Та історія однієї зими, яка назавжди залишилася в моєму серці, аж до смерті.
Стоячи біля невеличкого генделика, я озирнувся у бік перехрестя. Побачивши довге шовкове волосся, у натовпі змучених людей, моє серце здригнулося. Ця особа привернула мою увагу.
– Хіба людина здатна бути залежною від іншої людини? – раптом почувся голос з темряви, що вже багато часу огортала мене.
– Звичайно. – Закривши очі я посміхнувся. – Дізнаєшся згодом…
Як я став хворий душею, життя позбавилося фарб. Біль в грудях майже доводила мене до сліз. Зізнатися чесно, все здавалося не настільки сумним, лише за наявності свіжої пачки цигарок. Іноді й гарні дівчата з паба могли прикрасити вечір. Але, зрозуміло, що це не дуже постійно. До речі, протилежна стать сама по собі не була для мене чимось важливим. Жінки, бувало, зустрічалися занадто дурні, нав’язливі, від деяких так смерділо, що їх неможливо терпіти.
Але той момент назавжди залишився в моїй пам’яті, коли час майже завмер навколо нас, вона озирнулася. ЇЇ волосся кружляло у повітрі, а очі глянули на мене. І я усвідомив красу цих очей, що ніби зорі з іскрами дивилися на мене, вони ще не пізнали жорстокості нашого світу, такі чудові, що закликають до себе. Від темного світла вуличного ліхтаря, вони загорілися ще яскравіше. Я подумав, що дорожчого скарбу, ніж вона я не зустрічав. Хотілося дивитись на неї вічність. Червоне світло світлофора змінилося на зелене, і вона йшла переходити дорогу. А я стояв на місці, дивлячись як вона йде все далі від мене, а потім перекинув голову назад, і задумливо дивився на небо, що тільки почало вкриватися зірками. Раптом почувся голос друзів.
– Гей Каґаякі! Вже встиг занудьгувати? – засміявся мій друг Іто, я вважав би за краще кликати його на прізвище, але він проти.
– Звичайно, поки ти вибираєш що пити, будь-який втомиться тебе чекати! «Це мені сьогодні не до смаку», «Це я п’ю, коли мені сумно» – почала кривлятися Амаї. Вона була нашою подругою, хоча я з нею багато не спілкувався. – Візьми те, що і зазвичай, Тайдана!
– Не клич мене на прізвище, воно звучить по-жіночому! Я-Іто. І-т-о! – обурено кричав їй у відповідь друг, вимовлявши своє ім’я по буквах.
Я не зміг стримати сміх від цієї розмови. Таким чином я завадив їм, і ми всі разом залилися реготом. В таку дивну мить, м’яко пішов сніг, падаючи нам на голови, від чого ми тоді ще більше розсміялися.
– Навіть не знаю, чи потрібне нам спиртне, якщо радісно стало від снігу? – жартома запитав Іто.
– Звичайно, потрібна! Адже вона сенс усього нашого вечора! – жваво відповіла подруга.
Але свій сенс я вже знайшов. У день, коли пішов перший сніг. Думки про неї заповнювали мою голову. Та прекрасна дівчина, яка сяє наче яскрава зоря.