Перший рік: Повнолуння

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Неділя, 5 вересня, 1971

Ремус провів решту тижня, ігноруючи інших хлопців, наскільки це було можливо. Цій техніці він навчився в Святому Едмунді – добре, коли тебе не помічають, найкраще, коли ніхто не знає про тебе нічого в цілому. ( Він все ще отримував копняки або його мокали головою в унітаз, але, загалом, ніхто ніколи не докладав зусиль, щоб заважати йому). Джеймс, Сіріус і Пітер, не як хлопці з Святому Едді, звичайно. Матрона назавала би це “вихованістю”.

Сіріус і Джеймс, очевидно, були з багатих сімей, він зрозумів це з їх розмов, про їх домівки, і з того, як вони розмовляють – гучно і чітко, вимовляючи всі голосні і приголосні. Ремус уважно їх слухав і вирішив перестати постійно гекати.

І справа не лише в їх акценті, а і в тому що вони говорять. Ремус виріс серед дорослих, яку постійно говорили йому “будь тихим!”, і з хлопцями, які могли відгамселити за придуркуватість, якщо ти говориш більш, ніж слід. Джеймс і Сіріус говорили, як герої романів: їх мова сповнена описами, метафорами і їдким сарказмом. Їх дотепність лякала сильніше, аніж удар в обличчя, думав Ремус, – принаймні, це швидко закінчилося.

Він уникав хлопців, гуляючи по замку. В притулку в нього не було особистого простору, значну частину часу він проводив замкнений в кімнаті. В Гоґвортсі, здавалось, не було заборонено десь ходити, тому Ремус був твердо налаштований дослідити кожен сантиметр цього химерного замку.

Їм видали карти, щоб було простіше знаходити потрібні класи, але Ремус виявив, що там багато чого бракувало, вони були спрощені. Наприклад, на карті не було секретного проходу, який він знайшов, що вивів його з підземелля до дівчачого туалету на першому поверсі. Він і гадки не мав, кому взагалі міг знадобитись цей перехід, і вперше він цим скористався, коли до нього прикопався особливо дратівливий привид, який забризкав хлопця милом. Також, було б корисно, – міркував Ремус, – якщо зробити карту рухомою, як картини, – тоді, принаймні, можна буде відслідковувати кумедні рухомі сходи. І він впевнений, що одна кімната також рухома, здавалося, вона ніколи не була на одному місці.

В неділю в день, Ремус з жахом чекав понеділка, який буде не тільки першим днем пісня повного місяця, а і першим навчальним днем. Після вечері, яку Ремус провів наодинці, сидячи віддалік від Сіріуса, Джеймса і Пітера. Він швидко пробарався до кабінету Макґонеґел. Вона чекала його разом зі шкільною медсестрою, з якою він вже познайомився. Вона була доброю, приємною жінкою; хоч і трошки метушливою.

– Добрий вечір, містере Люпин, – професорка всмішнулася. – Дякую, що дотримались обіцянки. Пройдемо.

На щастя Ремуса, жінки вели його не до підземель, як він вважав, що вони зроблять, а за межі замку, до великого крученого дерева. Войовнича верба – нове доповнення до території, як пояснив Дамблдор у своїй промові на початку року, це – подарунок колишнього учня. Ремус думав, що, хто це не пожертвував, насправді, ненанавидів школу, тому що дерево було не лише жажливим в аспекті, але й безглуздо жорстоким.

Коли вони наближались, професорка Макґонеґел зробила щось таке неймовірне, що Ремус мало не закричав від шоку. Здавалось, вона зникає, поступово зменшуючись, поки зовсім не зникла. На її місці вже була гладкошерсна жовтоока кішка. Мадам Помфрі навіть не подала виду, що здивована, коли кішка побігла до дерева, яке гойдало гілками, як дитина руками, під час істерики. Вона підбіга до дерева, уникаючи поранень, і натисла лапою на кореневий вузол. І дерево моментально застигло. Ремус і мадам Помфрі породовжили, заходячи у впадину під деревом, яку Ремус раніше не помічав. Усередині на них чекала Макґонеґел, знову в людській подобі.

Прохід був слабо освітлений, з зеленуватим сяйвом, в самому кінці знаходилися двері. Вони опинилися в невеличкому, здавалось, давно занедбаному будинку. Вікна забиті дошками і двері приколочені засувом.

– От ми і тут, – Макґонеґел намагалася звучати ласкаво, щоб хоч трохи підбодрити його в цьому моторошному місці. – Зараз, я сподіваюсь, ви розумієте, що ми не можемо залишитися з вами, але, якщо хочете, мадам Помфрі почекає поки… перетворення не завершиться?

Ремус відмахнувся.

– Я буду в порядку. Як мені повернутись назад вранці?

– Я прийду зразу, як зійде сонце, – запевнила хлопчика мадам Помфрі. – Підлатаю і відпущу тебе на уроки перш ніж хтось помітить, що тебе нема. – Вона посміхнулась, але її очі залишались сумними. Це змушувало Ремуса почуватись некомфортно. Але до заходу сонця залишалось всього нічого і все що завгодно, змушувало почуватись його незручно: волосся свербіло, шкіра натягувалась, піднімалась температура.

– Вам краще піти. – Швидко сказав він, відходячи подалі в пустій кімнаті. Біля однієї стіни знаходилось ліжко з чистою постілю. Виглядало так, ніби його навмисне туди поставили.
Жінки вишли, нахлухо запираючи двері. Він почув, як Макґонаґел знову бурмоче і задумався, які конкретно заклинання вона накладає на будинок. Хоча, якими вони не були, все рівно краще, ніж жахливі посереблені двері.

На якусь мить він сів на ліжко, а потім знову нервово підвівся. Ремус крокував по кімнаті. Іноді здавалося, наче вовк закрався в його свідомість, ще до того, як захопив все тіло і коли опускалася темрява, його почуття різкішали, і його шлунок зводило від неймовірно сильного голоду. Ремус швидко почав роздягатися, не маючи бажання порвати одяг. Його суглоби почали тупо тульсувати, він ліг на ліжко. Це найгірша частина. Серцебиття віддавалось в вухах, і він міг поклястись, що чув як розтягуюються його сухожилля, кістки та зуби подовжувались з жахливим скежетом, його череп розколювався і змінювався.

Він і шипів, поки біль не надто посилився, лише тоді він почав кричати. І він міг лише сподіватись, що він достатньо далеко від школи і його крик ніхто не чує. Загалом, це тривало близько двадцяти хвилин, хоча він ніколи засікав. Потім все стало туманним, і він ніколи не міг згадати, що було коли він був вовком. Це відбувалося впереше в Гоґвортсі, все так само було розмитим, але він прокинувся з меншими травмами, ніж зазвичай. Ремус гадав, це тому що, вовк рознюхував нову територію, перевіряючи її межі. Він, напевно, намагався вибити вікно чи двері, бо на лівому боці були нерівні синці, які не зійдуть ще декілька днів.

Зворотня трансформація була такою ж неприємною – стягуюче відчуття, змушувало задихатись і залишало ниючу біль. Він витер сльози і поповз в ліжко, радий, що має годину спокійного сну, поки сонце повністю не зійде.

Мадам Помфрі повернулась, як і обіцяла. Вона заспокійливо говорила, поклавши холодні руки на його палаюче чоло.

– Мені не подобається, як ти виглядаєш, – сказала вона, коли він розплющив очі. – Це божевілля, що ти маєш провести весь день на навчанні в такому стані. Ти виснажений!

Ніхто ніколи ще не гововорив до нього з такою турботою, це змусило його зніяковіти. Він відштовхнув її руку і почав одягатися.

– Я в нормі. Я хочу піти.

Вона змусила його щось випити перед тим, як відпустити – воно було холодним і металевим на смак, але зголом він почувався краще. Хлопчик поспішив до Ґрифіндорської вежі, переодягтись в форму, як найшвидше – він не хотів пропустити сніданок, він жахливо голодний.

– Де ти був?! – Джеймс підскочив до нього, як тільки він зайшов до їхньої кімнати. Всі три хлопчики вже були зібрані і виглядали бездоганно – окрім Джеймсового волосся, яке завжди стирчало в усі сторони.

– Ніде. – Ремус просковзнув повз до своїх речей.

– Ти в нормі? – Запитав Сіріус, відірвавши погляд від дзеркала, перед яким розчесував своє волосся.

– Ага, – погодився Джеймс, – виглядаєш трохи дивно.

Ремус скривився до них.

– Відваліть.

– Ми просто намагаємося бути милими, – відповів Пітер, вперши руки в боки. Вони втрьох дивились на Ремуса, який хотів зняти футболку, коли згадав про синці.

– Що?! – Гаркнув Ремус на них. – Ви всі будете витріщатьсь поки я перевдягаюся? Ви, мажорчики, просто купка гоміків. – Він пройшов до ванни з одягом і грюкнув дверима. Через момент він почув, як Пітер буркнув, що голодний і вони пішли.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: