Перше передбачення смерті

Обіднє сонце клонилося до вечірнього. Голуби ліниво щось уркотіли по-своєму. Молоде листя лізло у прочинене вікно , і ніяк не давало зусередитись своїм свіжим запахом. Дівча сиділо за першою партою, котрий раз залишене після уроків. Маленька Соломійка знову наробила справ , побилася з хлопчиком,бо він чіплявся до її волосся

-“Дівчата не повинні битися. Василько лишень загравав до тебе.”- казала вчителька Наталья  Іванівна

Та, хіба, той Василько не міг нормально розмовляти? Чи ,то його  мамця не навчила , що таке набридливе , фізичне чіпляння до людини без її згоди не є нормою? Але хто на те зважав? Кому було діло до роздумів маленької людини?

Тож, Соломія знову сиділа одна в класі , вимушена ров’язувати математику.

Сонячні промені падали на зошит, страшенно заважаючи думати , коли в класну кімнату забігла однокласниця Аліса.

-Солю! Солю! Наталія Іванівна померла! Я бачила , як її збила машина!

-Що!? Не може бути..

Дівчинка була зла на вчительку,але ніколи не бажала їй нічого поганого.Сльози навернулися на очі , при згадці про людину , яку нещодавно бачила живою, але тепер вважала мертвою.

Соля з плачем зібрала недописані приклади ,і побігла додому, розповідати матері.

Та виявилось, що Наталья Іванівна жива, і дівчинка впевнилась у цьому, коли на наступний день прийшла в школу. Щодо Аліси, вона стверджувала, що після уроків побігла гратися з друзями(вони це підтвердили), і у школу більше не поверталась.

Проте,через тиждень,Наталью Іванівну збила машина. І то, вже напевно, насмерть.