-то, ніколи не проходила без наслідків, у якому би то ключі не було.

Сігма відчайдушно замичав у подушку, повертівся у ліжку, жадаючи знову провалитись в сон, але це було категорично неможливо, коли вже сам Микола зійшов до нього зі своєю увагою.

Заснути знову не вийшло, рівно як і полежати полежати більше хвилини в тиші і самоті — Гоголь, як тільки скинув з ніг зимові чоботи, одразу ж влетів в спальню свого товариша, асистента і так далі по списку униз прямо до дна Маріанської впадини (і як тільки той його не називав); він стояв з виграшною посмішкою і тихо сміявся час від часу, а Сігма провів з ним достатньо часу з початку підготовки штурму Мерсо аби знати: сміх у Гоголя — це надмірний сплеск емоцій, і не завжди тому, що йому весело. І від цього знання було ні трохи не легше і не простіше.

— Сігма-кун! Ти знаєш, який сьогодні день? — Коля, любитель вишуканих епатажів та вікторин, звичайно, не міг дозволити собі одразу викинути усі карти на стіл і сказати, в чому справа. І Сігма, повернувшись до нього з хмурим обличчям, його за це ненавидів.

— Понеділок, — сухо відповів він заспаним голосом, все-таки відірвавшись від теплих подушки та ліжка, щоб сісти та впертися спиною у металічну спинку.

— Звичайно, це правильно! Але крім цього? Я дам тобі мале-есеньку підказку: сьогодні свято!

— Знову день викрутки? На цей раз — квадратної? — скептично відповів Сігма, тонкими пальцями підчепивши з ніжки ліжка резинку, аби зв’язати неслухняне волосся в низький хвіст. Гоголь знову яскраво засміявся, і коли Сігма все-таки повернув до нього голову, він заперечно похитав головою. — Ну, і що ж тоді?

— Буде зовсім не цікаво, якщо я одразу скажу тобі відповідь, — награно обурено відповів Гоголь. Сігма, мазнувши неуважним поглядом по ньому помітив, що той тримає руки у себе за спиною, і он також знав, що це на нього не схоже: тому що Микола при будь-якій розмові завжди активно жестикулював як руками, так і іншими своїми кінцівками.

Сігма потер очі кистями рук, знову подивився на Гоголя, стараючись вловити підступ. Він шмигнув носом (захворів вперше зовсім недавно за всі три роки існування, і як би то не було дивно — відчував себе завдяки собі живим і людяним, та не міг натішитися такому відкриттю, чим дуже сильно здивував Миколу), і тільки після цього відчув дивний запах у себе в кімнаті: ще учора тут пахло тільки деревом і пилюкою, але теперь цю сірість розбавляло щось нове. І Сігма, все ще сонний, відвертого тормозив, намагаючись зрозуміти що ж це таке.

— Зажди… чому тут пахне свіжими квітами?

Гоголь загадково посміхнувся, але майже одразу зробив невинне обличчя, наче він зовсім непричетний до цього, які взагалі можуть бути до нього питання? Але Сігма йому не вірив, як і завжди; а ще Сігма ненавидів загадки та нерозуміння, і відчував повільний наплив киплячого гніву усередині себе.

— Гоголю…

— Ми ж з тобою домовлялись, що ти будеш називати мене по імені! На моїй батьківщині по прізвищу ніхто не кличе, — нагадав Гоголь, перебиваючи, і Сігмі довелось глибоко вдихнути, аби гнів не вирвався назовні.

— Гаразд. Коля, у тебе за спиною… квіти?

— Сігма-кун, ти такий… такий уважний! — чи то з щирим, чи з награним захопленням майже проспівав Гоголь, породивши ще більше питань, аніж відповідей на попередні. Але під уважним поглядом Сігми та тиші, що наступила в кімнаті, він знітився — терпіти не міг мовчання, що викликало у ньому тривогу, я завжди прагнув заповнити пустоту самостійно. — Ну… це вірно! А для чого ж вони мені необхідні?

— Сьогодні ж свято?.. — невпевнено повторив за Миколою Сігма. Гоголь широко посміхнувся, активно закивавши в згоді, та більше натяків, схоже, давати не збирався.

Сігма відчайдушно намагався відкопати в голові хоч якісь думки на цей рахунок: на вулиці стояла холодна російська зима, фактично середина лютого. Було настільки холодно, що тільки через це він і замерз (ну ні разу не через ідіота, якому здалось дуже кумедним штовхнути його в гору снігу на іншому кінці міста від їхньої зйомної квартири), захворів, і третій день валявся з температурою.

Зв’язок усіх думок склався в голові з тяжким металічним скрежетом — розум Сігми, вражений простудою і недавнім сном, працював неймовірно туго. Сьогодні ж лютий, — і вчора був, і завтра буде, та діло не в цьому, — і якщо пригадати, то ще в п’ятницю було одинадцяте число.

Шляхом нехитрих математичних маніпуляцій з числами вдалося докумекати, що сьогодні чотирнадцяте лютого.

— День Святого Валентина? — невпевнено мовив він в кінці кінців.

— Ва-а! Правильно, правильно! Я і не сумнівався, що ти впораєшся, Сігма-кун! — Гоголь покрутився на місті з швидкістю тільки заведеної дзиги, але розгледіти, що було у нього за спиною не вдалось — спина і долоні за нею були старанно прикриті плащем.

Коля видав підступний смішок, після чого ступив до ліжка поближче. Сігма помітно напружився, підсвідомо притуляючись до спинки ліжка сильніше, але навіть не звернув уваги на неприємні колючі відчуття в районі лопаток від металічного об’ємного орнаменту на ній. Гоголь тим часом за декілька кроків перетнув відстань від дверей до ліжка, що знаходилось під широким засніженим вікном і спинився в очікуванні.

— Так і навіщо тобі квіти? — скласти два плюс два не було тяжкою задачею, але Сігмі відвертого не хотілось вірити, що всі ці дії торкаються безпосередньо його самого. Тому що цей жест… був би дивним? І Сігма не знав, як йому варто було би його розцінювати, та чи варто було узагалі загострювати увагу на перформансах Гоголя.

Коля неочікувано галантно поклонився, не стираючи при цьому зі своїх губ задоволеної посмішки; одну руку поклав на серце, а другої витягнув з-за спини…

— Бузок? Посеред лютого місяця? — щиро здивувався Сігма, виплутавшись з покривала, щоб підібратись до краю ліжка і роздивитись квіти поближче. І він був абсолютно запевнений в тому, що вони точно справжні, наче тільки зірвані серед теплого весняного дня. — Де ти дістав їх у такий час?

Бузок був білого та ніжно-фіолетового кольору, складений в букет не аби як, а розбитий по кольорам на кожну із сторін. І цього разу Сігма швидко зрозумів, що це — імітація його волосся. Реакція не змусила себе чекати — він чітко відчував, як його щоки починають червоніти.

— Фокусники не розкривають своїх секретів, Сігма-кун! — Гоголь широко посміхався, оцінюючи поглядом чужу реакцію, і відвертого не міг натішитися таким щирим емоціям, хоча пройшло стільки часу поруч із Сігмою, що він повинен був звикнути до його неймовірної людяності.

Тоді ж Коля, не бажаючи витрачати ні єдиної секунди, нахилився, аби вручити квіти прямо до рук Сігмі — ну дуже вже йому хотілося оцінити схожість букету зі своїм товаришем. Фіолетовий бузок, як виявилось, був темніший на декілька тонів, а от білий підходив до чарівного ідеально — наче Федір, який створював образ Сігми з букв на папері з Книги, надихався саме цвітом дерева.

— Хм..! Наступного разу необхідно буде вибрати лаванду. Вона точно тобі підійде! — Гоголь задумливо постукав пальцем по губам, оцінюючи поглядом то квіти, то лице Сігми, яке заливалось червоною фарбою з кожною секундою все більше і більше.

— Наступного разу?.. — знічено уточнив він, сховавши нижню частину лиця серед букету.

— Наступного разу! Наступного дня Святого Валентина. Або на інше свято… Мій асистент ж заслуговує такої уваги до себе, чи не так? — Сігма видав якийсь незрозумілий звук, сховавшись серед квітів повністю, і Гоголю не вдалось стримати у собі порив накинутись на нього з обіймами, десь у віддалені уявляючи Сігму щасливим та безтурботним у полі квітів, що належать тільки йому одному.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь