Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

розділ 1

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Школа – жахливе місце ледь не для кожного другого учня. Тривога та нервозність проявлялись через неї частіше, а голова кожного дня боліла з новою силою. 12:10 – час обіду, велика перерва. Армін старанно вчитується у шкільне меню, наче не знає його напам’ять. Воно не міняється років з десять. Знову не побачивши біля себе подругу, він тяжко видихає – вже знає де її шукати, але з пустими руками до неї точно не піде, тому залишиться на місці трохи довше і купить для неї улюбленої ласощі з вишневим джемом.

Йому пощастило вхопити одного з останніх пиріжків, чому він дуже зрадів. Здається, з віддаленого столика його закликали до себе Жан з Сашею, а Конні тим часом знову дрімав, поклавши голову на стіл. Швидко відмахнувшись рукою, він швидким та широким кроком вийшов із приміщення. У нього є ще двадцять хвилин для розмови з Мікасою, він наче серцем відчуває, що зараз вона потребує саме цього. Армін завжди вирізнявся своєю чутливістю до інших – це з нього не витягти. Таких людей варто цінувати і йому пощастило з друзями, які щиро люблять його та цінують, він це знає.
Мікаса повертається на звук дверей, навіть не переживаючи через те, що її знайшли, бо вона знала хто саме зараз відчинив двері. Армін присідає на підлогу біля неї, ніжно взявши за руку. Пальці у неї завжди холодні, а у нього навпаки – теплі наче промені сонця. Одного дотика вистачить щоб урівноважити найсильнішу тривогу. Піднявши погляд на друга, що тепло посміхався, вона піджимає губи, розтягуючи їх в гіркій усмішці.

– Ти можеш одразу мені розказати, що трапилось цього разу, або можеш спочатку поїсти — він протягує ще теплий пиріжок і дивиться на реакцію Мікаси, вона кожного разу особлива. Дівчина намагається сказати щось у знак вдячності, але знає що Арміну досить побачити легку посмішку на її обличчі.

– Нічого особливого, мені просто здається… Точніше не здається, а я справді втомилась. У мене останнім часом забагато думок і все наче валиться з рук. У такому стані я ще не була, розумієш? – вона тихо та важко зітхає. – Для мене це незвично і я не можу змиритись зі своєю нікчемністю.. Я..

– Ти називаєш цілком нормальні почуття – нікчемністю, мені не почулось? – Армін перебив її, відчувши, що потік емоцій дівчини зараз стане бурхливою річкою, йому не хотілось, щоб вона зірвалась і ще декілька разів повторила що слабка. – Мікасо, коли ти вже зрозумієш… Це цілком нормально втомлюватись, плакати, бути слабкою та мати важкий період. Бо ти не робот, а звичайна дівчина, учениця старшої школи у якої забагато справ та переживань. Тобі більше не потрібно переживати ще й за Ерена, бо він подорослішав, як і усі ми. Ти можеш дозволити собі бути слабкою, ти нікому нічим не зобов’язана, тому хочеш – плач, кричи, не тримай у собі все. Я не буду засуджувати тебе за твої почуття, ти це знаєш.

Дівчина піднімає мокрий погляд на друга, посмішка якого зараз здається їй порятунком. Що б вона робила без підтримки Арміна? Тримала б все у собі, як він і сказав… Її очі не витримують потік сліз і маленькі крапельки стікають по щоках та шиї, декілька крапає на її смаколик, який вона тримає у руці і починає швидко їсти, відволікаючись від сліз та тримаючи руку Арміна міцно-міцно. Юнак обережними рухами забирає волосся, що прилипає до стікаючих краплинок сліз, ніжно обіймаючи її широкі плечі.

У цей момент йому здається, що він дійсно недарма живе. Він почувається потрібним – це його втіха. Армін готовий вислуховувати її стільки, скільки знадобиться і він не буде потребувати чогось у відповідь, підтримку він відчуває завжди, Мікаса просто проявляє її по своєму.
Трішки пізніше він постоїть на дверях, поки дівчина не приведе себе у звичайний вигляд, щоб повернутись з другом на заняття уже з легкою душею.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

2 Коментарі на “розділ 1



  1. Затишна коротка замальовочка, після якої особисто в мене на душі стало тепло^^ Мені подобається така взаємодія Арміна й Мікаси, дякую за цю роботу ❤