Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Поглянь, голубе

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

[ рекомендується пісня: макс пташник – поки ніхто не бачить]

Ну чому все саме так?? Чому у Фелікс завжди не виходить хоча б поспілкуватися з ним?? Біля його однокласника й в додаток старости – Бан Чана весь час була куча людей, які хочуть його допомоги чи просто уваги. Чи означає це те що для Чана він ще один, такий самий як і десяток інших навколо?? Хотілось отримати його погляд на собі й дізнатися про нього все на світі…

Та то все ж напевне марне діло…Скільки вже разів він юрбився з іншими навколо нього, які вмовляли старосту на спілкування і жарти. В той час як Фелікс ніяковів і мовчки спостерігав за посмішкою і ямочками старшого.

Чан був такий спортивний і дужий. Одночасно дуже розумний в науках і лояльний до інших ( хоча в потрібний час точно міг натиснути де треба ). І завжди був надійним другом і людиною. То й не дивно, що в нього знаходилось стільки фанів: як дівчат, так і хлопців. А багато фанів = велика конкуренція. Це було й так зрозуміло.

– Ну чому навіть не спробуєш?? – це питання від друга було чутно вже давно-давно. І певне той і відповіді не мав. Просто не відчував що зможе, не відчував що зацікавить, не відчував що буде досить добрим для нього.

А чим міг похвастатись Фелікс?? Себе вважав не таким вже й гарним хоча привабливим хоч трохи є ( напевне ). Був не сильний, в науках не шпарив, тільки у фізиці і географії, вмів непогано малювати і складав вірші, а іноді випікав щось смачненьке. Це все здавалося дурницями тому й тішитись нема чим. Так все склалось

                                     •••

Його відсутність на фізрі вже стала звичкою. Коли він і був то тільки й сидів на лавочці, але то була рідкість з 0,00001%. Зазвичай він прогулював і десь тинявся, і звідти спостерігав за його симпатією.

Але от зараз в нього була дійсно причинами заявив – голова боліла, яка майже 5 хвилин була!! Просто побути трохи і полюбуватися Чаном звучало звичайно дуже таки непогано, але в голову прийшла друга ідея. І Фелікс вирішив все ж віддати перевагу їй. Просто посидіти в спокійному і вільному ( на диво ) класі й написати вірша. Чом би ні??

Сидіти й роздивлятися весняний пейзаж за вікном, яке було навстіж відкрите – це звичайно гарно, але про що ж писати??

– Як гарно…. – прошепотів він сам до себе. – А вже й вишня почала цвісти.

Пора була що потрібно. Від весни віяло приємним теплим вітерцем. Відчувалась свіжість, вільність і любов – чим не тема вірша??

Вже через 20 хвилин у щоденнику були начоркані якісь два стовпчика:

«пора»

Весна – золота пора,
Відкритих вікон і здійснених мрій,

Що геть летять й не оглядаючись,

За вітром в далечінь туди.
У слід махаючи нам, мов голуби..

Весна –  бажана пора,
Зізнання в щирості очікуваних надій,

Що можуть навіть й не здійснитись,

За чим ж летіть мені тоді??
У слід хоч глянеш, голуб мій??..

– Ммм, сумбурно якось, але й наче нічого

– Що нічого?? Я тут журнал раніше приніс, – старосте уже клав журнал на учительський стіл і точно був зацікавлений в попередніх словах. І коли це він встиг з’явитись, не міг же Фелікс настільки поринути в роздуми… ще як міг

– Та нічого такого, – виправдовуючись хотів почати ховати вірша, як Кріс вже був поруч й нависав над ним. – ну й швидкість…

– Це вірш?? Пишеш??– енергійно почав розпитувати той і побачивши вже закритий щоденник і зніяковіле лице зрозумів. – Ти вибач, я не збираюсь випрошувати почитати чи щось таке. Просто цікаво

– Та нічого, хоча… чому б й ні??– від такого сам починаєш дивуватись. Але ж чому ні ?? Цим він хоч трохи проявить сміливість в своїх почуттях, а кому то ніде ж й не підписано.

– Справді?? Тоді я з радістю

Після першої ж секунди передачи твору Фелікс не зводив очей з лиця Бана ні на секунди, все намагаючись зрозуміти думки того. Але знову все марно. Лице чана було гарне і це була точно аксіома, але все ж емоцій не показувало ніяких. Невже настільки жахливо??

– Вірш добрий і він про кохання ж?? До кого ж?? – голос був якийсь спокійний і навіть холодний, але з ввічливості простягнулась посмішка. Цього вже ніхто не очікував

У відповідь не було ніяких слів тільки погляд в очі. Думками звичайно він вказував на людину спереду, але зрозуміти таке мало хто зможе якщо й захоче. Погляди поглядами, а от Чан сів на стілець парти попереду і тепер лиця були якось дуже близько

– А я можу хоч трохи побути твоїм голубом?? – з піднятою бровою і хитрою посмішкою вдивлявся в лице однокласника який точно був цікавим для нього. – Поглянеш сам у відповідь??

Відповіді не послідувало, а натомість лише легке торкання такого рідного лиця. Такі приємні й трохи шершаві щоки на яких почали вже з’являтися ямочки. Їх власник накрив його руку вже власною яка наче пропалювала теплом. Звідки така сміливість??

– Ну так що?? – погляд в очікуванні застиг на гарних пухких вустах що чарували і манили. – Який же ти чудовий..

Кивка було достатньо. Через секунди губи були накриті іншими, передаючи всі скоплені почуття обох. Такий ніжний і повільний поцілунок через який хотілось танути в теплих руках. Руках які запустились у волосся притягуючи одне одного все ближче. Зупинившись вони дивились одне одному у вічі і майже одночасно промовили з посмішками уткнувшись лобами:

– Нарешті ти дивишся на мене

Боже які ж вони дурники разом. Хоча б разом…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь