Печорін

Порок нестримного бажання
Ним володів…
І без вагання
Поринув в нього наш герой.
Жінкам серця порозбивавши,
В двобої з пістоля стрілявши
Із дому кожного тікав,
Бо знав, що зайвий він і там.

Він був неговірким, нестримним,
Бажання мав напрочуд дивні.
Життя своє не цінував,
Мабуть, вже запал свій втрачав.

Він голови умів крутити,
Знав, як по-справжньому любити.
Заради цього варто й жити…