Перший рік: Шрами

FavoriteLoadingДодати до улюблених

П`ятниця, 15 жовтня, 1971

Наступні декілька днів Ремус намагався уникати Сіріуса – або, принаймні, уникав залишатися з ним тет-а-тет. Це було непросто, хлопчики проводили весь час разом, особливо на вихідних. Вони без проблем здали урок чарів в п`ятницю; навіть Пітер. Флитвік був у захваті від того, наскільки добре весь клас засвоїв левітацію і відпустив їх на обід раніше.

Зустріч з Сіріусом була неминучою вже наступного тижня, під час уроку Польотів. Якби Ремус не так сильно ненавидів Історію магії, то Польоти стали б його найнеулюбленішим предметом. Через двадцять хвилин їх першого уроку з мадам Гук, він дізнався, що боїться літати і решта уроку була кепською.

Звичайно, Джеймс став зіркою класу, навіть інше мародери важали його нестерпним, коли він літав по квідичному полю, виробляючі всілякі петлі та фінти, ніби він народився з мітлою. у Сіріус теж добре виходило, як і у більшісті дітей в класі, що виросли граючи на мітлах; навіть у Пітера виходило стерпно.

Напередодні ввечері ішов дощ і земля була як болото. Вони перевдяглися зі свох звичайних лакованих туфель в міцні чоботи і червону форму для польотів, перш ніж відправитися на поле. Першокурсники не могли брати свої мітли в школу, Джеймс довго розповідав всім охочим послухати, про свою мітлу найкращої моделі, яку він залишив вдома.

– Правильно тримайте свої мітли, будь ласка, пані та панове, – гукнула Гук до класу. – Сьогодні сильний вітер, тому, я хочу, щоб ви про це не забували. Поттере, не грайте на публіку.

Ремус, насилу, забрався на мітлу. Якщо його не знудить, то це вже буде перемога.
– Я хочу від вас п`ять бездоганних кіл і хороше приземлення. Пам`ятайте про калюжу і намагайтесь схилятися за вітром, де це можливо. Використайте його на свою користь. П`ять очок таму, хто прилетить першим. – І, без будь-якого попередження, срібловолоса відьма засвистіла.

Ремус і Лілі єдині, хто виросли серед маглів, останніми з групи відірвалися від землі. Однак, коли руда піднялася в повітря, то з легкістю спрямувала вперед.

– Вище, Люпине! Давай! – Прокричала Гуч знизу через мегафон. Він хотів проігнорувати її, але тут не вдасться втекти – принаймні, в Св. Едмунді, коли змушували бігти крос, можна сховатися десь за рогом, а потім втікти в місто на півдня.

Він відштовхнувся вищи, намагаючись дивитись вперед, а не вниз; наамагатися думати ще про щось, окрім пустого простору між ним і землею. Він бачив яскраво-руду зачіску Лілі, що миготіла попереду, як лисячий хвіст, бличку русяву голову Пітера десь у середині групи. Хоча він не міг бачити так далеко, але знав, що попереду Джеймс і Сіріус летять ніздря в ніздрю. Ремус просто похмуро рухався вперед, не бажаючи прискорюватися. Кому яка справа – буде він останнім, чи погониться за всіми і переламає шию. Коли він повернув в кінці поля, вітер справді його зносив і він, намагаючись не гальмувати занадто швидко, нахиляючись вперед. Було холодно і сіре морозне ранкове повітря вдяряло в обличчя.

Друге коло було таким же паскудним. На третьому він помітив, як Джеймс кружляв навколо веж біля пустих трибун, не зважаючи на настанови мадам Гук. На червертому колі Ремус обзавівся компанією.

– Веселишся? – Усміхнувся Сіріус, летячи поруч. Йому, здавалось, дуже комфортно, ніби він міг скласти руки за головою, перевернутись вверх ногами і полетіти далі без жодних проблем.

– Що ти робиш? – Насупився Ремус, намагаючись його проігнорувати. – Намагаєшся програти?

– Джеймс переможе, – знизав плечима Сіріус. – Нехай насолодиться моментом. Вирішив тут зависнути з тобою.

– Чому? – Запитав Ремус, стиснувши зуби.

– Думав, тобі потрібна комнанія, – Ремусу не треба було навіть і глянути на нього щоб знати, що той шкіриться своєю дратуючою Сіріусоблеківською усмішкою. – Плюс, ми ось-ось маємо приземлюватись, а я знаю, що ти ненавидиш це.

– Відвали.

– Ніі.

– Попереджаю, Блек…

– Ти не вдариш мене тут, Люпин, якщо не хочеш звалитися з мітли.

– Боже, який ти бісючий.

– Ага. – Сіріус облетів його, як ідеальна власна орбіта.

– Відвали. – Ремус намагався ухилятися від нього, небеспечно похитуючись
– Час приземлятися… Не забудь спочатку випрямити ноги вперед і відкинутися назад… потім зігни коліна, коли торкнешся… оу!

Ремус схопив хвіст мітли Сіріуса і міцно потягнув. Сміючись, Сіріус випрямився, потім полетів в сторону Ремуса і сильно його штурхнув. Люпин похитнувся, але міцно тримаючись, ішов на зниження. Набагато плавніше, ніж раніше, він відкинувся назад, потім швидко перекрутився, щоб вдарити Сіріуса.

– Звали з дороги! – Закричав він, прискорюючись. – Прийдеш останнім хоч раз!

– О, ні, так не вийде! – Тепер вже Сіріус схопив хвіст Ремусової мітли, сміючись, смикнув його назад. Це, напевно, вже було зайвим, оскільки вони були дуже близько до землі. Борючись, хлопці виронили мітли і впали в величезну каламутну калюжу, мараючи мантії.

– Блек! Люпин! – Мадам Гук прямувала до двух хлопців, яку борсались у бруді.

Інші Ґрифіндорці зібрались навколо, сміючись і показуючи на них пальцями. Сіріус вскочив на ноги з усією грацією, якою його благословило шляхетне походження і грубо потягнув Люпина за руку. Вони підняли очі на вчительку, змахуючи каплі води з очей.

– Що я вам сказала про калюжу? – Хмикнула мадам Гук, вигинаючи брову. Вона, зазвичай, знаходила веселе в простих речах. – По очку з кожного з Ґрифіндору. – Вам краще прийняти душ. Ідіть.

Вони почалапали до квідичних роздягалень в тяжких від вологи, заболочених мантіях.

– Ідіотська форма. – Пробурмотів Ремус, коли вони увійшли до маленької кам`яної будівлі. – І як її висушити?

– Домашні ельфи про це подбають. – Відповів Сіріус, знімаючи форму і кидаючи її в купу в кутку.

Ремус не потурбувався запитати, що за домові ельфи. Він зняв мантію і стягнув черевики, а потім увійшов в душову кабінку, щоб продовжити роздагатись. Там були розкладені рушники і вода була приємно теплою. Він нахилився під струї води, зігріваючі кров і спостерігаючи, як бруд і налиплі травинки стікають в канаву. Принаймні, він врятувався від ще сорока хвилин польотів.

Він різко протер руками волосся. Без щомісячних стрижок Матрони, його волосся стало довшим і м’якшим, більшу частину часу воно стирчало, так само безладно, як у Джеймса. Нарешті, він зміг побачити його натуральний колір, але був розчарований – воно було нецікавого мишачого русого кольору.

Ремус покінчив з душем раніше Сіріуса і вийшов, швидко шукаючи свою шкільну форму. Він був наполовину одягненим, коли, нарешті, з’явився Сіріус, мокре лискуче волосся якого, було зачесане назад. Він уже був повністю одягнений і виглядав неймовірно крутим і дорослим, тоді як Ремус зрозумів, що пропустив ґудзикна сорочці і мусив починати все спочатку.

– Що це?! – Раптом запитав Сіріус. Ремус підвів погляд на нього о потім знову вниз. Сіріус вказував на довгу срібну смужку, яка простягалася від лівої ключиці вниз по діагоналі через грудну клітку до правого соска. Він намагався швидше застібнути сорочку.

– Шрам. – Прубурмотів він. Не було сенсу говорити, щось іще. він майже не помічав їх. Вони просто є, така сама частина його, як і веснянки чи волосся на руках.

– Це… Це трапилось з тобою в домі? Де ти виріс?

Було щось дивне в голосі Сіріуса. Ремус виявив, що не може відповісти, тому просто кивнув. – у мене є шрами. – Він сказав це так тихо, що Ремус подумав, що йому почулося.

Сіріус нагнувся і підкатав штанину, повернувши щиколотку, так щоб показати Ремусу мітки там. Вони не були як шрами Ремуса – великі, глибокі і рвані, повні злості та голоду. Срібні смужки на нозі Сіріуса були тонкими та рівними; символ жостокості. Ремус дивився кілька секунд, поки Сіріус не відпустив тканину і випростався.

Вони дивилися один на одного цілу хвилину. Ремусу стало дуже спекотно, очі Сіріуса залишалися холодними і спокійними. Потім цей зв`язок перервався.

– Підемо подивимось, як Джеймс виставляє себе йолопом? – Запитав Сіріус.

Ремус знову кивнув і вони вийшли на холодне осіннє повітря. Хлопчики зайняли місця на твердих лавах трибун і спостерігали, як решта класу туди-сюди літає по майданчику, червоні мантії маячать позаду. Лілі, хоч і не вистачало формальної техніки Джеймса, вона давала йому жару, коли справа доходила до швидкості, і вона обігнала його у двох із трьох гонок від воріт до воріт.

– Ремус? – Раптово мовив Сіріус, коли їх однокласники ішли на фінальну посадку.

– Що?

– Ти ж не вмієш читати, правда?

Ремус зітхнув. Він тримає в собі багато секретів. І Сіріус поділився одним із своїх.

– Ага.

– Я нікому не скажу.

– Добре.

Ця усмішка Сіріуса Блека.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: