Ця історія стара як світ . І хоч і не починається словами «жили-були» чи «давним-давно..» , вона знайома всім і до неможливості банальна . Вона розпочинається з самісінького початку, що взагалі-то не є дивом, розпочинається новим днем , світанком , народженням , новим життям , наша історія бере свій початок на небі, там де сходить сонце.
Отож, одного весняного ранку десь на краю світу разом із першим сонячним промінням народилось двійко нових людей. Вони , як то часто буває, голосно плакати й кричали , хапаючи перші ковтки повітря , допоки янголи у височині співали їм вітальні молитви . Хлопчик і дівчинка, що народились під однією зіркою. Повінчані місяцем від самого народження, отримали спільні долі й були сплетені премудрими нитками життя.
«Яка у Вас красуня-донечка, – милувалися медсестри, – світленька , червонощока, зеленоока , уся в маму!»
З сусідньої палати вигукували: «Ох і богатир , 4.200 . Тримайте Вашу малечу. А гарний який, чорнявий ,мов тато».
НарЕчені в той день Макаром й Любою, двоє немовлят почали топтати стежку життя, спершу невміло , боязно , пізнаючи себе й людей , спинаючись по-троху на ноги. Від народження сусіди, ділили вони спершу ліжечка , палати , різнобарвні іграшки й прогулянки садком пологового будинку. Зайняті розмовами про усе на світі мама Таня й мама Оля, ще не помічали як двоє малюків перегукувались з візочків , знайомлячись й звикаючи до спільного неподільного існування в присутності один одного. Незчулись як прийшла пора виписки. Час було пакувати синьо-рожеві пелюшки , збирати до купи пляшечки й повертатись додому . Час прощатись. Чи назавжди? Хіба ж могли знати ті двійко новоприбулих людей. Зорі лиш всміхались , махали руками , знали щось наперед.
Таня вперше побачила Олю ,коли була на прийомі у лікаря. Вони прийшли з чоловіком Сергієм аби пересвідчитись у достовірності «діагнозу», виданого тестом на вагітність. Чекали довго , майже 40 хвилин. І так знервований Сергій заледве стримував приступи гніву, поки його на противагу спокійна дружина розглядала фото дітлахів на стінах. Ще за 5 довгих хвилин з кабінету вилетіла заплакана дівчина , ледве тримаючись на ногах так і впала чоловікові в обійми . Спантеличений Сергій лиш встиг зловити її ,глянувши через плече на Таню.
– Агов , дівчино, з Вами все добре?- підбігла занепокоєна Таня. – Нумо посади її на крісло , – звернулась до чоловіка.
– Вагітна…уявляєте я вагітна, – зі сльозами на очах, мовила незнайомка, а потім раптом зовсім зомліла.
На гамір зібрались працівники лікарні, всім гамузом відібрали з рук пари непритомну й розтанули між стін коридору.
– Оце так вистава, – розводив руками Сергій , все ще здивований такою пригодою.
– І справді . Ти ж не збираєшся теж непритомніти , Любчику? – сміялась Таня.
Наступна зустріч відбулась через місяць . Оля якраз підходила до кабінету УЗІ , з якого виходила Таня – той самий випадковий свідок її недавньої істерики, що разом з чоловіком врятували її від невдячного падіння долілиць. Зустрівшись поглядами, дівчата одночасно викрикнули «О» й так і застрягли в коридорі , розмовляючи. Відтоді й самі не помітили як стали близькими товаришками. Часто ходили в кафе разом після чергового огляду , за піалою морозива ділились радісним і сумним. Двадцятип’ятирічна Оля , ще зовсім юна й тендітна , що не так давно закінчила педуніверситет, повідала подрузі, що в той самий день їх першої зустрічі ходила до гінеколога на звичний медогляд й була просто не готова до таких несподіваних новин. Виявилось , що вони зі своїм тоді ще хлопцем Максимом недавно переїхали до їх містечка, знімали кімнатку неподалік школи №3 й тепер активно готувались стати батьками. Таня ж розповіла як її чоловік Сергій важко пережив той інцидент в лікарні й сам ледь не впав ,коли почув про вагітність дружини. Дівчата реготали , не помічаючи направлених на них поглядів, пили запашний чай й ділили щастя наближення материнства разом. Незабаром познайомилася вже сім’ями , чоловіки на диво теж швидко знайшли спільну мову. Захоплені спільною темою машиніст Максим й автослюсар Сергій сперечались на тему кращої країни-виробника деталей , вже не зважаючи на своє жіноцтво , що саме готувало на кухні пироги.
Непомітно збігав час, Таня вже подалась в декретну відпустку , попрощавшись зі своїми колегами й бухгалтерськими звітами. Оля ж зовсім звільнилась з роботи , відтепер ведучи уроки біології й географії з дому в ролі репетитора . Зима невпинно стікала снігами , все рідше кусали морози шибки вікон, календарі кричали про неминучий початок березня. Дівчата одночасно переїхали до лікарні й на радість обом потрапили до однієї палати. Готувались до скорих пологів , разом переживали часті хвилювання й чекали весни.
Вночі на 27-ме березня , коли відділенням гуляв тихий морок сну, Оля раптом відчула вологу , закрутилась на ліжку , розплющила очі з усвідомленням ,що ось і настав її час. Дівчина вже була попереджена про можливі сьогоднішні пологи й загалом була до цього готовою. Проте не готовою виявилась старша Таня , якій лікарі пророкували ще кілька тижнів до моменту ікс. Розбуджений дзвінком Сергій вже мчав сонними вулицями , стривожений передчасністю подій. В цей час Максим відбував нічну зміну на роботі , подумки підтримуючи свою наречену Олю, хвилювався , шкодував ,що погодився на додатковий заробіток і молився янголам за здоров’я своїх дівчаток.
Швидко минала ніч, її налякану світлом проганяли дитячі перші крики. Дівчинка і хлопчик. З’явившись з різницею в годину на світ вже мирно спали , поки їх матусі відпочивали , огорнуті чоловічими коханими руками й квітами. Таня важко переживала передчасні пологи та побачивши вперше оченята свого сина була такою щасливою як ніколи. Нічні потуги минули , засяяв новий день нового життя.
Макарчик і Любася . Так називали батьки їх дружній з пелюшок дует. Матусі не могли нарадітись таким чудесам , а татусі лиш здивовано переглядались. Галаслива вередунка Люба , яку не заспокоювали ні теплі руки мами Олі а ні загрубілі руки тата Максима, миттю замовкала в компанії спокійного Макара. Малюки простягали один до одного руки і посміхались своїм дитячим відкриттям. А які концерти влаштовувались ,коли одна з родин збиралась додому , обоє дітей так плакали , немов світ кінчався тієї ж миті , сумно переглядались . Чекали нової зустрічі ?
Минали роки , названі двійнята зростали з кожним днем , робили свої перші кроки , як і завжди обов’язково разом . Отак просто надхненна дворічна Любася, підтримувана крихітними долонями хлоп’яти , підвелась на ніжки , а потім допомогла й Макару. Зціпивши руки дітлахи протримались кілька секунд і повалились на зелений килим трави, голосно сміялись , раділи спільним успіхам певно що.
На третій рік від народження малят , мама Таня отримала несподіване підвищення й погодилась на переведення до нової філії її компанії. Із сумом переживали несподіваний переїзд в інше місто батьки , ще важче їх діти , звиклі до перебування поруч. Восени Сергій з Максимом спускали останні коробки спакованих речей , жінки тихо пускали сльози , обіцялись навідуватись один до одного , згадували найщасливіші дні від самого знайомства. Діти ж сиділи на лавці поруч й ще не усвідомлювали масштабів змін , обмінювались іграшками й лепетали інопланетні слова.
– Кама…,- мовила Люба.
– Лю….,- усміхнувся Макар.
Блакитні очі дивились в карі , заплутані поміж рук звисали доленосні нитки, а згори невидимі зорі освічували їх обличчя. Янголи просили не сумувати і тільки усміхались , споглядаючи маленьких створінь з небес.