Перший рік: Мародери

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Середа, 15 вересня, 1971

Наступного ранку Джеймс і Сіріус ледве стримували хвилювання, підкваплювали своїх товаришів по кімнаті, щоб з`явитися на сніданок раніше за інших грифіндорців. Вони були першими учнями, які прийшли до Великої зали, окрім кількох рейвенкловців, які схилилися над підготовчими книжками до НОЧей з величезними кухлями чорної кави.

– Ідеально, – сяяв Сіріус біля порожніх лавок, – Місця в першому ряду!

– Закладаюся, нікого не буде найблищу годину, – застогнав, напівсонний Пітер, підпираючи голову.

– Оживіться, – Джеймс наливав їм великі кружки чаю. – Ви хіба не хочете побачити плоди нашої праці?

– Не о шостій ранку. – відповів Пітер, цмулячи чай. Сіріус скривився від звуку і підсунув йому тарілку.

– Їж тости і не ний.

Ремус теж взяв тост і розрізав його на чотири частини. На одну чверть він поклав мармелад, на другу намазав варення, на третю – вершкове масло і на останню – лимониний курд. Він проігнорував потішливий погляд Сіріуса. Ремус ніколи не мав такого вибору раніше і він був рішуче налаштований спрбувати все.

На щастя, їм не довелося довко чекати, поки інші учні почнуть сходитись на сніданок. перші слизеринці прийшли, коли Ремус покінчив з тостом. Три хлопці і дві дівчини – третьокурсники. Вони підійшли до свого столу, зовсім не підозрюючи про чотирьох нетерплячих грифіндорців, які пильно за ними стежать. Протягом кількох хвилин не було чогось відмінного. Сіріус розчаровано зітхнув. Але потім. Найвищий хлопчик злегка пересунувся на своєму місці, потираючи руку. Здавалося, інший щось шукав у кишені, але, як бачив Ремус, він явно шалено чухав ногу. Третій постійно чухмарив паличкою за вухом.

– Спрацювало! – Прошепотів Джеймс, перехоплюючи подих від хвилювання. Навіть Пітер виглядав веселіше зараз.

Чим більше слизеринців збиралось, тим очевиднішою була їх проблема – і більш кумеднішою. До сьомої години Слизеринський стіл був повний хлопців, які звивались, корчились і шухмарились, і нажаханих дівчат. Амікус Керроу – міцний шестикурсний, з рештою, здер свою мантію, шкільний джемпер і, навіть, краватку, щоб шкрябати свої груди, які, як бачив Ремус, вже були червоними. Йому було трохи їх шкода.

Тоді зайшов Снейп. Чи то доля, чи то чиста вдача, Северус, очевидно, мав алергію на шипшину. Він ішов зі схиленою головою, волосся спадало на обличчя, але все рівно явно було видно яскраво-червоний ніс.

– О, Мерліне! – Пирскнув Сіріус, сміючись, хапаючись за живіт. – Скажіть, що ви бачили його пику!

– Гей, Слинявусе! – Раптово гукнув Джеймс, привертаючи увагу інших хлопців.

Снейп крутнувся, піднімаючи голову; волосся розсунулося. Ліва строна його обличчя була покрита яскраво-червоним висипанням від скроні аж до шиї, і зникала під коміром. Ліве око теж почервоніла, повіка набрякла і докучала.

– Чудово виглядаєш! – Крикнув Сіріус і четверо хлопців розсміялися, коли Снейп вилетів з приміщення.

Коли сніданок закінчився, весь замок тріщав чутками про те, що трапилося з слизеринськими хлопцями. Сіріус і Джеймс виглядали наче вже настали Різдвяні свята і навіть Пітер виглядав бадьорим – нагадуючи всім, що це він, зрештою, стояв на шухері, роблячи цю авантюру можливою.

– Однак, все це ідея Люпина, – повернувся Сіріус, від душі плеснувши Ремуса по спині.- Що ми маємо, щоб відсвяткувати, а? Пограємо у вибухові карти? Рейд на кухню?

Ремус відмахнувся, чемно постіхаючись.

– Ну, роби що хочеш, але без мене без мене, – відповів він, – У мене два покарання.

– У Слизнорога?

– Ага і Маґонаґел. І у Флитвіка, але завтра. Тоді ще по Гербалогії в кінці тижня.

– Твою ж мати, друже, – нахмурився Джеймс. – Ідеш на рекорд, чи як?

Ремус відмахнувся. Його постійно наказували в Св. Едмунді – як і всіх хлопців. Покарання його не хвилювали. Хоча, “вибухові карти” звучали доволі весело.

– Можливо, тобі треба почати робити домашку? – мило запропонував Сіріус. Ремус закотив очі, встаючи із-за столу.

– Дайте, – сказав він, – зараз Захист від Темних Мистецтв, думав, вам це подобається.

***

Того ж дня, Ремус поспішав відбувати покарання у Снизнорога, коли пробіг повз Лілі Еванс. Він був цілком цілком радий просто піти далі, але вона посміхнулася і підлаштувалася під його кроки.

– Привітик, Ремус.

– Привіт.

– Ти ідеш до підземелль?

Він кивнув.

– Я теж. Маю сказати Слизнорогу,що Северус не може прийти.

– Ох, точно.

– Ти чув, що трапилося зі Слизеринцями?

– Ага. – Всі чули – всі говорили про це весь день, навіть на уроках. На щастя, ніхто ще не мав ідей, хто міг це зробити. Це була хороша ідея, атакувати весь гуртожиток відразу. Хто міг здогадатися, хто саме був ціллю.

– Дико, так? – Продовжувала Лілі. – Бідний Сев має алергію на те, що вони там використали. Мадам Помфрі дала йому снодійне і залишила поки набряк не спаде.
Ремус не подумавши хихикнув. Він глянув на Лілі, яка докірливо на нього дивилася своїми зеленими очима і похитала головою.

– Слухай, я знаю що він був не дуже милим по відношенню до тебе. Того дня на Зіллях чи в потязі. Він… Ну він трохи зануда, знаєш?

Ремус погодився.

– Але я хочу вибачитись. – Наголосила Лілі. – Я маю більше протистояти йому. Не дозволяти так себе вести. Він насправді дуже хороший, якщо ти добре його знаеш.
– Якщо ти так кажеш. – Ремус зупинився. Вони прийшли до кабінету Слизнорога. Двері були зачинені і всередині говорили на підвищених тонах.

– Горацію, хто б це не був, але точно хтось зі Слизерину! – Це була професорка Макґонеґел. – Хто ще знає пароль?

– Чому б Слизеринцям нападати на свій гуртожиток, Мінерво?! – Майстер Зілль звучав дуже занепокоєно.

– Ти кажеш, що це сталося тільки з хлопцями. Можливо, це хтось з дівчат.

– Справді!

– Ну, а хто ще? Півз? Він ніколи не залітає до віталень – він навіть не сунеться до підземелль – боїться Кривавого Барона.

– Ми заємо заборонити всю продукцію від Зонко.

– Поппі говорить, що це не товари з Зонко. Шипшина, з теплиць.

Люпин відчув, як його пробирає страхом. Якщо вони знають так багато, вони можуть знайти того, хто це зробив?

– Шипшина? Дуже розумно. – Слизногріг, здавалось, вражений. Макґонеґел зітхнула.

– Я гадаю, зараз ти не почнеш зводити наклепи на Рейвенкловців?

– Я просто хочу знати хто це зробив! – Він важко зітхнув. – Можливо, правда скоро викриється. Я вважаю, здається більш імовірним, що це зробила якась Слизеринська дівчина, ніж…

– Ніж зграя мародерів, що зі злими намірами прокрадаєтся в підземелля під плащем ночі?

Ремус міг чути, як посміхається Слизоріг.

– Так, справді.

– Що ж, мені треба іти. – Сказала Макґонеґел і за дверима почулися кроки. – Дайте мені знати, якщо спіймаєте злочинця. – Двері вічинилися. Ремус і Лілі винквато відступили.Макґонеґел подивилася на них крізь окуляри. – Чому двоє Грифіндорців так далеко від своєї башні?

– Вибачте, професорко, Ремус і я лише…

– Ах, – Слизноріг перервав невмілі виправдання Лілі. – Люпине, мій хлопчику – і міс Еванс! Пришли передати співчуття Снейпу? Не потрібно, моя люба, не потрібно. З тим що сьогодні відбувається, я думаю, ми можемо відмінити парубку покарання, наразі. – Він підійшов до дверей і суворо подивився на Ремуса. – Якщо він зрозумів, що більше ніяких бійок в моєму класі? Чи в якомусь іншому, не має значення, так?

– Так, професоре. – Кивнув Ремус, намагаючись виглядати не надто щасливим.

– Чудово. – Слизноріг сяяв, замикаючи двері свого кабінету. – Тоді, якщо ви мені вибачите, маю зробити ще декілька запитів.

Ремус і Лілі майже дішли до кінця зали, коли Макґонеґел раптово покликала:

– Містер Люпин?

У Ремуса стисло серце.

– Так, професорко Макґонеґел?

– Це ще не значить, що ваше покарання у мене теж сказовано. Пройдемо, ми почнемо раніше.

***

Макґонеґел змусила писати речення протягом години – не так погано, враховуючи, що в Св. Едмунді його лупцювали різками. Він не мав нічого проти переписування та повторення – це заспокоювало. Я буду виконувати всі задані завдання. Можливо наступного разу він засуне свою гордість подалі і спише у Джеймса. Чи Пітера, якщо це не буле виглядати занадто підозріло. Але він знає, що з часом, Джеймс захоче дізнатися, чому Ремус ніколи не читає заданий текст. І якщо йому сказати, то, він абсолютно впевнений, що Джеймс і Сіріус спробують змусити пояснити це Макґонеґел – обидва хлопці мали безпомилкову віру в вчителів Гоґвортсу. Ремус ніколи не зустрічав дорослих, які йому вірили. Вона б негайно повернула його до Св. Едмунда. Що хорошого від неосвідченого чарівника?

Коли він відбув своє покарання, він проліз через портрет в спільну кімнату, де знайшов трьох своїх друзів, що чекали на нього. Пітер і Джеймс були заняті своїми шахами (звичайно, фігурки рухались, – подумав про себе Ремус, – все рухалося в цьому чортовому замку). В той час, як Сіріус слухав свої платівки в шикарних нових навушниках. Ремус хотів послухали, але ще не набрався достатньої відваги, щоб попросити.

Він тихо сів поруч з Сіріусом. Той відразу зняв навушники.

– Так швидко!

– Був лише на одному, – пояснив Ремус. – Слизноріг відпустив мене, був занадто занятий, намагається розібратися з сверблячим порошком.

Сіріус широко посміхнувся, відкинувшись на дивані і складаючи руки під головою.
– Ця витівка просто подарунок, що продовжує радувати.

– У Снейпа алергія і все таке, – вишкірившись, сказав Ремус. – Та руда дівчинка сказала, що він провалявся в лікарняному крилі весь день.

Сіріус зареготів. Його очі засяяли від сміху. Ремус ще ніколи не бачив, щоб хтось так щиро радів. Це змусило його захотіти вдарити його і бути його найкращим другом в той самий час.

– Яка руда дівчинка?! – Раптово зацікавився Джеймс.

– Шах і МАТ! – Запищав Пітер.

– Ти знаєш, та бісюча. Еванс.

– Я не думаю, що вона бісюча.

– Добре. – Відмахнувся Ремус.

– Давайте не будемо говорити про дівчат. – Закотив очі Сіріус. – Це може бути наш найважливіший день в житті! Цей день стане легендарним; в цей день наша дружба закувалася у вогні сверблячого порошку!

– Вони ж не знають що це були ми, так? – Нервово поцікавився ПІтер, прибираючи шахи. Ремус похитав головою.

– Слизноріг думає, що це зробили Слизеринки. Чи банда мародерів.

– Мародери! – Сіріус раптово сів. – Це воно! Підніміть свої келихи, хлопці!

– Ми не маємо келихів. – Вдоволено мовив Джеймс.

– Тоді просто зроби вигляд. – Сіріус роздратовано похитав головою. – З цього дня і назавжди: ми – Мародери!

Він сказав це настільки драматично, що за цим могла слідувати лише приголомшлива тиша. Джеймс усміхнувся, Пітер зиркнув на нього, щоб зрозуміти, що йому робити, не зовсім розуміючи, у чому справа. Ремус вибухнув сміхом.

– Що за підорська назва?!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: